Тема: ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

План

1. Графіка. Український алфавіт. Історія українського алфавіту.

2. Орфографія, принципи орфографії.

3. Орфоепія, основні орфоепічні норми.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К., 2003. – С. 84-116.

2. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К.,1987. – С. 51-75.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.,1993. – С. 62-74.

4. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С. 22-25, 27-37.

5. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 85-94.

6. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2007.

– С.52-156

7. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С. 3-8.

8. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 107-153.

9. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.,

2006. – С. 11-195.

б) додаткова:

1. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної

мови. В 2-х ч. – Ч.1. – К., 1973. – С. 162-180.

2. ШевчукС.В., Лобода Т.М. Сучасна українська літературна мова. _ К., 2008. – С. 5-132.

3. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К.Білодіда. – К.,1969. –

С.370-417.

4. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,

1976. – С. 52-64.

5. Івченко М.П.Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С. 159-188.

6. Ющук І.П. Практикум з української мови. – К., 1996.

7. Український правопис. – К.,1998.

8. Козачук Г.О. Українська мова: Практикум. – К.,2008.

9. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. –

К., 1993. – С. 5-25, 28, 43-46.

ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати рекомендовану літературу.

2. Укласти короткі конспекти відповідей на 1 та 3запитання плану (див.методичні

рекомендації).

3.Зробити орфографічний аналіз слів:

Розшити, шістнадцять, навесні, Роман.

4. Позначити наголос у словах, відповідь закодувати: 1 – перший склад, 2 – другий, 3 –

третій, 4 – четвертий, 5 – п’ятий.

Спина, фартух, рукопис, квартал, каталог, кропива, кілометр, доповідач, переспів, значущий, виразний, ласкавий, одинадцятий, визвольний, загалом, разом, захворіти, принести, відповісти.

Див. зразки виконання завдань.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Укладаючи конспект відповіді на перше питання плану, необхідно: а) дати визначення графіки (два значення); б) перерахувати графічні засоби української мови; в) дати визначення алфавіту; г) коротко представити історію українського алфавіту: зазначити, що було його основою; як вплинула реформа 1708-1710 років на формування української абетки; які нові літери з’явилися в 19 ст.; як змінювався.

Розглядаючи друге питання, зверніть увагу на таке: а) визначення термінів: орфографія, орфограма, принцип правопису; б) характеристику кожного із принципів правопису та правила, що базуються на них. Фонетичний принцип – слова пишуться так, як вимовляються. Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми в усіх споріднених словах пишуться однаково (він має місце там, де правопис слова можна перевірити). Історичний, або традиційний, принцип – слова пишуться за традицією (написання не співпадає з вимовою і перевірити його неможливо). Змістовий, або диференційний, принцип – вибір написання визначається значенням слова.

Відповідь на третє питання має будуватися за таким планом: а)визначення орфоепії та орфоепічної норми; б)суспільна роль орфоепії (сприяє порозумінню людей та засвоєнню правопису); в)основні орфоепічні норми: вимова голосних і приголосних звуків, сполучень приголосних, слів іншомовного походження, норми наголошення слів – з конкретними прикладами; г)причини відхилення від орфоепічних норм.

Обсяг відповіді на кожне питання плану – 1-1,5 сторінки.

Для того, щоб виконати друге завдання, спочатку слід ознайомитися з теорією. Потім у словах виділяється орфограма (правильне написання, яке треба вибрати із ряду можливих), після цього формулюється правило (за потреби – звертайтеся до «Українського правопису»), а потім – визначається принцип правопису. Зверніть увагу на те, що в одному слові може бути кілька орфограм (тоді це слово записується не один раз, а кілька).

Студенти повинні знати: визначення основних термінів (графіка, орфографія, орфоепія, алфавіт, орфограма, принцип правопису); співвідношення між буквами і звуками; історію української абетки та її склад; принципи правопису; основні орфоепічні норми сучасної літературної мови.

Студенти повинні вміти знаходити орфограми у слові, пояснювати їх вживання та визначати принцип правопису; працювати з орфоепічним словником.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які значення має термін «графіка»?

2. Назвіть графічні засоби української мови.

3. Що таке алфавіт? Який склад українського алфавіту?

4. Чим визначається ступінь досконалості графічної системи? Наскільки досконала

українська графіка?

5. Розкажіть історію сучасної української абетки.

6. Які існують співвідношення між буквами і звуками в українській мові?

7. Що таке орфографія?

8. Дайте визначення термінів «орфограма» і «принцип правопису».

9. На яких принципах грунтується українська орфографія?

10. Схарактеризуйте кожен з принципів правопису.

11. Що вивчає орфоепія?

12. Наведіть приклади орфоепічних норм сучасної української літературної мови.

13. У чому полягає суспільне значення орфоепічних норм?

Зразки виконання завдання

Слово	Орфограма	Принцип правопису	Пояснення
сказати	префікс С-	фонетичний	префікс З- перед буквами К, П, Т, Ф, Х переходить у С-

3. Оꞌлень, цемеꞌнт, коꞌсий, сімдесяꞌт

121 3

Цифри розташовуються в тій же послідовності, що і слова, кількість цифр відповідає кількості слів.

Самостійна робота № 5

Тема: ЛЕКСИКА ЯК СИСТЕМА

План:

1. Омоніми, їх типи. Пароніми.

2. Синоніми, види синонімів.

3. Антоніми, їх різновиди.

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням:

а) успадковані слова;

б)лексика, запозичена з інших мов;

в)кальки

5. Активна та пасивна лексика в сучасній українській мові.

6. Лексика української мови з погляду стилістичного вживання її.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред.. М.Я.Плющ. – К., 2003. – С. 122-136.

2. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С. 42-77.

3. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2007. –

С.219-251.

4. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фонетика. – К., 2010. – С.64-125.

5. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 58-63.

6. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К., 1987. – С. 81-106.

7. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С. 37-90.

8. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.,2002. – С.136-202.

9. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 170-228.

10. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.,

2006. – С. 220-281.

11. Філон М.І., Хомік О.С. Сучасна українська мова. Лексикологія: у 2-х частинах. – Ч.1. –

Х., 2010. – С. 90-136, 150-187.

б) додаткова:

1.Сучасна українська літературна мова : В 5 кн. Кн.4. Лексика і фразеологія / Ред.:

І.К.Білодід, М.А.Жовтобрюх. – К., 1973. – С. 45-330.

2. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1973. – С. 24-71.

3. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,

1976. – С. 67-90.

4. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С.132, 134-144, 148-162, 166-168.

5. Коваль А.П. Слово про слово. – К., 1986.

в)словники:

1. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк,

С.І.Головащук та ін. – К., 1999-2000.

2. Данилюк Ілля Григорович. Сучасна українська мова. Словник синонімів та антонімів. –

Донецьк, 2009.

3. Словник антонімів української мови / За ред. Л.С. Паламарчука.– К., 2001.

4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996.

5. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

6. Кочерган М.П. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К., 1997.

7. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982 – 2003.

8. Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. – Л., 2002.

9. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. – К., 2000.

10. http: //words.volyn.net (українські неологізми).

ЗАВДАННЯ

1. Укласти: а) короткі конспекти відповідей на 1-5 питання плану (визначення, різновиди

приклади); б) схему з прикладами «Лексика української мови з погляду стилістичного

вживання її.

2. З наведеними словами скласти по чотири словосполучення, в яких реалізуються різні їх

значення. Підібрати до кожного значення синоніми й антоніми: легкий, солодкий, м’який.

3. Користуючись «Словником паронімів української мови», з’ясувати значення слів

паронімів. Скласти з ними словосполучення: особовий – особистий, тактовний –

тактичний, мимохідь – мимохіть, рідкий – рідкісний.

4. Навести 4-5 прикладів неологізмів сучасної української мови (користуючись відповідними

словниками й зазначивши джерело).

При виконанні завдань користуватися словниками (тлумачним,іншомовних слів, за

потреби – етимологічним).

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Лексика представляє собою систему, тобто сукупність взаєпов’язаних та взаємообумовлених компонентів. Свідченням цього є, перш за все, наявність у мові омонімії, синонімії, антонімії та паронімії.

Омоніми – це слова, однакові за звучанням та написанням, але різні за значенням. Лексичні омоніми поділяються на повні та неповні, що збігаються не в усіх формах. Від лексичних омонімів необхідно відрізняти омофони, омографи та омоформи (на відміну від неповних омонімів останні належать звичайно до різних частин мови і збігаються лише в деяких формах). Зовні омонімія подібна до полісемії, тому існують критерії, які дозволяють розмежувати ці явища. На ці критерії слід звернути увагу, перш за все – на семантичний.

Омонімічні відношення можна спостерігати між однозвучними словами, вживаними у різних мовах (міжмовні омоніми). Наявність такого явища у близькоспоріднених мовах може призводити до лексичних помилок.

Близькі до омонімів, але не тотожні з ними, пароніми – різні за значенням, подібні формою і звучанням слова (компанія – «товариство» й кампанія – «сукупність заходів»).

Слова-синоніми, що об’єднуються в синонімічний ряд, по різному називають одне й те ж саме поняття. Тому вони поділяються на семантичні, стилістичні та семантико-стилістичні. Дуже рідко в мові співіснують абсолютні синоніми. Крім того розрізняють загальномовні та контекстуальні синоніми.

Антоніми, на відміну від синонімів, мають протилежні, хоча і співвідносні, значення. Пари антонімів можуть бути однокореневими і різнокореневими, загальномовними й контекстуальними.

Лексична синонімія та антонімія тісно пов’язані з багатозначністю. Слід засвоїти, що однозначні слова синонімізуються та антонімізуються в повному обсязі, багатозначні вступають у синонімічні та антонімічні зв’язки не в усіх значеннях. При цьому полісемне слово може перебувати у складі кількох синонімічних рядів та антонімічних пар. Виконуючи другу вправу, необхідно за тлумачним словником визначити значення слів, а потім, виходячи з цього, підібрати відповідні синоніми та антоніми.

За походженням українська лексика поділяється на три групи: успадковані слова, запозичені слова, кальки та напівкальки. Успадкована лексика (індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська і власне українська, або питома українська) – це слова, що виникли в українській мові або у мові-джерелі. Вони становлять близько 90 % усіх слів, решта лексичного складу припадає на запозичену лексику.

Іншомовні слова проникали в українську мову внаслідок економічних, культурних, політичних контактів України з іншими народами. Засвоєння цих слів здійснюється усно (в безпосередніх контактах народів) та книжним шляхом, безпосередньо й опосередковано (через іншу мову). Запозичення з різних мов мають специфічні ознаки: фонетичні – певні звуки та звукосполучення; словотворчі – певні морфеми; семантичні – належать до різних лексико-семантичних груп. Входячи в українську мову, слова освоюються графічно, фонетично, граматично, а також можуть змінювати лексичне значення. Виконуючи четверту вправу, слід зазначити ознаки іншомовного походження та визначити, які зміни відбулися із запозиченнями в українській.

Серед запозичених слів виокремлюються старослов’янізми (лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови). Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена в 9 столітті Кирилом і Мефодієм для перекладу з грецької релігійної літератури. Необхідно засвоїти, що старослов’янська мова належить до групи південнослов’янських мов, оскільки творилася вона на базі солунського (македонського) діалекту староболгарської мови. Після прийняття християнства старослов’янська поширилася в Київській Русі як літературна книжна мова. Деякі старослов’янізми увійшли в українську мову як її органічна частина, інші – використовуються з певною стилістичною метою. Слова старослов’янського походження теж мають фонетичні, словотворчі та семантико-стилістичні ознаки (їх треба знати).

Окремим видом запозичень є кальки, що можуть бути словотворчими, морфемними та семантичними. Зверніть увагу на такі групи слів, як інтернаціоналізми, екзотизми і варваризми, що виділяються за особливостями вживання.

Залежно від частоти вживання усі слова розподіляються між активною та пасивною лексикою (застарілі слова: історизми та архаїзми; неологізми). Види застарілих слів різняться причинами, що призвели до їх вилучення з мови. Архаїзми – старі назви, які в сучасній мові замінилися іншими; історизми – назви предметів, які зникли із життя суспільства. Неологізми – нові слова, які ще не ввійшли до активної лексики. Слід звернути увагу на те, що неологізми – поняття історичне, їхня приналежність до пасивної лексики не постійна. Виділяють дві групи нових слів – загальномовні й індивідуальні (авторські, оказіональні).

Крім того лексика класифікується за функціонально-стилістичними ознаками

(нейтральна, книжна, розмовна). За допомогою підручників деталізуйте цю класифікацію, представивши її у вигляді схеми. Не забудьте про приклади.

Студенти повинні знати такі теоретичні поняття:синонім, антонім, омонім, паронім,; класифікацію синонімів, антонімів, омонімів, успадкована лексика, калька, архаїзм, історизм, неологізм,старослов’янізм, інтернаціоналізм, екзотизм, варваризм; критерії розмежування омонімів та багатозначних слів; основні історичні й тематичні групи успадкованої лексики; причини та шляхи запозичень, ознаки слів іншомовного походження та особливості їх освоєння українською; види слів за активністю вживання та стилістичним забарвленням.

Студенти повинні вміти вирізняти різні види синонімів, антонімів, омонімів; добирати до слів омоніми, пароніми, синоніми, антоніми; виявляти в текстів успадковану та запозичену лексику; встановлювати походження слова за допомогою етимологічного словника та словника іншомовних слів; добирати до іншомовних слів українські відповідники; вирізняти види застарілих слів; визначати групи слів за стилістичним вживанням; правильно вживати у мовленні слова різних груп; користуватися відповідними словниками.

Зразки виконання завдань

Добрий

Добра людина (“чуйно ставиться до інших”) – доброзичлива, лиха.

Добра плата (“значна щодо розміру”) – висока, низька.

Добра звістка (“яка приносить добро”) – радісна, неприємна.

Добра їжа (“смачна”) – смачна, несмачна.

Криз – криза

Криз – раптове погіршення стану хворого: гіпертонічний криз. Криза – різка зміна звичайного стану речей, різкий перелом або занепад: промислова криза.

4. Транш –«облігаційна позика, розрахована на покращення ринкової кон’юнктури».

(Нові слова та значення: Словник. – К., 2009)

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення лексичних омонімів.

2. Які критерії розмежування омонімії та багатозначності?

3. Назвіть шляхи виникнення омонімів.

4. Чим різняться омофони, омографи, омоформи?

5. У чому полягає явище міжмовної омонімії?

6. Що таке пароніми? Наведіть приклади паронімів.

7. Дайте визначення терміна «синонім».

8. Які синоніми називаються абсолютними? семантичними? стилістичними? семантико-

стилістичними? загальномовними? індивідуально-авторськими (контекстуальними)?