Схема дослідження пораненої тварини

При збиранні анамнезу необхідно з’ясувати час і умови поранення,яким предметом його завдано, час і характер подання першої допомоги.

Після загального клінічного обстеження проводять досліджєння осередку ураження.

Якщо тварина надійшла з накладеною на ділянку поранення пов’язкою, визначають ступінь її забруднення зміщення, просочення ексудатом, а після зняття пов’язки - її запах; встановлюють точну локалізацію рани, її форму, розміри і ступінь зяяння; визначають стан тканин навколо рани. При наявності припухлості встановлюють її розміри, наявність флюктуації або крепітації; досліджують стан регіонарних лімфатичних вузлів та венознихсудин.

Визначають характер ранового ексудату, його кількість, колір, запах, консистенцію, наявність домішок (кров, сеча, молоко. корм, паразити, фібрин, мертві тканини, бульбашки газу та інше).

Оглядають краї, стінки і дно рани, визначають її глибину;

додатково досліджують реакцію (рН) ранового ексудату, проводять його бактеріологічне дослідження і дослідження відбитків з поверхні рани, встановлюючи фазу і стадію процесу.

Додаток 9

ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ТВАРИН З ХВОРОБАМИ КІНЦІВОК

1. Огляд тварини в стані спокою:

а) постава кінцівок (підставлені або виставлені, підведені чи відведені);

б) опирання (нормальне, на заціп, на п’ятки, на бокові .стінки, часті переступання); в) положення голови (нормальне, голова піднята чи нахилена).

2. Огляд тварини в русі (крок. рись, по прямій, по колу, по твердому і м’якому грунту, під навантаженням).

При огляді тварини в русі звертають увагу на характер і тривалість опирання на ту чи іншу кінцівку, спостерігають як кінцівки виносяться вперед, ступінь згинання чи розгинання суглобів, визначають довжину кроку.

3. Дослідження хворої кінцівки по анатомічних ділянках, починаючи з копита: використовують загальні клінічні методи (огляд, виміри, пальпацію, аускультацію, пасивні рухи в суглобах). При виявленні патологічного вогнища дослідження проводять, як указано в додатках 7 та 8.

4. Спеціальні методи дослідження:

а) проба з клином;

б) ліктьова проба;

в) проба на "шпат";

г) проба на біцепс.

5. Діагностичні провідникові анестезії.

6. Діагностичні пункції суглобів, бурс, сухожилкових піхв, а також ін’єкції в ці анатомічні порожнини розчинів новокаїну.

7. Рентгенологічне дослідження.

8. Ректальне дослідження (при хворобах в ділянці таза).

При формулюванні діагнозу необхідно зазначати найменування кінцівки, її анатомо-топографічну область, поверхню, характер і стадію патологічного процесу.

Додаток 10

СХЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ТВАРИН З ХВОРОБАМИ ОЧЕЙ

Після збирання анамнезу і загального клінічного обстеження проводять докладне дослідження очей за такою схемою:

І. Дослідження загальної зорової здатності.

2. Загальний огляд ока та орбіти. При цьому беруть до уваги:

- ступінь розкриття очної щілини (нормальна, звужена, закрита);

- наявність і характер виділень з внутрішнього кута ока;

- форму, рухливість і розмір повік, положення вій;

- стан шкірного покриву в ділянці повік та орбіти;

- стан надочних ямок;

- розмір і положення очного яблука.

3. Пальпація ділянки орбіти., повік і очного яблука.

4. Дослідження кон’юнктиви і третьої повіки.

5. Дослідження склери і рогівки.

6. Дослідження середньої камери ока і райдужної оболонки.

7. Кератоскопія.

8. Дослідження бічним фокусним освітленням.

9. Дослідження Пуркін’є ‑ Сансоновських зображень.

10. Офтальмоскопія.

11. Додаткові методи дослідження: в

ведення до кон’юнктивального міхура 4-5 крапель І%-вого розчину флюоресцеїну для визначення дефектів рогівки; цитологічне дослідження відбитків або зіскобів з кон’юнктиви і рогівки.