Строфи античного походження

еподична тріадь використовувалася в урочистій хоровій ліриці і трагедії і мала таку структуру: строфа (рух, поворот хору в один бік), антистрофа (поворотв інший бік) і епод (рух на місці).

елегійний дистих складався з двовірша, написаного гекзаметром і пентаметром. У греків елегія писалася у формі елегійного дистиха, виконувалася у супроводі флейти. Зразки елегійного дистиха знаходимо у творчості грецького поета Калліна (VІІ ст. до Р. Х.), в епіграмах грецької поезії; у любовній елегії римської поезії (Катулл, Овідій, Тібулл, Проперцій). У добу Середньовіччя елегійний дистих використовувася у поезії “Каролінґського відродження”. Зразки пізнішого часу – поезія Ґете, Шіллера тощо. До української поезії строфу ввів М. Костомаров. Як перекладачі елегійний дистих використовували М. Зеров, І. Франко, Г. Кочур.

мала сапфічна строфа була другою після елегійного дистиха за поширенням, що увійшла у силабічну поезію. В австрійській поезії використовував Н. Ленау.

Барвношатна владарко Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти

Серця, богине... (Г.Кочур)

алкеєва строфа

О добрі боги! Бідний, хто вас не зна,

В грудях він диких розлад повік несе,

І світ для нього ніч, і жадна

Радість йому не цвіте, ні пісня. (Ф. Гельдерлін, пер. М. Орест)

асклепіадова строфа стала відомою завдяки поезії Горація “Пам’ятник”. Український відповідник створив А. Содомора (М. Зеров переклав поезію шестистопним ямбом).

Романські строфи

терцина – це тривірш, написаний у розмірі 11-искладового вірша, близький до 5-истопного ямба. 1-й вірш римується з 3-м, 2-й – з 1-м і 3-м наступної строфи. Поезія завершується окремими віршем, що римується з 2-м віршем останньої терцини. Окрема терцина не є окремою строфою, оскільки не має завершеності. Кожна поезія в терцинах є однією великою строфою, побудованою за формулою: 3∙n+1, де 3 – кількість віршів у терцині, n – кількість терцин, 1 – заключний вірш. Терцина стала витвором Данте (“Божественна комедія”). Терцина була поширена у європейській поезії: Аріосто, Кардуччі, Д’Анунціо; Боскан; Рюккерт, Шаміссо, Г. фон Гофмансталь, Х.-М. де Ередіа; у слов’янській поезії:Пушкін, Міцкевич, Словацький; в українській – П. Куліш, І. Франко (пролог до “Мойсея”, лірика), Ю. Клен (“Попіл імперій”).

Терцина-мініатюра – мінімальне чило віршів у терцині нараховує 7 (якщо n = 1, тоді терцина перетвориться на катрен).

На відміну від терцини, терцет – будь-яка тривіршова строфа, римована чи ні, будь-якого розміру.

сонет нараховує 700 років свого існування. Творцем сонета вважають Петрарку, хоча насправді він з’явився за 100 р. до появи Петрарки. Своїм походженням сонет завдячує сицилійській школі поетів, що існувала при дворі Фрідріха ІІ (1215-1250). Перші датовані сонети належать нотареві за фахом Джакомо да Лентіні (Якопо да лентіно). Згодом до сонета звертався Данте (укр. переклади І. Франка, М. Ореста, М. бажана, Д. Павличка), Петрарка ( пер. М. Зерова, М. Ореста, І. Качуровського, Г. Кочура, Д. Павличка).

Відповідно до різних варіантів, сонети поділяють на 3 групи:

1) італійсько-французький сонет: терен розповсюдження – Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Польща. Головна ознака (відмінна від німецько-російського) – силабічний вірш. Це строфа, що складається з 14 пов’язаних римами довгих віршів (10-искладовий – італ., іспан., 12-искладовий – франц.). умовно поділяється на 2 “катрени” (2 чотиривірші) і 2 “терцети” (2 тривірші). Звичайно сонет має 4 рими. Другий “катрен” обов’язково має ті самі рими, що й перший. Рими “терцетів” – вільні і можуть повторювати рими “катренів” (повністю/частково). Таким чином, система римування має такий вигляд: baab baab ccd ede.

2) англійський (шекспірівський) сонет: строфа складається з 3-х “катренів” і 1-го “дистиха”. У такому сонеті не потрібно, щоб рими 1-го “катрена” повторювали рими 2-го; “терцетів” немає взагалі. З к. ХVІІ ст. англійська поезія повертається до італ.-франц. форми строфи, зберігаючи силабо-тонічний розмір. Система римування має такий вигляд: abab cdcd eheh ii.

3) німецько-російський сонет – силабо-тонічна строфа, звичайний розмір – 5(6)-истопний ямб. Рими 2-го “катрена” ті самі, що й 1-го; рими “терцетів” є вільними. Як правило, сонет має 4 рими.

Сонет, проіснувавши майже незмінно усі 700 р., від Середньовіччя до сучасності, є естетичною вартістю, незалежною від часу і простору. Сонет є відбитком туги людини за досконалістю, тією точкою, де людині найближче пощастило підійти до естетичного абсолюту.

вінок сонетів – найбільша і найскладніша у світовій поезії строфа, яка нараховує 210 віршів. Складається з 14 пов’язаних між собою сонетів і 15-го або 1-го, що зветься маґістрал, і є ніби вузлом, що в’яже докупи ланцюг з 14-и сонетів. Кожен вірш маґістрала повторюється двічі: 1-й – як 1-й першого сонета і останній 14-го; 2-й – як останній першого сонета і перший 2-го; 3-й – як останній другого сонета і перший 3-го. Перший вінок сонетів датовано 1833 р. (опубліковано 1834 р.) – твір словенського романтика Франца Прешерна. Відомий у рос. поезії (В. Брюсов, В. Іванов, М. Волошин). В укр. поезії представлений творчістю М. Жука, В. Бобинського, Л. Мосендза (“Юнацька весна”), О. Тарнавського (“Життя”), Б. Кравціва (“Дзвенислава”)

октава – строфа, що складається з 8 віршів, які вимагають певного порядку рим і певного розміру. Відтак, це строфа з розміром 11-искладового вірша силабічної системи (італ.) або 5-истопного ямба силабо-тонічної системи (укр.); перші 6 віршів римуються через один, два останні мають парну риму: ab ab ab cc. Батьківщина октави – Італія. Різновиди октави: італ. октава – лише жіночі рими; франц. октава – чоловічі (+ умовно жіночі); іспан. – домінантна жіноча рима, поява чоловічої – у кінцевому двовірші.

Походження трьох, освячених віками, славетних строф, – терцини, сонета і октави, – традиційно і ненауково пов’язують з “трьома пелюстками флорентійської лілії” – з іменами Данте, Петрарки і Боккаччо. Октава ввійшла в літературу з появою поеми Дж. Боккаччо “Ф’єзолянські німфи” (строфа запозичена з італ. віршованої драми). Октавами писали: Аріосто “Несамовитий Роланд”, Тассо “Звільнений Єрусалим” (італ.), Хуан Боскан, Алонсо де Ерсілья “Араукана” (іспан.), Л. Камоенс “Лузіади” (португал.), Байрон “Дон Жуан” (англ.), Ґете, Шіллер (нім.), В. Жуковський, О. Пушкін (бурлескна поезія – рос.). В українській поезії октаву одним із перших вжив П. Куліш, згодом І. Франко (“Лісова ідилія”), Ю. Клен (“Прокляті роки”).

Сонет – “король строф”; октава – “королева строф”

нона – октава, в якій до останнього вірша 6-ивіршової групи долучено 1 вірш тої самої групи, після чого іде заключний двовірш: ab ab ab b cc.

сициліана – 8-ивіршова строфа (октава), у якій заключний двовірш, замість завершення шестивіршової групи, продовжує її: ab ab ab ab. Є ще 6-ивіршова сициліана – октава без останнього двовірша.

секстина – строфа, що походить з октави, скороченої на два вірші і має таку систему римування: ab ab cc. Батьківщина – Італія; була поширена в епічній поезії. Перший український автор секстини – М. Вороний “Мандрівні елегії”.

складна (лірична) секстина – найскладніша, окрім вінка сонетів, строфа. Вона складається з 6-и неримованих 6-ивіршових груп і 1-ї тривіршової, причому кінцеві слова віршів першої групи повторюються у всіх інших групах. Вірші кожної попередньої групи передають свої кінцеві слова віршам наступної за таким порядком: останній, перший, передостанній, другий, третій від кінця, третій від початку. У віршах останньої тривіршової групи всі ці слова мають повторитися ще раз: 3 – на кінці і 3 всередині віршів. Це 39-ивіршова секстина. Ця форма строфи походить з провансу; її винахідник – Арнаут Даніель, трубадур кінця ХІІ ст. У рос. поезії складну секстину використовував В. Брюсов, українській до неї звертався Л. Мосендз; у чес. – І. Врхліцький.

Стількох живин морські не мають хвилі;

Так рясно не оточували місяць –

Не бачив я – зірки котроїсь ночі,

Ні стільки птахів не живе у лісі,

Ні стільки трав не мають поле й берег, –

Як моє серце має дум щовечір.

Із дня на день жду на останній вечір,

Щоб ґрунт живий в мені відтяв від хвилі

І спати щоб поклав мене на берег;

Бо стільки лих, відколи світить місяць,

Ще не зазнав ніхто. І хащі в лісі

Це знають, де ходжу я дні і ночі.

... Усе це буде: хвилі й світлий місяць,

І пісня ночі, що постала в лісі,

Й багатий берег – хай-но прийде вечір... (Ф. Петрарка, пер. І. Качуровського)

Рондо, рондель, тріолет – строфи, що постали у французькій поезії ХІV ст. Перший збірник цих строф з’явився 1834 р.; походять від народних балад.

рондо не має строго усталеної форми. Класичне рондо складається з 13 віршів, пов’язаних двома римами. Строфа складається з 3-х віршових груп: 1-а віршова група – 5 віршів; 2-а віршова група – 3 вірші; 3-я віршова група – 5 віршів. Перший піввірш рондо (початкове слово 1-го вірша) повторюється після 2-ї і 3-ї груп, ні з чим не римується і не входить у рахунок віршів. До рондо зверталися: Ф. Війон, С. Малларме, А. Доде, А. Свінберн, К. Россетті, А. Нерво; В. Брюсов, Ф. Сологуб; О. Олесь (зб. “Чужина”).

Сновида ти, мадрівнице-людино,

У бур джерело здавна, від почину,

Думки майнуть, мов птиці догори,

Чуття твої зірвуться, як вітри,

Несуть тебе в безвісні далечини.

Красуня – ціль спокусить у хвилину –

І напинай гінкі вітрила чину,

Лови, бери, вогнем тавруй, кори...

Сновида ти...

І злиєшся з метою у єдине...

Однак тобі нема спокою, спину:

Нова мета спокусить – і гори,

І знов гонись, і з муками бери,

Вином її впивайся до загину.

Сновида ти... (Гнат О. Діброва)

Подвійне (складне) рондо – строфа на дві рими. Має таку будову:

1-й вірш 1-го катрена повторюється в кінці 2-го катрена;

2-й вірш 1-го катрена повторюється в кінці 3-го катрена;

3-й вірш 1-го катрена повторюється в кінці 4-го катрена;

4-й вірш 1-го катрена повторюється в кінці 5-го катрена. Потім додається ще один катрен, після нього повторюється 1-й піввірш першого вірша. Терен розповсюдження обмежений Францією.

рондель – строфа з 13 віршів, у якій перший вірш повторюється двічі: після 6-го і після 12-го віршів або 2-й вірш повторюється після 7-го один раз. Відомі автори ронделю: Т. Банвіль; В. Брюсов; П. Тичина, Я. Славутич.

Благословімо ніжну ніч:

Її свіжущий поцілунок

Несе нам визвіл і дарунок,

Ламаючи турботи бич.

Всі шуми подалися пріч,

Повітря – мов живущий трунок;

Благословімо ніжну ніч:

Нас визволив її цілунок.

Ти, мрійний, чуєш бога клич;

Згорни книжки, його дарунок –

Ця тишина. Сонм опікунок

Ллють зорі трепет білих свіч.

Благословімо ніжну ніч. (Т. Банвіль, пер. М. Орест)

тріолет – найкоротша і найпоширеніша строфа, що має таку будову: 1-й вірш повторюється після 3-го; 1-й і 2-й – після 6-го. В українську поезію прийшли разом із сонетами – на поч. ХVІІІ ст. наявні у поезії І. Франка.

Все добре й гарне у житті людини

Приходить як не пізно, то ніколи,

Поманить зблизька, набігу пролине

Все добре й гарне у житті людини.

Біда, як хто незірваним покине

Цвіт, що вкривав його весіннє поле:

Все добре й гарне у житті людини

Приходить як не пізно, то ніколи. (Прадо – іспан.; пер. І. Качуровського)

ріторнель – тривіршова строфа, де 1-й вірш короткий, а 2-й і 3-й – довгі; 1-й вірш римується з 3-м, 2-й – неримований. Обмежена поширенням в Італії (Дж. Кардуччі). Походить з італійського фольклору (жанр фйоре (“квітки”): 1-й вірш – звернення до квітки, 2-й – перелік властивостей квітки; 3-й – паралель до цих властивостей):

Цвіт очерету!

Тростина довга та гойдлива,

Дівчино люба та зрадлива!