Хан, курултай і біла повстина

До якого б історичного джерела не звернулись, абсолютно всі засвідчують, що Теміршина обрали правителем держави і нарекли титулом «хан». Це слово стовідсотково тюркського походження. У монгольській мові слова «хан» не існує, тому і титулу «хан» існувати не може. За версією російської історіографії, монгольські племена обрали правителя та назвали його чужим, невластивим нації, іменем. Це на кшталт того, якби росіяни обрали собі не царя чи президента, а кагана.

Монгольські племена з давніх-давен надавали своїм правителям титул «контайчі».

Обирали Чингісхана на звичайному казахському курултаї. У монгольській мові і слова такого теж не існує. Навіть слово «хурал», яким називається їхній державний орган, як стверджують фахівці-тюркологи, монголи запозичили у тюркських народів.

Курултай був узаконений захід, на якому вирішували основні стратегічні напрями розвитку та обирали главу держави.

В історичній науці відомо кілька доленосних курултаїв, які відбулися в імперії Чингісхана та його нащадків.

Курултай 1206 року. На цьому курултаї чотири великих роди казахів — кияти, наймани, киреїти й меркити — об’єдналися в одну державу і обрали своїм ханом Теміршина, надавши йому титул «Світосяйного, Високого Хана» — Чингісхан. Старійшини та члени всіх родів на ознаку цього визнання підняли хана на білій повстині над своїми головами. Цей ритуал підняття хана на білій повстині був обов’язковим у новоствореній державі. Він цілковито належить тюркомовним народам: казахам, татарам та іншим.

Курултай 1224 року. Весною 1224 року Чингісхан зібрав курултай у долині Куланбас — це місце злиття сучасних річок Ащібулак і Талас у Джамбульській (Жамбильській) області сучасного Казахстану. На цьому курултаї Чингісхан розділив державу між своїми синами від старшої (першої) дружини Борте: Джучі, Чагатаєм, Угедеєм і Тулуєм.

«История Казахстана» подає досить чіткий розподіл земель між синами Чингісхана:

«Младший сын Тулуй получил коренной юрт Чингиз-хана — собственно Монголию, а также 101 тысячу… человек… регулярной армии.

Третьему сыну Чингиз-хана, Угедею, была выделена Западная Монголия, район Верхнего Иртыша и Тарбагатая, где разместился центр его улуса…

Владения второго сына Чингиз-хана, Чагатая, простирались от Южного Алтая до Амударьи и “от границ области уйгуров до Самарканда и Бухары”, т. е. включали Восточный Туркестан, большую часть Жетысу и Мавераннахр. По Джамалю Карши, область, составлявшая основную часть владений Чагатая, называлась Иль-Аларгу; главным ее городом был Алмалык. Летней резиденцией Чагатая была местность Куяш в долине реки Или…

Удел старшего сына Чингиз-хана, Джучи, занимал обширные земли к западу от Иртыша и “от границ Каялыка и Хорезма до мест Саксин и Булгар, вплоть до тех пределов, куда доходили копыта татарских коней”», охватывая таким образом северную часть Жетысу и весь Восточный Дешт-и-Кыпчак до Нижнего Поволжья включительно» [45, т. 2, с. 74].

Курултай 1229 року. Відомий тим, що по дворічному траурі за померлим у 1227 році Чингісханом, Великим Ханом імперії, було обрано його третього сина — Угедея. Великий Хан Угедей із 1229 року і до своєї смерті в 1241 році тримав свою ставку в районі Каракорума. Саме на цьому курултаї Чингісидами було прийняте рішення про завоювання Башкири, Поволзької Булгарії, Тмутаракані, Суздальського князівства, земель мордуканів, весі та інших прилеглих. Для цього ханові Батию як спадкоємцеві улусу Джучі (батько загинув під час полювання навесні 1227 року) належало переселити своїх людей у пониззя Волги.

«Велике переселення Батия» тривало до 1235 року.

Як засвідчив Юліан Угорській, перші орди кочових татар почали з’являтися на берегах річки Ітіль з 1232 року. Не будемо забувати, що переселення людей хана Батия відбувалося в надзвичайно важких умовах напівпустелі та необжитих земель.

Під час цього «Батийового переселення» на терени Європи (від річки Уралу до Волги) опинилися тюркські племена ширинів, баринів (бааринів), аргинів, кипчаків, дулатів, киятів, каракиреїв, мангитів, татарів та десятки інших. За досить-таки приблизними підрахунками, хан Батий упродовж 1230-1236 років привів на нові землі близько одного мільйона осіб (150—200 тисяч юрт).

Звичайно, серед цих племен не було ніяких монголів. Стовідсотково тюркомовні племена, серед яких майже половина за кількістю були татари. Згодом ці племена заселили завойовані Тмутаракань, Булгарію, Мещеру та межиріччя Волги й Дону (сучасні Воронежчину, Саратовщину, Тамбовщину).

Курултай 1235 року. Восени 1235 року Великий Хан Угедей скликав курултай для розгляду подальших дій завоювання, як написано у Рашид-ад-діна, «северных стран».

Саме на цьому курултаї було прийняте рішення надати родові старшого сина Чингісхана допомогу від молодших родів.

Ось витяг із праці Рашид-ад-діна «Збірник літописів»:

«Царевичи, которые были назначены на завоевание Кипчакской степи и тех краев, [были следующие]: из детей Тулуй-хана — старший сын, Менгу-хан, и брат его Бучек; из рода Угедей-каана — старший сын, Гуюк-хан, и брат его Кадан; из детей Чагатая-Бури и Байдар и брат каана Кулкан; сыновья Джучи: Бату, Орда, Шайбан и Тангут; из почтенных эмиров: Субэдай-бахадур и несколько других эмиров. Они все сообща двинулись весною бичин-ил, года обезьяны, который приходится на месяц джумад 633 г. х. [11 февраля — 11 марта г. н. э.]; лето они провели в пути, а осенью в пределах Булгара соединились с родом Джучи: Бату, Ордой, Шейбаном и Тангутом, которые также были назначены в те края» [13, т. 1, кн. 2, с. 37].

На цьому курултаї була остаточно вирішена доля так званих Рязанського і Володимирського Великих князівств, за іншою термінологією — Тмутаракані та Мещери, а за свідченням Джувейні та В. де Рубрука — країни Моксель.

Із наведеного джерела випливає ще декілька конкретних висновків:

По-перше, кожен із названих Чингісидів очолював свою особисту тьму, яка була набрана із людей його улусу. Тобто на завоювання Волзької Булгарії вирушила військова потуга не менше 110 тисяч вершників.

По-друге, чітко зазначено, що до весни 1236 року хани Джучі-улусу: Орда, Батий, Шайбан і Тангут уже володіли наділами (улусами).

Визначимось із улусом шостого брата хана Батия.

Хан Тангут належав до тих синів Джучі-хана, який після курултаю 1229 року вирушив із Батиєм на нові землі. І, як бачимо, до весни 1236 року хан Тангут уже володів власним улусом. Звернімо увагу, в поході з Батиєм брали участь його брати:

Орда — старший брат,

Берке — третій брат,

Беркечар — четвертий брат,

Шайбан — п’ятий брат,

Тангут — шостий брат,

Бувал — сьомий брат,

Чилаукун — восьмий брат.

Інші брати за віком на той час ще не могли брати участі у військовому поході.

Хоча достовірні джерела засвідчили присутність хана Берке серед учасників походу, але Рашид-ад-дін його не згадує. І це не випадково. Хани, які не мали своєї тьми, не названі серед завойовників. Берке отримав свій улус тільки наприкінці 1238 року, після завоювання західних прикаспійських земель.

Земельні володіння кожного хана роду Джучі були визначені заздалегідь на курултаях 1229 та 1235 років.

Отже, як були поділені землі Золотої Орди:

1. Тангут — шостий син Джучі.

Можна було розповісти про улуси ханів Золотої Орди послідовно, за віком ханів. Однак матеріал поданий так, щоб читачі мали змогу дізнатися, як землі Золотої Орди були розділені між братами хана Батия у ході завоювання. І це стосувалось усіх земель, у тому числі землі майбутньої Московії. Московія як держава виокремилась із Золотої Орди.

Та повернімося до визначення улусу хана Тангута. Як бачимо, той улус лежав на Сході Золотої Орди, за річкою Урал. Бо землі від річки Ками до Каспійського моря, що лежали між Волгою і Уралом, належали особисто ханові Батию. Це засвідчили всі історики минулого: Плано Карпіні, В. де Рубрук, Джувейні, Рашид-ад-дін та інші. Не наводитимемо цитат на підтвердження цієї істини.

Із тих же історичних джерел відомо, що басейн річки Сирдар’ї належав до земельних володінь Золотої Орди. Саме за ці землі в подальшому точилась запекла боротьба між нащадками роду Джучі та Чагатая. А поки що «Владения второго сына Чингиз-хана Чагатая простирались… до Амударьи…» [45, т. 2, с. 47].

Саме землі Кзилординської та Шимкентської областей сучасного Казахстану належали з 1233 року шостому братові хана Батия — Тангуту. І цьому є конкретний доказ у Рашид-ад-діна.

Коли влітку 1239 року помер володар Хорасану Чин-Тимур, то в тій землі розпочалися чвари і боротьба за владу. У суперечки втрутився Великий Хан Угедей, який затвердив улус за старшим сином Чин-Тимура — Онгу-Тимуром і «было приказано, чтобы Куркуз ведал всеми областями за Аму-Дарьей, которые покорены войском Джурмагуна. Он (Онгу-Тимур) послал в Хорасан вперед вестника [с извещением] об этом, а сам поехал к Тангуту, брату Бату, а оттуда через Хорезм направился в Хорасан и в [месяце] джумад II 637 г. х. [29 декабря 1239—28 января 1240 г. н. э.] прибыл к себе домой» [13, т. 1, кн. 2, с. 47].

А ось які землі в XIII столітті належали до Хорасану:

«Хорасан… в 3 — сер. 18 вв. ист(орическая) область на Среднем) Востоке, включавшая сев(еро)-вост(очную) часть совр(еменного) Ирана, Мервский оазис, оазисы Ю(га) совр(еменной) Туркменской ССР, сев(ерные) и сев(еро)-зап(адные) части совр(еменного) Афганистана» [2, т. 28, с. 357].

Дістатися зі ставки Великого Хана до своїх земель Онгу-Тимур міг тільки через улус хана Тангута. Бо інших доріг на ті часи не існувало: зі сходу улус Тангута підпирали скелясті гори, а на півночі та заході його землі сусідили з улусами Батия і Шайбана.

Уже згадувалось, що таке явище, як курултай, належить цілком до звичаєвих ритуалів кочових тюркських народів. Тільки на курултаї можна обрати хана. Бо для проголошення людини Великим Ханом треба обов’язково підняти його на білій повстині над головами людей. Цей ритуал є обов’язковим. Він і сьогодні зберігається у казахів.

Ось що пише казахський історик:

«…Согласно обычаям кочевых тюркских народов, хан (глава государства) обязательно должен быть поднят на белой кошме представителями родов, которыми он должен после избрания его ханом править. Это является коронацией главы государства у кочевых народов, главным образом, у казахов. Если бы Чингисхан этого не сделал, он не был бы официальным главой государства и неминуемо потерял бы власть» [29, с. 65].

В історії відомі саме такі, казахські, курултаї обрання Великого Хана:

Теміршина (1206 рік),

Угедея (1229 рік),

Гуюка (1246 рік),

Менгу (1251 рік) і далі…

Звернімо увагу на той факт, що брати хана Батия посіли свої улуси відразу ж по захопленні тих земель. Землі, які стали улусами ханів Шайбана і Тангута, були завойовані у процесі руху Батия на Захід у 1230—1235 роках.

Це стосувалось і земель країни Моксель: Тмутаракані і Мещери, на яких були створені Мещерський і Мохшинський (Темниковський) улуси.

Після захоплення їх посіли брати хана Бату.