Положення про курсову роботу

Одеса – 2007

1. Загальні положення

Курсова робота - це навчальне дослідження студента, метою якого є допомогти студенту у закріпленні, поглибленні та узагальненні знань, одержаних їм під час вивчення конкретної дисципліни, навчити студента самостійно застосовувати отримані в ході навчання знання щодо комплексного рішення конкретних практичних задач, прищепити навички самостійного проведення юридичних досліджень.

Для студентів ОНЮА, курсові роботи, поряд з вивченням лекційного матеріалу, участю у семінарських та практичних заняттях, є невід’ємною складовою частиною, передбаченою навчальними програмами.

Курсова робота – це форма науково-дослідної роботи студентів, форма самостійного пошуку, поглибленого вивчення відповідної теми курсу. Вона потребує тривалого і глибокого вивчення нормативно-правових актів, монографічної та іншої літератури. Підготовка та написання курсових робіт допоможе студентам значно розширити й поглибити спеціальні знання з окремих проблем, набути досвіду самостійного вивчення й аналізу першоджерел та спеціальної літератури.

Кількість курсових робіт визначається навчальним планом.

На курсову роботу відповідна кафедра розробляє тематику та завдання. Теми курсових робіт розробляються викладачами у відповідності з основним змістом навчальної дисципліни (групи дисциплін), розглядаються та затверджуються на засіданнях відповідних кафедр. Тематика курсових робіт повинна щорічно корегуватись з урахуванням набутого на кафедрах досвіду, побажань керівників курсових робіт. Вона повинна бути актуальною і відповідати вимогам державного стандарту та перспективам розвитку нормативно-правової бази.

Для керівництва роботою студентів призначають керівників з числа викладачів та наукових робітників відповідних кафедр, на якій пишеться робота. Організація та контроль за процесом підготовки й захисту курсових робіт покладається на завідуючих кафедрами та керівників курсових робіт.

Важливим елементом самостійності та науковості курсових робіт є аналіз діючого законодавства України та зарубіжних країн із застосуванням порівняльно-правового, історичного, логіко-юридичного та інших методів з висловленням студентом власного погляду, оцінок стосовно тих явищ та фактів, що стали предметом наукової дискусії та висвітлені в підручниках, монографіях, періодичних виданнях тощо.

Самостійний пошук необхідних відомостей, їх систематизація, узагальнення, аналіз, висновки – необхідні умови написання курсової роботи. Виконати ці вимоги студенту допоможе науковий керівник під час відповідних консультацій.

Курсова робота виконується студентом під час самостійної роботи. За результатами захисту курсової роботи студенту виставляється залік з диференцьованою оцінкою. Результати захисту курсової роботи оцінюються за чотирибальною шкалою (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”).

Якщо студент отримає незадовільну оцінку, він повинен виконати роботу за новою темою або переробити попередню роботу в строк, встановлений деканатом факультету.

В якості курсової роботи рішенням завідувача кафедри може бути зарахована робота, яку студент виконав на актуальну тему з високою якістю, під час, коли він брав участь в студентському гуртку.

Що стосується загальних вимог щодо курсових робіт, то згідно з ними курсові роботи повинні містить:

1. Актуальність тематики, відповідність її сучасному стану зарубіжної та вітчизняної юриспруденції.

2. Вивчення та аналіз законодавчого та іншого нормативного матеріалу, наукової, навчально-методичної літератури та періодики за темою дослідження.

3. Проведення самостійного дослідження: чітка характеристика предмету, об’єкту, мети, задач та методів дослідження.

4. Узагальнювання результатів проведених досліджень, обґрунтування висновків.

5. Культура оформлення (її відповідність вимогам стандарту).

При виконанні курсової роботи вона повинна відповідати наступним вимогам:

- Якщо курсова робота виконується у комп’ютерному варіанті її обсяг повинен становити 25-30 сторінок тексту, набраного через 1, 5 інтервали на комп’ютері (розмір (шрифту) кегля 14) Times New Roman;

- Якщо курсова робота виконується на печатній машинці її обсяг повинен становити 30-35 сторінок тексту, набраного через 2 інтервали;

- Якщо студент виконує роботу у рукописному варіанті її обсяг повинен становити 40-45 сторінок, при цьому на сторінці має бути не менш, ніж 28-30 рядків.

Основний текст має бути вирівняний по ширині сторінки; поля: верхнє – 2 см, нижнє – 2 см, ліве – 3 см, праве – 1 см.

кожен розділ роботи необхідно розпочинати з нової сторінки.

1. Етапи виконання курсових робіт

При виконанні курсової роботи необхідно дотримуватись алгоритму:

1. Вибір теми.

2. Обґрунтування з керівником роботи напрямків дослідження

3. Вивчення питань за джерелами та їх аналіз.

4. Постановка мети та задач дослідження, складання плану роботи.

5. Визначення об’єкту та предмета дослідження.

6. Вибір методів дослідження.

7. Написання чернетки роботи.

8. Обговорення висновків з керівником роботи.

9. Складання бібліографічного списку літератури.

10. Остаточне оформлення роботи.

Порядок етапів є зразковим, тому його виконання залежить від побажань

студента.

2.1.Вибір теми курсової роботи та обґрунтування напрямків дослідження

Цей етап э дуже важливим при написанні курсової роботи, так як він має виключне велике значення.

Тема курсової роботи обирається студентом на відповідній кафедрі з переліку затверджених завідувачем кафедри тем курсових робіт, які доводяться до відома студентів методистами кафедр на початку навчального семестру.

Під час вибору теми курсової роботи доцільно брати задачу відносно вузького плану, щоб можна було її глибоко проробити.

При виборі теми курсової роботи студент має право звернутися за консультацією на кафедру, на якій буде виконуватися курсова робота.

Суттєву допомогу у виборі теми може надати ознайомлення з аналітичними оглядами, статтями у спеціальній періодиці, тематикою раніш виконаних курсових робіт, кваліфікаційних робіт, а також бесіди та консультації з юристами – практиками, у процесі яких можна виявити важливі проблеми, які є актуальними у теорії та практиці права.

Назва курсової роботи повинна мати чітке формулювання, бути короткою та відображати зміст. Також вона повинна визначати предмет дослідження. Під темою курсової роботи розуміється те головне, про що в ній йдеться мова.

Обираючи тему студент повинен з’ясувати, у чому міститься мета, конкретні задачі та аспект розробки. Для цього слід визначити, у чому полягає суть ідеї, що пропонується, актуальність теми.

Теми курсових робіт закріплюються за студентами на підставі їх особистих заяв, які пишуться за встановленою формою (див. додаток А), крім того, студенти повинні отримати на кафедрі методичні вказівки щодо написання курсових робіт. Обрана тема курсової роботи реєструється у журналі реєстрації курсових робіт на відповідній кафедрі.

Науковим керівником призначається спеціаліст відповідної кафедри, як правило, що працює в навчальному закладі не менш 3-х років або має науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук, чи працює на посаді доцента. Він спрямовує роботу студента, допомагає йому оцінити можливі варіанти рішення, але вибір рішення –це задача самого студента. Він як автор роботи, що виконується, відповідає за прийняті рішення, за правильність отриманих результатів та їх фактичну точність.

2.2. Вивчення питань за джерелами та їх аналіз, відбір фактичного матеріалу

Студенту слід пам’ятати, що основні питання проблеми, що розглядається, майже завжди закладені в більшості різних досліджень, тому слід переглянути усі види джерел, зміст яких пов’язаний з темою роботи.

Перш за все, слід обміркувати порядок пошуку і скласти картотеку (список) літературних джерел за темою.

Знайомство зі станом вивченості теми доцільно починати з інформаційних видань, мета випуску яких – оперативна інформація як про самі публікації, так і про найбільш суттєві положення їх змісту. Студенту слід також уважно ознайомитися з тематичним каталогом.

Робота з літературою може починатися з вивчення, як традиційних (карткових) каталогів та картотек, так й электронного каталогу й фонду довідкових, реферативних та бібліографічних видань.

З метою повного виявлення літературних джерел необхідно використовувати різні джерела пошуку: каталоги і картотеки кафедр та бібліотеки академії, а також провідних бібліотек міста, автоматизовану бібліотечно-інформаційну систему ОНЮА UniLib, бібліотечні посібники, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях, словниках та ін.., спеціальні періодичні видання, електронні носії інформації (Інтернет, компакт (СD та DVD) - диски з матеріалами за обраною темою).

Поряд з інформаційними виданнями та тематичними каталогами слід звернути увагу на ретроспективну бібліографію і, в першу чергу, на її особливий вид – внутрішньокнижкові та пристатейні списки літератури (списки використаних джерел). Такі списки приносять велику користь, тому що інформують публікації, які вийшли за попередні роки і відносяться безпосередньо до теми, що вивчається. Особливо часто зустрічаються бібліографічні списки у монографіях, де вони розміщуються наприкінці книги.

Ретроспективними вказівками служать і каталоги різних видавництв. Їх цінність полягає в тому, що вони містять найбільш повні й точні списки книг за тематичним профілем того чи іншого видавництва.

Вивчення літератури за вибраною темою слід починати з загальних робіт, щоб отримати уявлення щодо основних питань, а потім вже вести пошук нового матеріалу.

Вивчення наукової літератури – це дуже серйозна робота, тому статтю або книгу слід читати з олівцем в руках, роблячи виписки.

Вивчення наукових публікацій бажано здійснювати за таким планом:

- загальне ознайомлення з твором в цілому за його змістом;

- швидкий перегляд усього змісту;

- читання у порядку розташування матеріалу;

- вибіркове читання якої-небудь частини твору;

- виписка матеріалу, що має відношення до теми, що вивчається;

- критична оцінка записаного, його редагування і «чистовий» запис як фрагмент тексту майбутньої курсової роботи.

Спочатку варто звернути увагу на праці, в яких досліджуються теоретичні аспекти обраної теми. Доцільно також ознайомитися з відповідними розділами підручників, щоб чіткіше уявити коло проблем і відповідний напрям їх висвітлення.

Далі необхідно познайомитися з пам’ятками права, нормативними актами, судовою практикою і лише після цього починати вивчення монографічної літератури. Опрацьовуючи джерела, можна виписувати з них окремі цитати або своїми словами формулювати їх основні положення, фіксуючи відповідні реквізити для наукових посилань (прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, видавництво, рік видання та номер сторінки).

При вивченні літературних джерел не слід прагнути тільки до запозичення матеріалу, але слід й обмірковувати знайдену інформацію. Останнє послужить підставою для отримання нового знання. Вивчаючи літературні джерела, слід користуватися тільки тією інформацією, яка має безпосереднє відношення до теми роботи, тому її необхідно ретельно відбирати й оцінювати. Відбір наукових фактів – це творчий процес, що вимагає цілеспрямованої роботи.

У всіх випадках слід обирати ті данні, які найкраще розкривають тему роботи, надруковані в авторитетних джерелах, точно вказуючи, звідкіля взяті ті чи інші матеріали. При цьому, слід пам’ятати, що література, повинна мати обмеження щодо її використання за часом її видання залежно від характеру роботи: кваліфікаційна робота, яка носить історичний характер, не має обмежень щодо часу видання використаної літератури; кваліфікаційна робота, яка висвітлює сучасний стан інституту права, повинна, в основному, містити літературу, яка містить останні данні 5-10 річного строку давнини.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, які повинні органічно включатися до тексту роботи, складаючи невід’ємну частину матеріалу, який аналізується.

Цитати використовуються для того, щоб без перекручення передати думку автора твору, що вивчається. Вони служать автору роботи опорою в процесі аналізу та синтезу інформації, використовуються для створення системи доказів тих чи інших положень роботи.

Від автора курсової роботи вимагається встановити, доцільно чи ні використані цитати у конкретному тексті. Кількість використаних цитат повинна бути оптимальною. Не рекомендується їх безмірне використання.

Фактичний матеріал, що відібраний, слід реєструвати у вигляді записів на окремих аркушах, в зошитах, карточках, у пам’яті комп’ютера тощо. При цьому слід точно вказувати джерело запозичення. Одночасно з реєстрацією матеріал слід групувати, співставляти, порівнювати тощо.

Складання робочого плану

Планування курсової роботи студента починається з розробки робочого плану,

який готується з безпосередньою участю наукового керівника.

Спочатку робочий план тільки в основних рисах дає характеристику предмета дослідження. Такий план у подальшому може і повинен уточнюватися, але основна задача (задачі), що поставлена (поставлені) перед роботою в цілому, повинна (повинні) залишатися незмінною (незмінними). Недоцільно включати в план роботи більше трьох розділів, оскільки це ускладнює глибоке дослідження обраної теми.

Робочий план має довільну форму. За звичай він складається з переліку розташованих у стовпчик рубрик, які пов’язані внутрішньою логікою дослідження даної теми.

На більш пізніх стадіях роботи складається план-проспект, тобто такий план, який являє собою реферативний виклад розташованих у логічному порядку питань, за якими у подальшому буде систематизований весь зібраний фактично матеріал. Практично план-проспект – це уже у чернетках курсова робота з реферативним розкриттям суті і розділів та підрозділів.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухомий характер і не може, не повинен обмежувати розвиток ідеї та задуми дослідника. План повинен бути гнучким, щоб можна було включати до нього нові можливі аспекти, які можуть бути з’ясовані у процесі підготовки тексту.

Науковий керівник не тільки приймає участь у розробці робочого плану роботи, але й допомагає студенту в наступному:

- рекомендує для вивчення необхідну нормативно-правову базу, літературу, довідники, статистичні й архівні матеріали, інші джерела за темою;

- проводить необхідні консультації та бесіди за темою курсової роботи;

- надає згоди за ходом роботи.

Написання чернетки роботи

Чернетку курсової роботи бажано виконувати за допомогою комп’ютера, так як це полегшує подальше редагування тексту та надає можливість подальшого використання цього матеріалу при написанні інших наукових праць. Чернетка виконана на комп’ютері, друкується на білому папері формату А-4 (210-297 мм).

Чернетку рукопису бажано виконувати на стандартних аркушах паперу. Такі аркуші слід заповнювати тільки з одного боку, щоб у разі необхідності можна було робити різні текстові додатки. Необхідно залишати місце для наступних доповнень та змін. Розташовувати записи на сторінці слід таким чином, щоб з одного погляду було видно, які ідеї або поняття є основними. Для виділення важливої інформації частини тексту у чернетках слід використовувати колір, підкреслювання, маркер тощо.

Написання рукопису чернетки або чернетки у комп’ютерному варіанті не слід починати зі вступу. Вступ необхідно готувати пізніше, коли буде точно відомо, що студент отримав у своїй роботі.

В першу чергу виконується компоновка матеріалу основної частини роботи. Для цього слід відібрати ті положення, які будуть розташовані у основній частині роботи згідно робочого плану і записати кожне з них у вигляді короткого абзацу. Після виконання чорнової версії основної частини, слід залишити час для її подальшого вдосконалення.

Після того, як у чорновому варіанті буде складена більша частина основних розділів, можна написати заключну частину.

Коли в чорновому варіанті написана вся робота і відомі її результати, можна написати вступ, який в цьому випадку буде відповідати змісту роботи. Після цього можна приступати до редагування написаного тексту. Під час редагування необхідно досягти положення, щоб кожний абзац містив самостійну думку.

При викладанні наукових матеріалів можна користуватися наступними методичними прийомами:

- строго послідовним – коли матеріал викладається згідно плану роботи, що передбачає, що автор не приступає до наступних розділів поки не завершить попередній (при цьому, для обробки одного розділу автору інколи приходиться перепробувати декілька варіантів поки буде знайдений кращий);

- цілісним – коли кожний розділ має наступну обробку (це передбачає, що спочатку пишеться весь твір в чорновому варіанті, а потім йде обробка окремих розділів в деталях, вносяться доповнення та виправлення);

- вибірковим – коли розділи пишуться окремо в будь-якій послідовності в зручному для автора порядку до остаточної готовності фактичних даних.

2.5. Остаточне оформлення курсової роботи

2.5.1. Композиційні елементи курсової роботи

Основними складовими композиційної структури курсової роботи у порядку їх розташування є:

- титульний лист (Додаток 1);

- зміст;

- вступ;

- розділи основної частини (які, як правило, розділяються на: аналітичну, дослідницьку, практичну);

- висновки і пропозиції;

- список використаних джерел;

- додатки (якщо вони є).

Титульний лист є першою сторінкою роботи. Він, як і завдання на виконання курсової роботи, заповнюється за певними правилами у відповідності з назвою рядків (Додаток 1).

У змісті наводяться усі заголовки курсової роботи і вказуються сторінки, з яких вони починаються. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Всі заголовки починаються з великої букви. В кінці заголовка крапка не ставиться. Останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним йому номером сторінки у правому стовпці змісту. Заголовки підрозділів у розділах необхідно розташовувати один під одним.

Як правило, курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, кожен із яких може складатися з двох-трьох підрозділів, висновків. Робота завершується списком використаної літератури. Недоцільно включати в план роботи більше трьох розділів, оскільки це ускладнює глибоке дослідження обраної теми.

Весь текст курсової роботи повинен підлягти рубрикації – це поділ її тексту на складові частини, а також використання заголовків, нумерація тощо.

Найпростішою рубрикою є абзац – відступ вправо на початку першого рядка кожної частини тексту.

Його розглядають як композиційний прийом, який використовується для об’єднання кількох речень, що мають загальний предмет викладу.

Абзаци одного розділу або підрозділу повинні бути пов’язані один з одним. Кількість самостійних речень в абзаці може бути різною і обмежується лише складністю висловлюваної думки, яка передається за допомогою цих речень.

Розподіл тексту курсової роботи на більш великі частини (розділи та підрозділи) повинен здійснюватися в залежності від складу тих понять, які розглядаються. При цьому кожна частина повинна мати логічну закінченість.

Заголовки розділів і підрозділів роботи повинні точно відображати зміст тексту, що відноситься до них.

Рубрикація тексту тісно пов’язана з нумерацією, тобто з числовими позначками послідовності розташування його складових частин.

Зараз в наукових і технічних текстах в основному використовується суто цифрова система нумерації, яка здійснюється за індексною системою (1; 1.1; 1.1.1; 1.2; 1.2.1. і т.д.), у відповідності з якою номера самих великих частин наукового твору (перша ступень ділення) складається з однієї цифри – 1; 2;…; номера складових частин (друга ступень ділення) – з двох цифр – 1.1; 1.2; …; 2.1; …; (третя ступень ділення) – з трьох цифр - 1.1.1.

У вступі до курсової роботи обґрунтовується актуальність вибраної теми, мета та зміст поставлених задач, формулюється об’єкт та предмет дослідження, дається посилання на вибраний метод (методи) дослідження, повідомляється, у чому міститься теоретичне значення та прикладна цінність отриманих результатів, а також виділяються положення, які виносяться на захист.

Вступ – дуже відповідальна частина курсової роботи, тому що він не тільки орієнтує читача щодо подальшого розкриття теми, але й містить всі кваліфікаційні характеристики.

У вступі, як правило, визначається актуальність теми, формулюється мета й основні задачі роботи, висвітлюється стан її наукової розробки (огляд опублікованих матеріалів, що використовуються під час написання курсової роботи), дається аналіз архівних матеріалів, нормативно-правових актів. У заключній частині вступу визначається структура всієї роботи та подається коротка характеристика кожного з розділів основної частини курсової роботи (див. додаток №2).

У вступі слід сформулювати суть проблемної ситуації, із чого буде видно актуальність теми. Специфічною рисою курсової роботи є те, що в неї необхідно провести всебічний аналіз вже відомих, досягнутих знань.

Від формулювання проблеми переходять до формулювання мети дослідження, а також до виведення конкретних задач, які будуть розв’язуватися у відповідності з цією метою. Це звичайно робиться у формі переліку (вивчити…, встановити…, описати…, з’ясувати…, тощо). Задачі повинно формулювати ретельно, тому що висвітлення ходу їх розв’язання повинно скласти зміст розділів курсової роботи.

Також студент повинен у вступі сформулювати об’єкт та предмет дослідження (для студентів 1-2 курсів це положення є бажаним, для студентів старших курсів – обов’язковою умовою.

Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію. Предмет – це те, що знаходиться в межах об’єкту. При цьому об’єкт та предмет дослідження як категорії наукового процесу повинні співвідноситись між собою як загальне та часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка служить предметом дослідження. Предмет дослідження визначає тему курсової роботи та обов’язково знаходить своє відображення у назві теми курсової роботи.

Наприкінці вступу слід розкрити структуру курсової роботи, тобто дати перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їх розташування.

В розділах основної частини курсової роботи ретельно досліджується й аналізується матеріал, який безпосередньо стосується теми та відповідних розділів. Назви розділів не повинні співпадати з темою роботи, а назви підрозділів не мають співпадати з назвами розділів. Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі курсової роботи і повністю її розкривати. Ці розділи повинні вказати вміння студента стисло, логічно і аргументовано викладати матеріал.

У кінці кожного розділу формулюються короткі узагальнюючі висновки, що не виділяються в самостійний пункт.

Заключна частина роботи (висновки) носить форму синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез являє собою послідовний, логічно обґрунтований виклад отриманих підсумків та їх співвідношення з загальною метою і конкретними задачами, що поставлені та сформульовані у вступі. У висновках підводиться підсумок виконаної роботи, робляться відповідні узагальнення відповідно по сформульованих у вступі завдань, чітко виділяється новизна роботи (див. додаток №3).

У заключній частині окремими пунктами можуть бути наведені кінцеві висновки і висновки по розділам роботи.

Заключна частина роботи (висновки і пропозиції) може включати і практичні пропозиції, що збільшує цінність теоретичного матеріалу.

Після висновків і пропозицій прийнято розташовувати бібліографічний список використаних джерел (літературні та інші наукові твори, нормативно-правові акти тощо). Цей список складає одну з суттєвих частин курсової роботи і відображає самостійну творчу роботу студента.

Дуже уважно треба підійти до складання списку використаної літератури. Спочатку включаються нормативні джерела за їх юридичною силою, причому нормативні акти однакової юридичної сили розташовуються у хронологічному порядку. Всі інші використані матеріали – спеціальна література (монографії, підручники, посібники, статті тощо) подаються в алфавітному порядку (див. додаток №4).

Література, яка включається до такого списку, або інше джерело повинно мати відображення у тексті курсової роботи. Не слід включати до бібліографічного списку ті джерела, на які не має посилань у роботі і які фактично не були використані. Не рекомендується включати до цього списку енциклопедії, довідники, науково-популярні книги, газети.

У кінці роботи ставиться особистий підпис і дата. Оформлена курсова робота подається на кафедру не пізніше визначеного терміну. Робота над курсовою роботою завершується її захистом.

Оформлення посилань

При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в ній, або на ідеях і висновках яких вона розроблюється, а також проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання на використану літературу є важливим елементом будь-якої наукової роботи, так як вони дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли тема роботи присвячена вивченню історичних аспектів розвитку певного інституту права.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номера сторінок, таблиць, ілюстрацій (якщо вони є), на яке дано посилання в в курсовій роботі.

Посилання на використану літературу можуть бути посторінковими. Тоді вони нумеруються за порядковим номером у кінці сторінки в порядку наростання (1, 2, 3, ...10 і т.д. до кінця роботи), наприклад, ^{1, (2, 3) .}

Посилання на нормативні джерела можуть не виноситись в кінець сторінки, а вказується у тексті, при цьому необхідно вказати назву нормативно-правового акта, дату його прийняття. Назву, рік, місце та сторінку видання, в якому цей документ був опублікований необхідно зазначати в списку використаної літератури в кінці роботи.

Наприклад:

Відповідно до законодавства України, судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства (Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року).

Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27 – 28. – Ст. 180.

Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 30. – Ст. 426.

У посиланні на наукову літературу необхідно вказати прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, видавництво, рік видання та номер сторінки, на яку робиться посилання.

Приклад оформлення посилання на книгу:

Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України /Автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О.Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – С. 20.

Основные принципы международного права // Курс международного права / Г.В. Игнатенко, В.А. Карташкин, Б.М.Клименко и др. – В 7 т. Т. 2. – М., 1989. – С. 48.

Молдован В.В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США. ФРН. Франція. Судові органи ООН: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 197.

Приклад оформлення посилання на статтю із збірників:

Грошевий Ю.М. Конституція України та проблеми формування судового права // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – С. 34.

Полянский Ю.Е. Судебная реформа в Украине: проблемы ее реализации //Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: Юридична література, 2002. – Вип. 13 – 14. – С. 94.

Приклад оформлення посилання на статтю з газети:

Михайлов Ю. Мир без казней // Вечерняя Одесса.– 1997. – 19 апреля. – С. 3.

У випадку, коли основні положення статті не цитуються, а формулюються своїми словами, посилання оформлюється наступним чином:

Див.: Фоков А. Административный суд современной Франции // Законность. – 2001. – № 8. – С. 53.

У разі, коли на одній сторінці автор робить посилання на одне і те саме джерело, але на різні сторінки, посилання оформлюється таким чином:

¹Фоков А. П. Административные суды в Российской Федерации // Российский судья. – 2001. – № 6. – С. 2

²Там само. – С. 5.

Номери сторінок у роботі проставляються зверху сторінки у центрі, починаючи з третьої сторінки (відповідна цифра проставляється без крапок, тире тощо).

3. Мова і стиль написання курсової роботи

Так як курсова робота є першою сходинкою щодо підготовки студентів до написання кваліфікаційної роботи, тому при її написанні слід приділяти серйозну увагу мові та стилю її написання, бо мовностилістична культура курсової роботи дозволяє визначити загальну культуру її автора.

Хоча не існує «писаних правил» наукової мови, але можливо говорити про деякі особливості наукової мови, що мають традиційне закріплення.

По-перше, це формально-логічний спосіб викладення матеріалу, який складається, головним чином, з міркувань, метою яких є доказ істини або тих чи інших положень, що виявлені як наслідок дослідження фактів дійсності.

По-друге, стилем письмової наукової мови є безособовий монолог, що передбачає викладення матеріалу від третьої особи, для того, щоб зосередити увагу на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на об’єкті. Відносно рідко вживається форма першої і зовсім не використовується форма другої особи займенників.

По-третє, одним з неписаних правил є, коли автор наукової роботи використовує форму викладу від третьої особи, наприклад, «Автор вважає...», або невизначено-особисті речення, наприклад, «Спочатку визначають основні фактори, що впливають на це правове явище», рідко використовується займенник ми або оборот типа «за нашою думкою».

Культура наукової мови визначається такими якісними характеристиками, як точність, ясність і стислість. Точність є умовою, що забезпечує наукову і практичну цінність інформації, яка використовується у тексті курсової роботи. Автор роботи повинен ретельно ставитись до вживання або використання тих чи інших слів, тому що неправильно вибране слово може суттєво перекрутити суть тексту або створити умови щодо подвійного тлумачення тексту.

Якість – це вміння писати доступно й зрозуміло. Дуже часто порушення якості викладу пов’язане з тим, що автор намагається придати своєму твору видимої науковості, що приводить до такого положення, коли добре знайомим предметам, явищам, поняттям дають ускладнені назви, використовують без потреби іноземні слова, паралельно або неправильно вживають іноземну лексику тощо.

Стиль – передбачає якість наукової мови, яка більш за все визначає її культуру. Кожне слово і кожний вираз повинні служити меті, якомога точніше і коротко доносити суть справи. Тому текст повинен містити слова та словосполучення, що стосуються суттєвої інформації. Слід уникати тавтології (повторення одного й того ж іншими словами), використання штампів.

При написанні роботи важливо об’єднати накопичену інформацію у взаємопов’язаний текст. Для цього можна використовувати різнобічні речові кліше, як засоби зв’язку між реченнями. Наприклад, «таким чином ...», «наведені данні свідчать ...», «у відповідності з Законом України «Про судоустрій України» ...».

Додаток № 1

Взірець оформлення титульної сторінки курсової роботи

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна юридична академія

Прокурорсько-слідчий факультет

Кафедра організації судових

та правоохоронних органів

Реєстраційний №______

Дата_________________

Адміністративні суди у системі судової влади

(Курсова робота)

Студент І курсу

денної форми навчання

Іванов Іван Іванович

(залікова книжка №_____)

Одеса – 2005

Робота захищена “____”__________200__ року з оцінкою “_____”

Додаток № 2

Приклад написання вступу до курсової роботи

Вступ

В останнє десятиліття XX століття в нашій країні відбувся відчутний прорив у створенні законодавчої бази з прав людини, яка багато в чому стала відповідати європейським стандартам. Робляться зусилля по створенню механізму, що гарантує і забезпечує право людини на судовий захист. Історичний досвід свідчить, що судовий розгляд, втілений у детально врегульовану процесуальну форму, – найкращий спосіб вирішення спорів, встановлення істини, відшукування правди. У цивілізованому суспільстві суду належить центральне місце у всій правовій системі. Саме суд уособлює справжнє право, істинну справедливість. Конституція України в ст. 55 закріпила, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право наоскарження в суді рішень, чи дій бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб. Ці конституційні положення значно підсилюють роль суду, яку він повинен реалізовувати в суспільстві і державі, покладають на нього особливо важливі завдання охорони прав і свобод людини.

Отже, мета даної роботи полягає в розкритті поняття адміністративної юстиції, у висвітленні історії цього інституту в Україні, в розгляді адміністративних судів у зарубіжних країнах, а також у дослідженні проблем та перспектив адміністративного судочинства на сучасному етапі.

Нормативною основою роботи стали такі правові акти, як, безперечно, Конституція України та Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року, а також Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року та Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року.

В роботі також використані нормативні акти стосовно адміністративних судів Франції, Німеччини, Польщі та Естонії.

Науковою основою при написанні даної роботи стали праці таких відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, як Ю.П.Битяка, В.В.Бойцової, Л.І.Бородіна, Г.Бребана, Ю.Димитрова, А.Б.Зелєнцова, В.Кампо, І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіди, Ж.Міллера, Д.М.Овсянка, Ю.Є.Полянського, Г.Ткача та ін.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі І розглядається поняття та особливості адміністративної юстиції, висвітлюються різні види захисту прав громадян та досліджується історія адміністративного судочинства.

У розділі ІІ детально розглянуто різні варіанти організації судового вирішення адміністративних спорів у зарубіжних країнах, розкрито їх переваги та недоліки, досліджено особливості та проблеми функціонування адміністративних судів в різних країнах.

У розділі ІІІ розглянуто перспективи адміністративних судів в Україні: принципи їх діяльності, ознаки, особливості та проблеми функціонування та організації на сучасному етапі.

Додаток № 3

Приклад написання висновків до курсової роботи

Висновки

Конституцією України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це право конкретизовано в цілому ряді законів України.

Конституція також розширила компетенцію судів, які розглядають адміністративні справи. Право звертатися до суду наявне, коли спір має як публічно-правовий, так і конституційно-правовий характер.

Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 схвалено Концепцію адміністративної реформи в Україні. В ній обґрунтовується роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади. Щодо управлінської діяльності адміністративна юстиція виконує роль, подібну до тієї, яку відіграє конституційна юстиція стосовно законодавчої влади.

Концепція виходить із поняття правового захисту. Проте слід визначити, що здійснення цього захисту є вищою метою правової держави, яка таким чином презентує себе як “держава, що захищає права”, потрібно також забезпечити через незалежні суди реалізацію основних прав та запобігти зловживанню з боку виконавчих структур або зменшити його.

На жаль, у нашій країні існує певна упередженість щодо адміністративної юстиції. Крім того, слід зазначити, що переважна більшість населення сприймає на сьогодні адміністративний суд як орган, що буде займатись виключно справами про адміністративні правопорушення. Подолання такого ставлення – складний і повільний процес. Питання не в тому, що в суспільстві немає потреби в діяльності адміністративних судів, а в тому, що не вистачає теоретичних і прикладних розробок щодо механізму дії адміністративної юстиції в українських умовах. Не приділяється достатньої уваги проблемі підготовки кадрів для спеціалізованих адміністративних судів, організації полісистемного судового механізму, в якому адміністративна юстиція повинна посісти відповідне місце. Створення останнього, безумовно, потребує певного часу, ретельного розроблення питань про підстави, межі, процедуру судового контролю за адміністративною діяльністю, компетенцію та склад суду.

Отже, необхідність створення адміністративних судів, що будуть здійснювати правосуддя по адміністративних справах, тобто управлінським спорам громадян і інших суб’єктів права з публічною владою, можна обґрунтувати:

1. Закріпленням в Конституції України норм-принципів, спрямованих на забезпечення відповідності судової системи України стандартам правової держави.

2. Необхідністю приведення судової системи України у відповідність із міжнародними правовими стандартами в плані її ефективності.

3. Необхідністю удосконалення судової системи України; виділення суддівської спеціалізації по адміністративних справах.

4. Розширення правових гарантій особистості; забезпечення прав і свобод громадян.

5. Необхідністю розробки законодавства про управлінський процес, про адміністративні процедури.

6. Зростанням складності і динамізму суспільного і державного життя, реформування державного і муніципального керування.

7. Збільшенням числа розглянутих судами адміністративних спорів між громадянами та органами виконавчої влади, посадовими особами.

8. Зацікавленістю суддів у введенні в судову систему адміністративного судочинства (створення адміністративних судів, здається, підтримують самі судді, особливо ті, котрі розглядають цивільні справи. Адже суди в даний час переповнені справами, а більшість суддів працюють з явним перевищенням індивідуального навантаження).

9. Посиленням боротьби з корупцією в системі державної і муніципальної служби.

На основі всього вищевикладеного цілком можна стверджувати, що дана тема залишається актуально, а тому потребує подальшого всебічного та глибокого дослідження.

Додаток № 4

Взірець оформлення списку літератури

Список використаної літератури

Нормативні джерела

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. – К.: Право, 1996. – 67 с.

2. Арбітражний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6.

3. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 27-28.

4. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 30.

5. Про концепцію адміністративної реформи в Україні. Затверджена Указом Президента України від 22 липня 1998 року // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 141 – 142. – 25 липня.

6. Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України: Указ Президента України від 7 листопада 2002 року // Офіційний Вісник України. – 2002. – 22 листопада.

7. Кодекс Франції про адміністративну юстицію // Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – С. 218 – 259.

Спеціальна література

8. Бородин Л.И. Административная юстиция как признак правового государства // Право и политика. – 2000. – № 12. – С. 63 – 66.

9. Овсянко Д.М. Административное право: Учеб. пособие для студентов юридических факультетов и институтов / Отв. ред. проф. Г.А. Туманов. – М.: Юристъ, 1996. – 304 с.

10. Общая теория прав человека. Руководитель авторского коллектива и ответственный редактор д.ю.н. Е.А. Лукашева. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – 520 с.

11. Полянский Ю.Е. Судебная реформа в Украине: проблемы ее реализации // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: Юридична література, 2002. – Вип. 13 – 14. – С. 93 – 100.

12. Стефанюк В.С. Запровадження адміністративних судів у контексті судово-правової реформи в Україні // Адміністративне судочинство в Україні: Книга перша. Адміністративно-процесуальний кодекс України (проект). – Харків: Консул, 2002. – С. 6 – 11.

13. Фоков А. П. Административные суды в Российской Федерации // Российский судья. – 2001. – № 6. – С. 2 – 5.

14. Фоков А. П. Административный суд современной Франции // Законность. – 2001. – № 8. – С. 53 – 55.

15. Malec J., Malec D. Historia administracji і mysli administracyjnej. – Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego. – Krakоw, 2000. – S. 239 – 251.

ЗМІСТ

11. Загальні положення……………………………………………………..................2

2. Етапи виконання курсової роботи…………………………………....................4

2.1.Вибір теми курсової роботи та обґрунтування напрямків дослідження.......4

2.2. Вивчення питань за джерелами та їх аналіз, відбір фактичного

матеріалу.................................................................................................................5

2.3. Складання робочого плану.............................................................................7

2.4. Написання чернетки роботи............................................................................8

2.5. Остаточне оформлення курсової роботи......................................................9

2.5.1. Композиційні елементи курсової роботи...................................................9

2.5.2. Оформлення посилань..............................................................................12

3. Мова і стиль написання курсової роботи..........................................................14

Додатки.....................................................................................................................16