Земські собори 1651 та 1653 рр

В системі державного устрою Росії XVI—XVII ст. важлива роль належала Земським соборам — центральним станово-пред­ставницьким установам. Спираючись на них, царська влада вела боротьбу проти залишків феодальної роздробленості, намагалася послабити антифеодальні виступи селянства, розв’язати важливі політичні питання.

Земські собори скликали цар, а у випадку його смерті — пат­ріарх (митрополит) та боярська Дума. Згідно з пануючою у того­часній Росії політичною доктриною постійними учасниками Зем­ських соборів були боярська Дума та «Освящений собор», що представляв вище православне духівництво. Інші групи панівного класу і міська верхівка також залучалися до роботи в Земських соборах, але їхнє представництво не завжди було обов’язковим. Земські собори відбувалися досить регулярно, особливо в середині XVII ст., коли їх відбулося аж п’ять (у 1648-1653 рр). Земські собори 1651 і 1653 рр. були спеціально присвячені Україні. Позитивна відповідь на пропозицію українського уряду щодо укладення союзу неминуче потягла б за собою війну проти Речі Посполитої, яка перед тим тричі вийшла переможницею у боротьбі з Росією (Лівонська війна, «Смутное время», Смоленська війна). Москва мусила з цим рахуватися, що було однією з при­чин тривалого її роздуму над пропозицією Чигирина.

Більш-менш чітке уявлення про Земський собор 1651 р. дають матеріали Посольського приказу. Частина документів висвітлює підготовку до проведення Земського собору — царська «призывная, повторительная» грамота від 10 лютого (31 січня) 1651 р. адресована, у Кропивну воєводі В. Астаф’єву, про обрання чоти­рьох депутатів, 47 стереотипних відписок місцевої влади про отримання царської грамоти на проведення виборів депутатів на Зем­ський собор, постанова від 25 (15) лютого 1651 р. дворян та «ді­тей боярських» Новосиля про обрання своїх депутатів. Важли­вішою є друга частина документів, що містять у собі «соборний акт», тобто протокол скликання Земського собору, обговорення, питань черги денної з постановою наприкінці акту. Так, царська грамота від 1 березня (19 лютого) 1651 р. сповіщала про скли­кання Земського собору, хоч і без вказівки точної дати проведен­ня засідань; визначала його склад.

Наступний етап роботи Земського собору 1651 р. був пов’яза­ний з визначенням позицій різних груп депутатів з обговорюва­них питань. З підсумкових документів головного етапу роботи Зем­ського собору зберігся лише один—думка «Освященого собору», ща опрацьовувався протягом тижня. У постанові «Освященого собору» підкреслювалася справедливість положень царської грамоти про порушення Річчю Посполитою умов Поляновського договору й схва­лювався новий зовнішньополітичний курс уряду. У випадку, якщо король не вчинить як належить, духівництво погоджувалося на укладення союзу з Україною, розуміючи його як підкорення Ук­раїни Росією, й звільняло царя від клятви на вірність мирному договору. У випадку, якщо «король во всем справится», тобто-виконає вимоги російського уряду, тоді цар міг діяти на власний розсуд. Діставши підтримку «Освященого собору», уряд у подаль­шому обмежився оголошенням «письма» на зібранні світських членів собору 10 березня (28 лютого) 1651 р. Судячи з первісного повного списку учасників собору, це було відходом від більш ши­рокої програми обговорення всіх «чинов». Думка інших учасни­ків собору залишалася невідомою, внаслідок чого історики по-різному оцінювали результати його діяльності. Крім того, деякі автори помилково сприйняли думку духівництва за остаточну по­станову всього Земського собору 1651 р., інші ж сумнівалися в тому, чи взагалі існував цей документ. На наш погляд, якщо й була прийнята постанова Земського собору 1651 р., яка видала позитивну відповідь на питання про союз з Україною та про війну проти Речі Посполитої, то вона залишалася на папері і принци­пових фактичних змін у зовнішній політиці російського уряду не відбулося. Причина цього полягала в тому, що Україна зазнала поразки у Берестецькій битві і була змушена укласти тяжкий Білоцерківський мир. За таких умов російський уряд вирішив від­класти допомогу до кращих часів, коли обидві сторони (Україна і особливо Річ Посполита) ще більше виснажаться у війні. Після низки перемог українського війська у воєнних діях про­ти Речі Посполитої, насамперед під Батогом (травень 1652 р.), питання про союз з Україною знову було порушено на Земському соборі. Його скликання було призначене царською грамотою від 29 (19) березня 1653 р. на 30 (20) травня того ж року. 12 (2) травня 1653 р. була і видана царська «повторительная» грамота з цього приводу. Собор почав свою діяльність 4 червня (25 трав­ня) 1653 р., яка тривала до 11 (1) жовтня 1653 р. Джерела Земського собору 1653 р. представлені низкою подіб­них матеріалів: І. Документи про обрання депутатів на собор з дворян та «дітей боярських» по ряду міст (царські грамоти воє­водам про вибори); відписки воєвод про виконання царської волі; «вьібор», тобто акт вибрання на з’їзді повітового дворянства де­путатів на Земський собор; 2. Списки депутатів білгородських дворян та «дітей боярських», що прибули до Москви; 3. Соборний акт, що складався з царського указу про Скликання собору, уря­дового «докладу» й «приговору» бояр та думних людей,'^:а .також промов інших станових груп. Урядовий «доклад» зберігся в чер­нетці та біловому варіанті, що мають певні розбіжності.

Урядова доповідь дуже подібна до згадуваної вище доповіді від 1 березня (19 лютого) 1651 р. При зіставленні обох докумен­тів виявляєтеся, що у доповіді від 11 (1) жовтня 1653 р. скоро­чено перелік порушень у написанні царського імені й титулу, про­пущені згадки про відповідь «панів рад» російським послам у Варшаву С. Шаховському та Г. Нечаеву (1637), про посольство Речі Посполитої до Москви, яке очолювали Я. Оборський та С. Друцький (1637), шведсько-кримські переговори 1650 р. та деякі де­талі. Водночас цю доповідь було доповнено актуальнішими пові­домленнями, щодо обговорення даних питань під час перебуван­ня у Москві уряду Речі Посполитої на чолі з А. Пенцлавським та Г. Уніховським (1652), під час перебування у Речі Посолитій російських посольств, які очолювали А. Прончищев (1бо2) та Б. А. Репнін-Оболенський (1653). Крім того, Річ Посполита зви­нувачувалася у порушенні західних кордонів Росії Текст постанови було дещо уточнено й деталізовано. Друга частина констатуючої частини документа цілком присвячена го­ловному питанню черги денної собору — питанню про союз з Ук­раїною. Тут відзначалося тяжке становище українських земель під владою Речі Посполитої. Тут йшлося про неодноразові звернення Б. Хмельницького до царя з пропозицією союзу. Ухвалююча частина документа («приговор») починається розгорнутим рикладом думки бояр з питань черги денної. Тут боярська Дума схвалила курс уряду на союз з Україною, не спиняючись при необхідності й перед війною проти Речі Посполитої. Слід відзначити, що в постанові Земського собору 1653 р. не фіксується думка духівництва. Оче­видно ухвала «Освященого собору» від 9 березня (27 лютого) 1651 р. зберегла силу і її вирішили не повторювати в постанові Земського собору 1653 р.

Таким чином, матеріали Земського собору 1651 та 1653 рр. є важливим джерелом для дослідження зовнішньої політики Росій­ської імперії середини XVII ст., спрямованої на укладення союзу з Україною, яке проливає світло й на деякі дипломатичні заходи українського уряду. Слід наголосити на необхідності критично ставитись до цих матеріалів, що характеризуються високим сту­пенем демагогії, а також враховувати незбереженість всього комплексу документів, особливо щодо собору 1651 р., внаслідок чого не можна дати достатньо грунтовної оцінки прийнятим собо­рами рішень.