В основі формування функціональних поєднань ресурсів є принципи доповнюваності і комплексності

Туристичні ресурси як основа формування

Туристичної індустрії регіону

З ДИСЦИПЛІНИ

"ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ РЕГІОНУ"

для студентів четвертого курсу факультету здоров’я людини і туризму спеціальності “Туризм”

АВТОР:

к.г.н., доц. Скабара Р.М.

"ЗАТВЕРДЖЕНО"

на засіданні кафедри туризму

" "_______________ 2010 р.

Зав. кафедри ________________ професор Волошин І.М.

Львів – 2010

ПЛАН

1. Поняття про туристичні і рекреаційні ресурси. Класифікація туристичних ресурсів регіону

2. Основні групи туристичних ресурсів

3. Туристично-ресурсний потенціал регіону

ЛІТЕРАТУРА:

1. Барановский М.И. Комплексы отдыха и туризма. – К.: Будівельник, 1985. – 104 с.

2. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1998. – 130 С.

3. Бейдик О.О. Алгоритм комплексного дослідження рекреаційно-туристських ресурсів України // Туристский феномен: экономические, социальные, экологические ы культурно-исторические предпосылки и последствия. Материалы IV Международн. Наук.-практ. Конф. (г. Святогорск, 14-16 мая 2002 г.). – Донецк, 2002. – С. 246-250.

4. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України / НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 1997. — 259с.

Туризм заснований на цільовому і розумному використанні туристичних ресурсів. Основою використання туристичних ресурсів і туристичних об’єктів для цілей туризму є туристичний інтерес і туристичне враження.

Ресурси, у широкому розумінні цього слова, бувають: економічні, природні, культурно-історичні, трудові, фінансові, соціальні, виробничі.

Туристичні ресурси – природнокліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, видовищні, культові й інші об’єкти або явища, спроможні задовольнити потреби людини в процесі і з метою туризму.

Туристичні ресурси є національним надбанням. Проте частина з них, що мають особливе значення, належать до об’єктів і пам’яток світового значення. Такий перелік встановлює і щорічно оновлює ЮНЕСКО. Всі пам’ятки культури і природні об’єкти перебувають під охороною держави, на підтримку і збереження пам’яток та об’єктів всесвітнього значення виділяє також кошти ООН.

Туристичні ресурси визначають формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості: привабливість; кліматичні умови; доступність; ступінь дослідженості; екскурсійна значущість; пейзажі й еконлогічні характеристики; соціально-демографічні характеристики; потенційний запас; спосіб використання та ін.

Ці ресурси використовують з оздоровлювальною, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.

Туристично-рекреаційні ресурси – це компоненти географічного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетичні привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.

На цьому етапі виокремлюють три типи туристчиних рекреаційних ресурсів: історико-культурні, природні, соціально-економічні.

До групи історико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам’ятки історії, історико-архітертурні пам’ятки, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні соруди культури, спорту тощо.

Отже, історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам’ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, серед них і туристичних потреб.

У розвинутих країнах світу пам’ятки історії та культури – це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку.

Розвиток сфери рекреаційного обслуговування як повноцінної галузі господарського комплексу ставить перед наукою питання про необхідність не лише більш глибоко розглянути проблему, що пов’язана з використанням рекреаційних ресурсів, але й більш чіткого уявлення про саме поняття “рекреаційні ресурси”.

Віднесення тих чи інших об’єктів до рекреаційних ресурсів так само як і до усіх інших видів ресурсів виробничої і невиробничої діяльності, має спиратися на низку фундаментальних критеріїв і передовсім на уявлення про 1) соціальну необхідність використання, 2) техніко-економічні можливості використання, 3) рівень вивченості (Мінц, 1972). Базуючись на таких критеріях О.О.Мінц дає наступне визначення природних ресурсів. Природні ресурси – “це тіла і сили природи, які на даному етапі розвитку виробничих сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності”.

Очевидно, що поняття “рекреаційні ресурси” не обмежується лише природними об’єктами. До них можуть бути віднесені будь-які види речовини, енергії, інформації, що створені поза цією (рекреаційною) системою і що служать для неї похідним матеріалом функціонування, розвитку, існування.

Введення у науковий обіг поняття “рекреаційні ресурси” було не таким простим, як це можна зараз собі уявити. Ще нещодавно при обговоренні проблеми організації курортної і рекреаційної діяльності як правило використовувалися лише такі терміни як умови рекреаційної діяльності, лікувальні і курортні фактори, об’єкти туризму і екскурсій. Характерною рисою усіх цих понятть було те що вони визначали передовсім якісний бік можливостей організації відпочинку, даючи оцінку комфортності умов відпочинку, корисностні використання того чи іншого лікувального фактора, атрактивності культурно-історичного чи соціально-технічного об’єкта.

Довший час ніхто не співвідносив рекреаційні умови і фактори з ресурсами. Це можна пояснити двома причинами: по-перше, незвичністю характеристик об’єктів, які розглядаємо як рекреаційні ресурси, таких, наприклад, як краса пейзажів, спів птахів, унікальність природних ландшафтів; по-друге, тим, що сама сфера рекреаційного обслуговування не відносилась більшістю науковців до системи народного господарства. Коли ж рекреаційна діяльність вже реально перетворилася у розвинену галузь господарства, то через певну інертність мислення багато дослідників продовжували використовувати або старий набір понять, або, вводячи в науковий обіг поняття “рекреаційні ресурси”, не змінювали свого уявлення про його зміст.

Вирішальним кроком на шляху формування сучасного уявлення про рекреаційні ресурси стала стаття Л.А.Багровой, Н.В.Багрова і В.С.Преображенського (1977), де вперше було дано визначення поняття “рекреаційні ресурси” як однієї з найважливіших передумов формування відмінної галузі господарства: “Рекреаційні ресурси – це природні, природно-технічні і соціально-економічні геосистеми та їх елементи, які при існуючих технічних і матеріальних можливостях можуть бути використані для організації рекреаційного господарства”. При цьому, Л.А.Багрова і її співавтори говорять, що рекреаційний ресурс – це лише одна з ланок у складному ланцюгу еволюційних уявлень: природний чи соціально-технічний об’єкт – умови відпочинку – ресурси – фонди.

Умови відпочинку виступають як перший фактор на шляху розгляду об’єктів з позиції їх корисності для рекреаційного використання. Перехід від умов рекреаційної діяльності до ресурсів пов’язаний передусім з осмисленням господарської цінності аналізованих об’єктів, їх просторово-часових характеристик, економічних можливостей освоєння. Важливим і разом з тим складним моментом в ланцюгу еволюційних змін є перехід від ресурсів до фондів, тобто перетворення ресурсів у засіб праці в рекреаційному господарстві, в предмети тривалого використання, що визначатимуть можливість надання населенню різноманітних рекреаційних послуг.

Багато фондів рекреаційного господарства можна розглядати одночасно і як ресурси. Пов’язано це разом з тим, що потенціал вже використовуваних рекреаційних ресурсів, у які були вкладені значні ресурси з метою приведення їх у придатний для використання стан і які, здавалось би, вже перейшли у фонди, не може бути використаний повністю. Прикладом можуть слугувати покращені пляжі і лісові угіддя. Оскільки потенційні можливості їх подальшого втягування у сферу рекреаційного господарства залишаються ще у значній мірі не зреалізованими, вони продовжують залишатися ресурсами. У той же час вкладено значні кошти у їх рекультивацію і меліорацію і вони вже використовуються у господарстві. При цьому в рекреаційному господарстві, як і у сільському господарстві, більша частина ресурсів і надалі використовується в якості засобів праці і зберігає свої зв’язки з природним середовищем.

Традиційно в якості рекреаційних ресурсів називають передовсім компоненти природного чи культурного ландшафту; відповідно виділяємо кліматичні, водні, гідромінеральні, лісові, гірські, соціально-економічні та інші рекреаційні ресурси. При цьому нерідко в якості ресурсів розглядають лише ті природні чи культурні об’єкти, які послужили причиною самого факту здійснення рекреаційних поїздок (комфортний клімат, водойма, лісовий масив, памятка архітектури і таке інше). Але кожна з субгалузей рекреаційного господарства пов’язана, як правило, не з одним, а з багатьма природними і соціально-культурними комплексами чи об’єктами, які виступають у якості елементарних ресурсів. Таким чином, виникає необхідність виділення поєднання ресурсів, тобто сукупності компонентів природного і культурного ландшафту, що визначає можливість організації певних набору рекреаційних занять.

Функціональні поєднання ресурсів, пов’язаних з конкретними типами субгалузей рекреаційного господарства, володіють певною територіальною цілісністю; кожне функціональне поєднання може розглядатися як особливий (монофункціональний) тип територіального поєднання. В реальній практиці організатори відпочинку частіше усього зіштовхуються з необхідністю виділення поліфункціональних поєднань, що дозволяє організувати на одній і тій же території ряд різних субгалузей рекреаційного господарства. Кожне поєднання рекреаційних ресурсів включає дві групи елементарних рекреаційних ресурсів.

Перша група визначається структурою циклів рекреаційних занять і термінологічно співпадає з видами умов діяльності. Уявлення про комфортність відпочинку доповнюється просторовими і часовими критеріями, що випливає із вимог ефективності організації підприємств рекреаційної галузі - санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, приміських будинків відпочинку і таке інше. До першої групи належать кліматичні, гідромінеральні, гідрографічні (морські акваторії і внутрішні водойми), орографічні (гірські країни, пересічені місцевості), флористичні (ліси) та інші види рекреаційних ресурсів.

Друга група ресурсів визначається структурою рекреаційно-господарського циклу функціонування рекреаційного господарства, зв’язками останнього з іншими галузями народного господарства. До неї входять енергетичні, водні, територіальні, трудові ресурси, тобто безпосередньо не пов’язані з рекреаційною діяльністю, але необхідні для функціонування підприємств рекреаційного господарства.

В основі формування функціональних поєднань ресурсів є принципи доповнюваності і комплексності.

Принцип доповнюваності базується на тому, що велика кількість функціональних поєднань ресурсів може бути досягнута лише у випадку, коли елементарні ресурси, що входять у поєднання, володіють достатніми для розвитку тої чи іншої субгалузі параметрами і властивостями. Таким чином, максимальна оцінка поєднань може бути отримана лише у тому випадку, коли високоякісними є усі елементарні ресурси, що входять до складу рекреаційного господарства. Особливе значення має їх функціональна і територіальна взаємопов’язаність. Наприклад, висока цінність поєднання ресурсів оздоровчого відпочинку на узбережжі передбачає тривалий період з комфортними кліматичними умовами відпочинку, наявність теплого моря, достатню площу пляжу і певні типи рослинності. Зниження чи підвищення якості кожного з цих ресурсів чи відсутність одного з них відбивається на цінності всього поєднання.

Принцип комплексності визначається ефективністю використання територіальних поєднань ресурсів. З його дією пов’язане формування поліфункціональних рекреаційних районів і місць відпочинку. Ми вже говорили, що одні і ті ж елементарні ресурси можуть виступати у поєднаннях різного типу.

Одним з головних критеріїв при виділенні поліфункціональних поєднань ресурсів є відсутність антагоністичних протиріч між субгалузями рекреаційного господарства. Такі протиріччя виникають зокрема при спробах використовувати одні і ті ж ресурси для організації санаторно-курортного лікування і туризму, місць короткочасного і довготривалого відпочинку.

Принцип комплексності визначає також можливість поєднання рекреаційного господарства з іншими галузями господарства, що сприяє ефективному використанню усіх наявних ресурсів, рекреаційної і загальногосподарської інфраструктури, створенню єдиної системи управління, що пронизує усі територіально-функціональні поєднання ресурсів.