Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні ХІХ – початку ХХ ст. Приватні наукові архіви.
Важливе місце у створенні наукових архівів і документальних колекцій належить науково-історичним товариствам. Збиранням писемних пам яток плідно заималися Харківське історико-філологічне товариство, Одеське товариство історії і старожитностей, Церковно-історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії, Волинське та Подільське церковно-археологічні товариства, Історичне товариство Нестора-Літописця, Київське товариство старожитностей і мистецтва, Київський відділ імператорського Російського воєнно-історичного товариства та ін.
Науково-історичні товариства значну увагу приділяли формуванню власних документальних колекцій та наукових архівів.
Документальні зібрання входили до складу або бібліотеки товариства (Одеське товариство історії і старожитностей, Історичне товариство Нестора-Літописця) або рукописного відділу музею ("давньосховища"), створеного товариством (церковно-історичні і археологічні товариства, Київське товариство старожитностей і мистецтва), чи становили власне науковий архів (Київський відділ Воєнно-історичного товариства).
Умови, а звідси шляхи і методи формування документальних колекцій (архівів) наукових товариств, відрізнялися від притаманних офіційним організаціям - археографічним та губернським архівних комісіям, що мали "предписания" "допускать немедленно й без препятствия" до відомчих архівів. Лише допомога з боку місцевої влади, наприклад сприяння головного начальника Новоросійського краю Одеському товариству історії і старожитностей, дозволяла певною мірою розгорнути евристичну діяльність.
Документальні колекції науково-історичних товариств поповнювалися матеріалами відомчих архівів. Так, Одеське товариство історії і старожитностей отримало у своє розпорядження справи з Катеринославського, Таврійського і Херсонського губернських правлінь Катеринославської казенної палати, серед яких - акти Катеринославського намісництва і Новоросійської губернії. Церковно-археологічне товариство при Київській духовній академії придбало документи з архівів канцелярії генерал-губернатора, Київської казенної палати Полтавської таКиївської консисторій, митрополичих архівів.
Матеріали з церковних та монастирських архівів надходили, як правило, до наукових товариств від настоятелів монастирів, церковних священнослужителів. Основним джерелом поповнення колекцій історичних товариств були пожертви їхніх дійсних членів, членів-кореспондентів та колекціонерів. Значна кількість цінних історичних документів до церковно-археологічних товариств надходила від вихованців духовних академій і се-
мінарій, священиків. Серед дарувальників документів – відомі вчені М. Мурзакевич, І. Каманін, К. Болсуновський, В. Ляскоронський, Ю. Сіцинський. Документальні комплекси, зібрані науковими товариствами, були різноманітні за змістом, охоплювали загальну історію, історію України та Росії, церковну і воєнну історію, історію права, філософію та літературні пам'ятки.
Основу кожної колекції складали документи, які відповідали тематиці досліджень (профілеві) товариства. У колекціях церковно-археологічних товариств відклалися документальні джерела з історії церкви, церковної ієрархії, духовних закладів, описи монастирів. Документальне зібрання Історичного товариства Нестора-Літописця, у центрі досліджень якого була історія України доби Київської Русі і новітнього часу, складали рукописи, документи XVIII ст., історико-юридичні пам'ятки. В архіві Київського відділу Воєнно-історичного товариства зберігалися документи з історії воєн і воєнного мистецтва, військових частин.
Однак тематика документів згаданих колекцій не звужувалася рамками наукових інтересів того чи іншого товариства.
В архіві місцевого відділу Воєнно-історичного товариства відклалися документи з церковної історії. Об'єктом особливої уваги членів цього товариства був архів князів Вишневецьких, який потрапив до Києва. Рукописна колекція Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії поповнилася грамотами і патентами на військові чини, гетьманськими універсалами на земельні володіння, відписками чугуївських воєвод XVII ст. В архівах наукових товариств були документи фамільних архівів та приватних наукових зібрань.
Найплідніше архівною діяльністю займався Київський відділ імператорського Російського воєнно-історичного товариства. Його архівна комісія, на чолі з професором В. Іконниковим, збирала воєнно-історичні матеріали в архівах військових та інших відомств, у родинних архівах Волинської і Полтавської губерній.
Відділ мав масштабну і перспективну програми створення Військово-центрального архіву Київського військового округу. Програму влаштування Військово-історичного архіву в Києві розробив І. Каманін у праці "Об устройстве военно-центральньїх архивов". Створення такого архівосховища відділ вважав реальною справою. Огляди, описи, каталоги архівів і документальних колекцій наукових товариств публікувалися в історичній періодиці, виходили окремими виданнями.
Колекціонування писемних пам'яток приватними особами, що зародилося в давнину, стало поширеним явищем в Україні у XVIII ст. Наприклад, маємо свідчення про збирача документальних джерел раннього українського історіофіла А.Чепу. Він служив у канцелярії П. Рум'янцева-Задунайського і захоплювався збиранням рукописів з історії Малої Русі.
Серед приватних документальних зібрань XIX ст. відомим і важливим у науковому відношенні був архів історика О. Лазаревського, в якому були зібрані матеріали XVII-XVIII ст. стосовно Чернігівської та Полтавської губерній. Остання велика праця О. Лазаревського "Описание Старой Малороссии. Сгародубовский полк" майже повністю написана за документами його власного наукового архіву.
Українські акти і грамоти XVI- XVIII ст. зберігалися в колекції відомого історика України М. Маркевича. Історико-юридичні матеріали щодо українських земель та цехові книги (особливо київських цехів) були широко представлені в документальній збірці професора О. Кістяківського.
Цінна колекція П. Дорошенка в Глухові складалася з сімейного архіву та зібрання різних документів з історії України і включала роду Дорошенків з кінця XVII ст.: жалувані грамоти, купчі на землі, духовні заповіти, акти поділу майна. Найважливішим у науковому відношенні, за визначенням колекціонера, був відділ varia, що містив близько 50 оригінальних універсалів українських гетьманів, починаючи з Б. Хмельницького і до К. Розумовського, автографи М. Гоголя, М. Максимовича, Маркевичів, збірники оригінальних документів кінця XVII- початку XVIII ст.
Дослідник Новоросійського краю А. Скальковський вивіз з Катеринославського губернського архіву до Одеси значну кількість документів Січового архіву і зберігав їх в особистому архіві.
Діяльність відомого колекціонера М. Судієнка в Київській археографічній комісії допомогла йому сформувати багатий приватний архів. На початку 50-х років XIX ст. М. Судієнко придбав значну частину рукописів з архіву Полетик, у тому числі козацькі літописи та документи, що склали два томи "Материалов", які він видав.
Приватний науковий архів відомого воєнного історика, музеєзнавця та колекціонера П. Потоцького складався з фамільного архіву козацько-дворянського роду Потоцьких з Пол-
тавщини, колекції документів з історії України та цінного документального зібрання з воєнної історії.
Загалом характер писемних джерел та тематика приватних зібрань значною мірою зумовлювалися особистими науковими інтересами збирача, його соціальним оточенням, видом занять.
Незважаючи на те, що приватне колекціонування мало і свої негативні сторони (руйнування архівних фондів, які історично склалися, розпорошення документів), воно відіграло позитивну роль, оскільки врятувало від загибелі багато цінних документів, сконцентрувало їх, надало можливість залучити до наукового обігу унікальні пам'ятки.
26. Архівна справа Галичини XVIII ст. Заснування історичного архіву у Львові. (першої половини питання толком немає, бо інформації зовсім немає по цьому, все що знайшла…)
Архіви Галичини
Архіви адміністративних органів влади
Внаслідок першого поділу Польщі 1772 року Галичина перейшла під владу Австрійської імперії. Створені австрійським урядом установи почали накопичувати документи, утворюючи відомчі документосховища. На початку ХХ ст. виникла гостра потреба створення архіву, у якому б зосереджувалися документи державних установ. У 1908 році виник Архів намісництва. До його фондів, крім матеріалів намісництва і його комісій, увійшов значний масив документів Крайового комітету, Фінансової прокуратури, місцевих судів. Протягом XIX ст. продовжував діяльність історичний архів міста Львова.
Церковні архіви
У 1808 році була утворена Галицька митрополія греко-католицької церкви. При митрополії накопичувалися документи церковної адміністрації Галичини. Також продовжували діяльність релігійні установи римо-католицької, православної, вірменської, іудейської та євангельської церков, створюючи власні документальні зібрання
Архіви науково-історичних товариств та науковців
Утворене в 1873 р. Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 р. назву змінено на Наукове товариство імені Шевченка, розпочало активну роботу по збирання та опрацювання документів з історії краю. Товариство було поділене на три секції: історично-філософічну, філологічну та математично-природописно-лікарську, діючи за зразками існуючих європейських академій. Окремі зібрання документів утворювали суспільно-політичні діячі та науковці: Д. Зубрицький В. Левицький, С. Томашівський та ін.
Важливим етапом. у розвитку архівної справи було заснування історичного архіву у Львові.
Перші відомості про його формування за часів панування на західноукраїнських землях австро-угорської монархії сягають кінця XVIII ст., коли за розпорядженням крайового трибуналу 1783 р. австрійська адміністрація почала надсилати до Львова майже з усіх міст Галичини актові книги ліквідованих гродських і земських судів. Для розміщення цих книг крайова адміністрація виділила приміщення колишньої бібліотеки Бернардинського монастиря.
З 1784 р. акти почали надходити до Львова. Того ж року галицький губернатор призначив регентом новоствореного архіву Антонія Полетила. Архів отримав назву "Цісарсько-королівська установа давніх галицьких гродських і земських актів та корроборації документів". Неофіційно його називали Бернардинським за місцем перебування. Крім гродських і земських актів Галичини (включно з Краківським і Сандомирським воєводствами) сюди потрапили книги підкоморських, каптурових (періоду міжкоролів'я), скарбових судів, Коронного трибуналу. Різноманітність зосереджених в архіві документів, брак будь-якого довідкового апарату до них змусили місцеві влади кілька разів звертатися до імператора з проханням про впорядкування архіву.
За розпорядженням уряду 1787 р. А. Полетилові доручили прийняти 150 писарів для нумерації документів, складання до них алфавітних покажчиків (індексів) і відновлення пошкоджених документів. У 1828 р. в історичному архіві Львова зберігалося 15 323 томи книг, фасцикул та індексів. Архів видавав і засвідчував архівні довідки про шляхетське походження на підставі документів, що відклалися у фонді Станового комітету у Львові.
Першої реорганізації архів зазнав 1808 p., коли його формально ліквідували як окрему установу й підпорядкували Шляхетському судові. 1877 р. архів перейшов у відання Крайового комітету і знову став самостійною установою під назвою Крайовий архів гродських і земських актів у Львові. У 1860-х pp. граф О. Стадницький заповів значні кошти на видання найдавніших документів архіву. Перший том фундаментального
видання "Akta grodzkie і ziemskie z czas6w Rzeczypospolite Polskiejz archiwum t. zw. Bernardynskiego we Lwowie" (AGZ) підготували до друку львівські історики О. Петруський і засновник львівської історичної школи К. Ліске. Загалом протягом 1868-1935 pp. побачило світ 25 томів видання. З 1880 р. в архіві працював видатний історик О. Бальцер. З 1891 р. аж до смерті (1933) він був директором архіву, який з 1919 р. отримав назву Земського.
Бальцер вивчав історію гродських і земських судів, склав індекси до XI-XV томів AGZ, організував в архіві спеціалізовану бібліотеку. Під керівництвом О. Бальцера було завершено описання галицьких, сяноцьких і перемиських гродських і земських актів.