Етапність розвитку ландшафтів і довгострокове прогнозування природних змін

Закономірності розвитку зональних ландшафтів на палеоетапах використані для прогнозування трендів розвитку сучасних ландшафтів під впливом природних кліматичних змін за принципом аналогій – при порівнянні голоцену із плейстоценовими етапами-аналогами та шляхом екстраполяції в майбутнє закономірностей циклічності нижчого рангу, встановлених власне для голоцену. За поступовим переходом від попереднього гляціалу до оптимуму та вираженістю ландшафтних сукцесій голоцен відноситься до інтергляціалів ранніх підетапів теплих етапів. Для них характерна закономірна послідовність розвитку ландшафтів, вияв якої можна очікувати і у голоцені. Одним із завдань прогнозу є позиціювання сучасного відрізку історії голоцену у послідовності стадій, підстадій і фаз типового міжльодовиків’я. Тривалість їх найбільш досліджено для останнього еемського інтергляціалу (Molfino et al., 1984; Kukla et al., 1997; Schakleton et al., 2001), з яким ми корелюємо кайдацький етап.

Початкова стадія голоцену hl1арозпочинається із пізньольодовиків’я/лаавнього голоцену (Веклич, 1987). Поширення на південь дерново-лісових грунтів і домішка ялини у складі лісів є типовими рисами аллереду, що добре зіставляються із максимальним розповсюдженням ялини і розвитком залізистих глейових, дернових опідзолених грунтів на початковій підстадії кайдацького етапу kd1а1 (фаза М1 микулино). Підстадія kd1а2(зниження лісистості, посилення делювіальних процесів) може бути аналогом пізнього дріасу, kd1а3 (березово-соснові ліси з домішкою широко- листяних порід, М2-М3/Е1-Е2 еему) – пребореалу та бореалу. Перший оптимум kd1b (М4/Е3) відзначався поширенням дуба, в’яза (граб лише на півдні) та зниженням залісення, зміною лісових грунтів дерновими від першої (kd1b1) до другої (kd1b2) підстадії. У голоцені аналогом оптимуму М4 приймається атлантичний період hl1b, із поширенням на півночі України порід кверцетального комплексу (граб зростав у правобережному лісостепу та північному степу). У лісостепу та степу у другій половині атлантики (підстадія hl1b2) залісення знижувалося, гумусонакопичення змінило лесиваж. Тривалість фаз поширення дуба, в’яза, ліщини на останньому інтергляціалі (Е3-Е4а) біля 3 тис. років (Kukla et al., 1997), як і тривалість атлантики, до значного похолодання в її кінці (від 8 до 5 тис. р.т.).

Прохолодний, на півдні посушливий інтервал kd2 вірогідно корелюється із похолоданням М5 микулино (Болиховская, 1995; Еловичева, 2001). На еемі на відрізку між оптимумами дуба і граба (тривалістю біля 1.5 тис. рок.) ознаки похолодання вбачалися у піках тису та вільхи (Woillard, 1979; Guiot et al., 1993). За несприятивими умовами зростання широколистяних порід можливим аналогом інтервалу kd2 у голоцені є кінець атлантики – початок суббореалу (5-3.7 тис. р.т.), із появою південно-бореальних ландшафтів у SB-1 і різкою аридизацією степу у SB-2. Другий кайдацький оптимум kd3b (фаза М6/Е5) відзначався поширенням граба (у степовій зоні на підстадії kd3b1) і зниженням залісення, розвитком гумусонакопичення у грунтах лісостепу/степу від ранньої до пізньої (kd3b2) підстадії. На еемі кульмінація граба починається 6-7 тис. рок. від початку інтергляціалу і продовжується біля 6 тис. років (Kukla et al., 1997; Shackleton et al., 2003). У голоцені граб і мезофільні породи на півночі України поширювалися із пізнього суббореалу – 6.5-7 тис. років від початку інтергляціалу (Артюшенко та ін., 1982). За фазами високого зволоження, вираженими у лісостеповій та степовій зонах SB-3А – SA-1A, ми відносимо цей відрізок до гігротермічного оптимуму голоцену (підстадія hl3b1). Із становленням стабільного негативного балансу зволоження у степовій зоні біля 2 тис. рок. тому почався перехід до другої підстадії оптимуму hl3b2, що відповідає сучасному стану природного середовища та вірогідно триватиме ще понад 2 тис. років.

Для прогнозу вікових змін можливе використання глобальної закономірності мікроциклічності клімату голоцену з тривалістю мікроетапу 400-600 років (Зубаков, 1986; Веклич, 1987), підтвердженої за даними палеоландшафтознавчих досліджень території України. Оскільки зміна останнього холодного мікроетапу сучасним теплим відбулася біля 130 років тому, він вірогідно має продовжуватися не менше 250 років, з висхідним трендом на наступних 50-100 роках. Протягом останніх 1200 років простежено чергування посушливих і зволожених відрізків тривалістю біля 100-200 років, з останньою посушливою субфазою на інтервалі 130-40/30 років тому. Сучасний відрізок відповідає висхідному тренду вологого інтервалу, що має тривати щонайменше 60-70 років. Після його закінчення вірогідне формування дефіциту зволоження на фоні високого теплозабезпечення у степовій і частково лісостеповій зонах. Сучасний тренд потепління є природним.