Волино-Поділля у крейдовому періоді

В юрський період Волино-Поділля являло собою велику низовинну акумулятивну приморську рівнину, у межах якої формувалися відклади переважно озерно-болотного та алювіально-дельтового генезису.

На початку крейдового періоду більша частина Волино-Поділля була вкрита морем і являла собою складно побудований архіпелаг, розташований між відкритим морським басейном на заході і південному заході та великим материковим підняттям на сході – центральною й північно-західною частиною України.

У часи пізньої крейди (сеноман-кампан) море перекривало всю Волино-Подільську плиту, північно-західну і центральну частини Українського щита. Це – максимальна мезозойсько – кайнозойська трансгресія регіон, під час якої формувалися осади органогенно-хемогенного типу – мергелі і крейда.

3,6Карпатський регіон України у крейдово-палеогеновий час

В крейдовий період відбувається значна регресія моря, коливання поверхні і чергування морських та континентальних умов.

В ранній епосі, а саме в неокомі продовжує існувати море, проте в здовж північної межі головного антикліналю відбувається розлом, що в подальшому призводить до вулканізму.

В пізній епосі, за більш менш стабільної, з точки зору тектонічних і неотектонічних процесів, ситуації активно розвивається флора і фауна, у різні віки. У відкладах знаходять брахіоподи, форамініфери, іноцерами(та інші).

В датський вік, в карпатській геосинклінальній зоні відклади поширені не повсюди, вони відомі лише в зовнішній антиклінальній зоні.

Палеогеновий період,а саме в палеоценову епоху карпатський регіон, як і за попередньої епохи крейдового періоду був вкритий морем, в якому весь цей час не припинялися процеси осадконагромадження. Карпатський регіон виповнювався флішовими, переважно, піщаними відкладами. Областю розмиву на північ від басейну були близько розташовані палеозойські споруди.

Клімат був теплим на протязі всього палеогенового періоду з невеликими змінами, а саме він ставав то більш наближений до семиаридного то до гумідного.

В ранньому еоцні море залишається в східному районі карпат. Теригенний матеріал для даного басейну поступає з південно-західних та північно-східних ділянок суходолу, а також з рухівського масиву.

Під час середнього еоцену в бугацький час, східний район карпат став мілководніший, що сприяло формуванню значної кількості конгломератів та пісковиків з форамініферами. В київський час пізнього еоцену море знову розпочало свій наступ, майже по всій території карпатського регіону, лише рухівський масив продовжував своє підняття.

В ранній і середній олігоцен карпатський регіон був затоплений морем. Відклади цього моря відносяться до нижньоменілітової світи, представлені чергуванням чорних та сірих аргілітів, алевролітів, пісковиків, кременистих мергелів та вапняків. Великий комплекс фауни форамініфер, риб та молюсків дає підставу вважати, що олігоценове море було мілководним, проте в центральних зонах воно було досить глибоке. Клімат в олігоцені, порівнюючи з пізнім еоценом, був холоднішим, але продовжував залишатися м’ягким, близьким до субтропічного.

В олігоцені відбувається «репетиція» орогенезу, піднімається мармарошський масив.

3,7 Середній період альпійської палеогеографічної ери у рівнинно-платформенній частині України

Даний період включає весь палеоген. Даний період можна поділити на три епохи : рання, середня та пізня.

Рання г/к епоха об’єднує ранній палеоген і ранній еоцен, яка є подовження пізньоюрської епохи. Зберігається жаркий вологий клімат. Продовжується регресія моря, що почалася в пізній крейді. Моря нема на Волино-Поділлі, але є в Дніпрово-Донецькій області. В Карпатському регіоні флішовий горизонт набуває значних змін. Значні зміни відбуваються в органічному світі – вимирають динозаври, зникає 75 % родини молюсків.

Середня т/к епоха (середній і пізній еоцен). Починається трансгресія моря, підвищення рівня світового океану. Відклади еоцену найбільш представлені на Волино-Поділлі (глауконітові зелені піски). Майже вся рівнинна територія України затоплюється, басейн є не тільки обширний, а й глибокий. в київський час формуються пвски мергелі і зелено-сірі без карбонатні відклади. На рівнинній території відбувається значне заліснення.

Пізня епоха (олігоцен) характеризується бідною флорою і фауною, що пов’язується з погіршенням кліматичних умов. Температура повітря різко падає. Олігоцен для України є типовою теократичною епохою. Море відступає, в Карпатському і Кримському басейнах відбувається репетиція горотворення. Відклади даної епохи бідні на органіку. В Передкарпатті присутні глибоководні долини, що розчленовують краї флішового басейну. До кінця олігоцену клімат стає холоднішим, що призвело до диференціації ландшафтів в рівнинній частині України.

3,8 Волино-Подільська палеогеографічна область у міоценовий час

Західній частині Волино-поділля в тортоні була пониженою ділянкою, східна – підвищений суходіл.

Континентальні умови в ранньому тортоні зберігалися на широких просторах середньої та північної частини України. Суходіл в той час був слабо диференційований. На ньому, очевидно, були підвищені ділянки та широкі низини, звільнені від пізньоолігоценового моря. Питання про те, які процеси відбувались на цьому суходолі, за браком фактичного матеріалу, лишається відкритим.

В цілому клімат Волино-поділля в ранньому тортоні був помірним, що сприяло розвиткові листопадного рослинного покриву.

В окремих районах (Золочів, Тернопільської області) нагромадження рослинного матеріалу в затоках моря та дельтах, сприяло утворенню буровугільних родовищ.

До корисних копалин ранньотортонського часу відноситься буре вугілля в Тернопільській області. Не виключена можливість,що відклади так званого «подільського ярусу» в північно-східній частині їх поширення можуть бути об'єктом для розшуків розсипних родовищ деяких металів.

Палеогеографічна обстановка в пізньому тортоні була подібною до ранньо-тортонської, але в той же час не цілком тотожною. Два басейни, що омивали континент з заходу (тортонський) та з півдня (конкський) в другій половині тортонського віку на окремих ділянках дещо розширюються, особливо в районах Волино-Поділля.

У середньому сарматі північна частина являла собою лісостеп, що доводиться наявністю тут решток таких тварин як жирафи, безрогі носороги.

З корисних копалин, що поа' язані з середньосарматськими відкладами слід відзначити будівельні матеріали, буре вугілля та нафту.

В меотичний вік, територія Волино-Поділля була представлена пониженим (центральна частина) і підвищеним (західна і східна) суходолом. Море відступило з території Волино-Поділля.

3,9 Передкарпатська палеогеографічна область у ранньому міоцені

Передкарпаття приурочене до Передкарпатського передового прогину. Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Передкарпатським передгірним прогином, заповненим потужною товщею міоценових молас. Породи, що складають територію Передкарпаття, за віком належать до різноманітних геологічних епох.

В ранньому міоцені виділяють 2 яруси: Бурдігальський, Аквітанський.

Початок неогенового часу на території УРСРознаменувався загальним підняттям платформенної частини разом з її окраїнами, відступанням моря і ут­воренням диференційованого суходолу на великих просторах.

В цей час тут була мілководна затока, в якій розвивалась типова морська фауна молюсків і нагромаджувались тери­генні відклади, представлені в основному пісками. Найбільш характерними пред­ставниками фауни молюсків цього часу були Rzehakia socialis Rzeh., Pedalion rollei Hцrn., Congeria sandbergergi Andrus., Ostrea gingensisSchloth. var. buczac-zensis Lam. та ін.

Під кінець гельветського віку, в зв'язку з активізацією тектонічних процесів в Карпатах затока, яка була в той час на території, відшнуровується від Передкарпатської, дуже опріснюється і в ній починають нагромаджуватись хемогенні карбонатні відклади з рештками прісноводних молюсків.

На передкарпатті в це час виокремлюють відклади воротищенської світи.

Нагромадження міоценових відкладів пов'язане з тим, що саме в міоцені проходило опускання земної кори в Передкарпатті і утворення Передкарпатського прогину, заповнення його морем і активне нагромадження потужних відкладів. До цих відкладів міоцену належать піски, глини і вапняки. В північно-східній платформенній частині району домінують осадові відклади середнього міоцену, зокрема піски, пісковики, глини, вапняки і гіпси.

Ще одною особливістю геологічної будови району вважається повсюдне поширення четвертинних порід, які покривають міоценові відклади. Це насамперед леси і лесовидні породи.

В межах Передкарпаття в той час зустрічаються піски і кам’яна сіль. Міоценові відклади представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи породами: пісками, глинами, вапняками. Породи раннього міоцену утворюють численні виходи на денну поверхню. Нижні шари складені з глинисто-піщаних солених порід, товщі яких містять в собі поклади колійних солей.

3.10 Неоген Закарпаття

Закарпаття в неогеновий час пройшло доволі складний етап у своєму розвитку. Для міоцену характерним є широке його розчленування, а для міоцену навпаки дуже важко виділити чіткі яруси.

Відклади нижнього міоцену в Закарпатському прогині обмежені у своєму розвитку і складені двома основними осадочними комплексами: лагунно-континентальним і морським. Лагунні утворення – це конгломерато-ангідритова і піщано-глинисто-карбонатна товщі, виділені у негрівську світу. Морський піщано - глинистий комплекс порід виділено у буркалівську світу.

Відклади середньоміоценових молас Закарпатського прогину розвинуті найбільш широко. Складені вони конгломератами, піщано-глинистими і туфогенними утвореннями морських і лагунних фацій гельвету і тортону. У центральній частині Солотвинської і Мукачівської западин вони найпотужніші, а до крайових частин прогину – виклинюються. Слід зауважити, що деякі дослідники відклади середнього міоцену Закарпаття відносять лише до тортонського ярусу(Вялов, Пішванов, 1962), з чим погодитись неможливо. Беручи до уваги дискусійність ярусного поділу неогену Паратетісу взагалі, вважається більш правильним при стратиграфії середньо міоценових утворень гельветського ярусу відносити терешульські конгломерати, новоселицьку, водицьку та тереблінську світи; до тортонського ярусу – солотвинську, тересвинську і басхівську світи.

Відклади верхнього міоцену в Закарпатському прогині поширені нерівномірно. Площа їх поширення в Солотвинській западині у порівнянні з середнім міоценом помітно обмежена. Розвинуті вони переважно у північно-східній та південно-західній частинах западини, у центральній частині розкриті лише свердловинами на невеликих ділянках. У Мукачівській западині вони розвинуті ширше і покриваються пліоценовими і четвертинними утвореннями. Відносяться вони до сарматського ярусу, що представлений нижнім і середнім під’ярусами .

Пліоценові відклади на території Закарпаття розвинуті досить широко. Піщано-глинисті товщі, що їх складають, ділять на 2 яруси – панонський і левантинський. Залягають пліоценові породи переважно на сарматських відкладах і покриваються молодшими четвертинними утвореннями.

Пліоценовий етап геологічної історії Закарпатського прогину деякі дослідники пов’язують з початком седиментаційного циклу панонського часу. Відповідно і нижню межу пліоцену у даному регіоні треба треба проводити по підошві нижнього панону.

3.11.Природа Південної України у пізньоміоценовий час.

Басейн знову зменшується, і на цей раз все Причорномор'я, за винятком лише окремих районів Криму, стає суходолом. Регресія басейну викликана підняттям Причорномор'я

Звільнений від морських вод суходіл в окремих місцях зазнавав розміру і являв собою таку ж низинну рівнину. Найбільше суходіл розмивався в районах, де протікали річко­ві води; останні утворювали долини, в яких нагромаджувалися глина, пісок, мергель з прісноводною і наземною фауною молюсків. Одна з таких давніх долин знаходилася в районі сучасної долини р. Інгульця.

Значно розширилась алювіальна рівнина, розташована між ріками Південним Бугом і Дністром. Тут протягом усього нагромаджувалися алювіальні осадки з багатою прісно­водною і наземною фауною молюсків та хребетних.

Велике скупчення хребетних і рослинних решток у товщі алювію па захід від р. Південного Бугу свідчить про те, що між річковими долинами і за їх межами на півдні України існували відкриті простори, на яких жили представники гіпаріонової фауни (гіпаріони, аптилопи-трагоцеруси, олені, сіно-ставці, жирафи, мастодонти, велетенські свині, зайці та ін.). У долинах річок та балок росли верба, тополя, ільм, фікус, карій, граб, рештки яких у вигляді відбитків листя виявлені в районах м. Одеси, сіл Сеймена, Гребеників. Тварини гинули під час значних розливів річок, які затопляли не лише вододіли в районі алювіальної рівнини, але частково і навколишні рів­нини.

Площа суходолу в цей час була близька до сучасної. Відтворення біономічних та гідрологічних умов басейну цього часу являє значні труднощі, бо його осадки відомі лише в окремих районах Керченського півострова.

На суходолі була поширена тургайська флора (помірно-листопадна): верба, граб, береза, вільха, ільм, сосна, смерека, клен, тюльпанове дерево, шовковиця, терновик, бузина, виноградна лоза, лютик, молочай, фіалка, аралія, пасльонові та ін. Лісові площі розташовувалися в основному вздовж річкових долин та балок, а не вкривали приморську область.

Багатим був і тваринний світ, представники якого населяли не тільки прибережну область, а й жили далі на північ. І. Я. Яцко (1949) виявив такі рештки меотичної фауни хребетних: оленя — в с. Стратіївці на північ від м. Балти, ацератерія — в околицях с. Распопени (МРСР), а також в інших пунк­тах, згаданих раніше. Фауна хребетних була представлена в основному рослиноїдними тваринами. До складу цієї фауни, крім гіперіонів, газелей, антилоп-трагоцерусів, сіноставців, зайців, страусів та інших форм відкритих просторів, у великій кількості входили олені, жирафи, мастодонти, динотерії, безрогі носороги, які живилися переважно деревною рослинністю.

Відомі також представники річкових та прирічкових біотопів — велетенські свині, бобри та черепахи. Крім рослиноїдних тварин, тут були і хижаки: гієна, вовки, шаблезубий тигр, дрібні кішки, а з птахів — страуси, кури, орли та ін.

3.12. Природа Південної частини України у ранньопліоценовий час.

Ознаменувався скороченням морського басейну на півдні України. Про регресію моря свідчать галечники і валуни кристалічних порід, піщано-гравійні відклади з рештками скам'янілих хребетних ссавців, черепашки уніопід та інших прісноводних молюсків, виявлених в Запорізькій, Херсонськії і Одеській областях.

На початку понтичного віку морський басейн знову почав розширюватися на північ, займаючи річкові долини, що впадали в нього з вододільної рівнини. В кінці євпаторійського часу відбувається короткочасна регресія моря, а в новоросійський час понтичне море знову дося­гає таких розмірів, як і в першу половину понту.

Море протягом понтичного віку було опріснене, про що свідчить фауна молюсків, яка населяла цей басейн. У євпаторійський час море заселяли конгерії і зрідка кардіїди. У ново­російський час переважали кардіїди, досить рідко абри, пиршвенуси, дрейсени, вівіпаруси, меланопсиси, уніоніди та інші прісноводні молюски. В понтичиому морі відомі також риби (чехоня, осетер, сом, щука, окунь, линок, в'юн), черепахи, тюлені і дельфіни, рештки яких знайдені на території Західного
Причорномор'я. На дні описуваного басейну відкладалися по­
роди теригенного і хімічного походження. Перші з них складені
глинами і пісками, другі — мергелями і карбонатними оолітами. Значну роль в утворенні карбонатних порід відігравали черепашки молюсків.

Про глибину понтичного моря можна судити па підставі осадків і фауни молюсків.

Температура басейну, була холодною, або близькою до сучасної. Такі висновки зроблені на підставі знахідок кристалічних валунів і гальки, які були зустрінуті у товщі вапняків в Одеському районі.

Характер рельєфу суходолу, розташованого за межами понтичного басейну, як і в попередній час, ще недосить з'ясований, можна лише припускати, що основні геоморфологічні елементи його в цей час були близькі до сучасних. Гори існували в Кар­патах і Криму. Добруджа, Донецький кряж і Український кри­сталічний щит являли собою підвищену рівнину.

Коливальні рухи земної поверхні, що відбувалися в пізньопонтичний вік (босфорський час), зумовили відступання понтичного моря. Розміри його настільки скоротилися, що морські води опинились в межах сучасного Чорного і Азовського морів, і тільки східніше Присивашшя окремі ділянки Керченського півострова і, можливо, південна частина Скадовського і Голопристанського районів були покриті його водами. Крим в цей час з'єднувався широкою смугою суходолу з півднем України.

Значне зниження рівня моря призвело до розмиву понтичних і нижчезалягаючих відкладів у районі долини річок Мо­лочної, Дністра, Південного Бугу та ін. Глибокі річкові долини у наступну середньопліоценову епоху були виповнені алювіаль­ними відкладами.

3,13 Природа південної частини України у пізньопліоценовий час

Фізико-географічні умови, які існували на протязі всього пізнього пліоцену, відрізняються від тих, що були в попередній, кімерійськин вік. Трохи змінився обсяг басейну та його обриси, змінилися кліматичні умови і органічний світ, особливо в кінці пізнього пліоцену.

Куяльницький вік характеризується розвитком діяльності річок. Алювій цього віку виявлений в межах лівобережної частини Запорізької і Херсонської областей (с. с. Велика Білозірка, південніше Нікополя, Катеринівка, Завадівка, Каїри, північніше Каховки). В дельтових частинах річки нагромаджували велику кіль­кість гравію, піску та глини.. Куяльницькі відклади поширені в Запорізькій, Херсонській, Мико­лаївській та Одеській областях. Як самі породи, так і рештки фауни в них вказують на акумуляцію їх в солонуватих і навіть опріснених водоймищах.

Серед відкладів цих водоймищ знайдено значну кількість решток наземних тварин, серед яких відомі зайці, сіноставці, хом'яки, сліпаки, полівки, тхори, вовки, лисиці, борсуки, їжаки, олені, коні, носороги, мастодонти (Одеська і Запо­різька області). Поміж річкових тварин виявлені: бобри, вихухоль, щука, судак, сом, перлівниці, живородки та інші прісноводні молюски (Запорізька і Одеська області). В алювіальних пліоценових (пізній пліоцен) відкладах с. Каїри Херсон­ської області знайдені рештки верблюда, зубра, бика, коня, південного слона, ховраха, сіноставця, зайця та ін.

Всі ці дані явно свідчать про степові умови на півдні України в куяльницькому віці. Однак склад наземної фауни в цей час значно змінився в порів­нянні з попереднім, кімерійським віком. Дуже рідко вже тут трапляються рештки страусів ,відсутні жирафи, досить рідко трапляються рештки мавп (декілька зубів мавпи знайдено в Одеській області). Отже тваринний світ став більш схожим на сучасний: в цей час було тепліше ніж тепер, але й холодніше ніж в кімерійськин вік. Прирічкові ліси були схожі на сучасні. Води куяльницького моря заповнили річкові долини, які сформувались ще в докуяльннцький час і розмили вапняки давніших пліоценових утворень та частково і міоценові відклади.

В області Присивашшя йшло нагромадження потужної товщі пісків, серед яких П. К. Заморій вважає можливим виділити два горизонти. Ця товща піс­ків має значне поширення на лівобережжі Дніпра, у так званому безстоковому районі і являє собою досить велику поховану алювіальну рівнину (річкові дельти), яка простяглася майже до берегів Північного Криму. Можливо, що ця рівнина деякий час виступала на поверхню і підпадала впливові еолових процесів, які й зумовили знищення органічних решток. Прісноводна фауна молюсків зустрічається в цих пісках, і глинах зрідка і лише вздовж Північного та Західного узбережжя Криму.

У східній частині Причорномор'я води куяльницького моря з'єднувалися через Маничську протоку зводами морського басейну Каспійської западини. Фауна молюсків з каспійської частини басейну, так звана акчагильська, по­ширювалась до Східного Присивашшя.

15.Розвиток Чорноморського басейну у четвертинний час Чорноморський басейн сформувався в сучасних контурах головним чином у пізньопонтичний час. В пізньому пліоцені (кімерійський,апшеронський та куяльницький час) межі морського басейну лише на окремих ділянках в незначній мірі виходили за контури сучасної лінії. Остаточно берегова смуга Чорного моря сформувалася на початку четвертинного періоду .

Характерною рисою для четвертинного періоду є неодноразові глобальні зледеніння, що чергувалися зі значними потепліннями. Це знаходило своє відображення в значних змінах рівня Світового океану і пов’язаного з ним Середземноморського басейну, в тому числі басейну Чорного моря. При цьому у регіоні впродовж плейстоцену відбулося не менше п’яти-шести епох зледенінь та відповідної кількості потепліннь клімату.

Під час зледенінь рівень Чорного моря знижувався до 90-130 м відносно сучасного рівня, а у період потеплінь досягав або перевищував сучасну відмітку на 4-6 м. Такі різкі зміни рівня Чорноморського бассейну супроводжувалися його ізоляцією або широким зв’язком з сусідніми акваторіями Середземного і Каспійського басейнів, при цьому відповідно відбувалося майже повне опріснення або значне осолонення, з населенням його фауністичними комплексами молюсків каспійського або

середземноморського типу. В оптимальних фазах трансгресивних чорноморських басейнів відбувалося сірководневе зараження значної товщі глибоководних шарів води та нагромадження характерних сапропелевих

донних відкладів. На прибережних частинах суходолу та звільнених від води шельфі Чорного моря під час зледенінь були поширені тундрові степові ландшафти з відповідними коплексами рослинного світу.

На початку ранньочетвертинної епохи відбулося значне епейрогенічне під­няття всієї території України і одночасно дуже знизився базис ерозії —рівень замкненого басейну, який існував на місці Чорного моря. Рівень цього доевксинського басейну, за В. Г. Бондарчуком (1946), був на 80-100 м нижчий, ніж сучасний. Ріки рівнинної частини України, більшість яких в кінці неогену мали мабуть характер блукаючих водогонів, виробляють в цей час сталі долини. Розподіл орографічних елементів стає близьким до сучасного.