Виготовлені водні розчині NaJ, Al2(SO4)3, CaCl2, сечовини, глюкози однакової моляльної концентрації.

З перелічених розчинів при самій низькій температурі кристалізується:

а) розчин Al₂(SO₄)₃;

б) розчин сечовини;

в) розчин CaCl₂;

г) розчин NaJ;

д) розчин глюкози.

48. Кров замерзає при температурі (у °С):

а) –0,56;

б) 0;

в) 1,86;

г) –1;

д) –1,86.

49. Кріоскопічні константи бензену, оцтової кислоти, води, фенолу, камфори відповідно дорівнюють: 5,12, 3,9, 1,86, 7,39 та 40,0. Для визначення молекулярної маси розчиненої речовини, необхідно взяти розчинник:

а) камфору;

б) оцтову кислоту;

в) бензен;

г) воду;

д) фенол.

50. Температура замерзання (у °С) 5% водного розчину гліцерину С₃Н₅(ОН)₃ (кріоскопічна константа води 1,86°, молярна маса гліцерину 92 г/моль) дорівнює:

а) –1,06;

б) –3,02;

в) 2,16;

г) 1,06;

д) –2,16.

51. Температура замерзання (у ^оС) розчину, який містить 15 г оцтової кислоти у 500 г води (кріоскопічна конс-танта води 1,86°, молярна маса оцтової кислоти 60 г/моль), дорівнює:

а) –0,93;

б) –1,86;

в) –0,46;

г) +0,93;

д) +1,43.

52. Температура кипіння (у °С) 10% водного розчину фенолу С₆Н₅ОН (ебуліоскопічна константа води 0,52°, мо-лярна маса фенолу 94 г/моль) дорівнює:

а) 100,61;

б) 99,72;

в) 61,37;

г) 0,61;

д) 100,34.

53. Температура кипіння (у °С) 5% розчину нафталіну у бензені (температура кипіння бензену 80,2°С, ебуліоско-пічна константа 2,57°, молярна маса нафталіну 128 г/моль) дорівнює:

а) 81,25;

б) 91,32;

в) 80,25;

г) 1,05;

д) 74,43.

54. Температура замерзання (у °С) розчину глюкози, який містить 250 г води та 54 г глюкози С₆Н₁₂О₆ (кріоско-пічна константа води 1,86°, молярна маса глюкози 180 г/моль), дорівнює:

а) –2,23;

б) –1,18;

в) –3,23;

г) 2,23;

д) –2,12.

55. Осмотичним методом молекулярну масу визначають за рівнянням:

де m₁ – маса розчинника, г.

56. Дифузія – це:

а) двосторонній процес у розчині, зумовлений тепловим рухом частинок розчиненої речовини і розчинника;

б) двосторонній процес у розчині, зумовлений тепловим рухом частинок розчинника;

в) односторонній процес у розчині, зумовлений тепловим рухом частинок розчиненої речовини і розчинника;

г) двосторонній процес у розчині, зумовлений тепловим рухом частинок розчиненої речовини;

д) односторонній процес у розчині, зумовлений тепловим рухом частинок розчиненої речовини.

57. Указати, як залежить швидкість дифузії від температури та в’язкості:

а) збільшується зі зростанням температури та зменшенням в’язкості;

б) збільшується зі зниженням температури та зменшенням в’язкості;

в) зменшується зі зростанням температури та зростанням в’язкості;

г) збільшується зі зниженням температури та зростанням в’язкості;

д) зменшується зі зниженням температури та зростанням в’язкості.

58. Здатність речовини дифундувати визначається коефіцієнтом дифузії D, який має вираз:

59. Коефіцієнт дифузії залежить від:

а) радіуса частинок;

б) градієнта концентрації;

в) швидкості дифузії;

г) заряду частинок;

д) об’єму розчину.

60. Згідно із законом Фіка, швидкість дифузії визначається за рівнянням:

61. Швидкість дифузії через клітинні мембрани описується рівнянням:

62. У процесі осмосу:

а) молекули розчинника з розчину з меншою концентрацією рухаються до розчину з більшою концентрацією;

б) молекули розчинника одночасно рухаються з одного розчину до іншого;

в) молекули розчинника у розчині з більшою концентрацію інтенсивно рухаються до розчину з меншою концентрацією;

г) молекули розчинника в розчинах з однаковою швидкістю рухаються в обидва напрямки;

д) молекули розчиненої речовини з розчину з більшою концентрацією рухаються до розчину з меншою концентрацією.

63. Осмотичний тиск згідно із законом Вант-Гоффа визначають за рівнянням:

64. Осмотичний тиск розчинів (у кПа), які використовуються у якості ізотонічних або кровозамінників, становить:

а) 700–800;

б) 500–600;

в) 200–300;

г) 300–400;

д) 100–150.

65. Осмотичним методом молекулярну масу речовини визначають за рівнянням:

66. У медичній практиці ізотонічними називають розчини, з осмотичним тиском, який дорівнює осмотичному тиску плазми крові. Ізотонічними є розчини натрій хлориду та глюкози, відсоткова концентрація яких відпо-відно дорівнює:

а) 0,9% та 4,5–5%;

б) 1% та 10%;

в) 0,9% та 8,5%;

г) 1,9% та 4,5%;

д) 0,09% та 0,45–0,5%.

67. Ізотонічними розчинами називають такі, у яких:

а) однаковий осмотичний тиск;

б) однакова молярна концентрація;

в) однакова мольна частка розчиненої речовини;

г) однаковий онкотичний тиск;

д) однакова масова частка.

68. Гіпертонічний розчин – це:

а) розчин, який має більший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та зменшує об’єм клітин;

б) розчин, який має однаковий осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом;

в) розчин, який має менший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та не впливає на об’єм клітин;

г) розчин, який має менший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та збільшує об’єм клітин;

д) розчин, осмотичний тиск якого не змінюється за певних умов.

69. Гіпотонічний розчин – це:

а) розчин, який має менший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та збільшує об’єм клітин;

б) розчин, який має більший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та зменшує об’єм клітин;

в) розчин, який має однаковий осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та не впливає на об’єм клітин;

г) розчин, осмотичний тиск якого у порівнянні зі стандартом коливається у широких межах та не впливає на зміну об’єму клітин;

д) розчин, який має менший осмотичний тиск у порівнянні зі стандартом та зменшує об’єм клітин.

70. Закон Вант-Гоффа для осмотичного тиску розчинів електролітів виражають рівнянням:

а) p = iCRT;

б) p = nRT;

в) p = iC_mRT;

д) p = CRT.

71. При виготовленні деяких лікарських форм необхідно враховувати величину осмотичного тиску. Указати, який із перелічених розчинів з молярною концентрацією речовини 0,1 М має найбільший осмотичний тиск:

а) AlCl₃;

б) CaCl₂;

в) C₆H₁₂O₆;

г) C_12­H₂₂O₁₁;

д) NaCl.

72. Високомолекулярні сполуки, а саме білки (альбуміни, глобуліни), зумовлюють 0,5% загального осмотичного тиску крові. Ця частина осмотичного тиску має назву та дорівнює:

а) онкотичний, 3,5–3,9 кПа;

б) гіпотонічний, 7,4–7,8 кПа;

в) осмотичний, 4,7–4,95 кПа;

г) ізотонічний, 3,51–3,91 Па;

д) гіпертонічний, 3,5–3,9 МПа.

73. Явище гемолізу еритроцитів відбувається у:

а) гіпотонічному розчині;

б) ізотонічному розчині;

в) розчинах електролітів;

г) гіпертонічному розчині;

д) розчинах неелектролітів.

74. Серед наведених розчинів фізіологічним (ізотонічним) розчином є:

а) 0,9% NaCl;

б) 0,9% Na₂SO₄;

в) 1% NaCl;

г) 0,9% NaNO₃;

д) 1,3% NaBr.

75. У медичній практиці застосовують гіпертонічний розчин з масовою часткою NaCl:

а) 10%;

б) 0,9%;

в) 78%;

г) 36%;

д) 1%.

76. При дисоціації за першим ступенем три катіони із зарядом +1 утворює молекула:

а) Na₃PO₄;

б) Ca(HS)₂;

в) BaCl₂;

г) H₃PO₄;

д) Na₂SO₄.

77. При дисоціації за першим ступенем катіон із зарядом +1 утворює молекула:

а) калій сульфід;

б) алюміній (ІІІ) гідроксосульфат;

в) магній (ІІ) гідрогенкарбонат;

г) магній (ІІ) хлорид;

д) хром (ІІІ) гідроксосульфат.

78. При дисоціації за першим ступенем іон із зарядом +2 утворює молекула:

а) ферум (ІІІ) гідроксонітрат;

б) натрій о-фосфат;

в) алюміній (ІІІ) гідроксид;

г) сульфатна кислота;

д) ферум (ІІІ) дигідроксонітрат.

79. При дисоціації за першим ступенем аніон із зарядом –2 утворює молекула:

а) натрій гідрогенфосфат;

б) алюміній (ІІІ) дигідроксохлорид;

в) сульфідна кислота;

г) цинк (ІІ) гідроксид;

д) калій дигідрогенфосфат.

80. При дисоціації за першим ступенем катіон із зарядом +1 утворює молекула:

а) NaHCO₃;

б) MgCl₂;

в) Cu(NO₃)₂;

г) Al(OH)SO₄;

д) Fe(NO₃)₃.

81. У слабких електролітів в 0,1 н розчині ступінь дисоціації a:

а) a < 3%;

б) a = 0;

в) a < 10%;

г) a > 3%;

д) a > 30%.

82. У сильних електролітів в 0,1 н розчині ступінь дисоціації a:

а) a > 30%;

б) a < 3%;

в) a < 10%;

г) a > 3%;

д) a < 0.

83. Рівняння константи дисоціації слабкого електроліту має вираз:

84. Рівняння закону розведення Оствальдa для слабкого бінарного електроліту має вираз:

85. Ступінь дисоціації нітритної кислоти в 0,1 М розчині (K_дHNO₂ = 5 × 10^–4) дорівнює:

а) 2,24 × 10^–1;

б) 6,24 × 10^–5;

в) 2,24 × 10^–3;

г) 2,75 × 10^–3;

д) 4,35 × 10^–2.

86. Ступінь дисоціації 0,1 М розчину оцтової кислоти СН₃СООН дорівнює 1,33%. Константа дисоціації оцтової кислоти дорівнює:

а) 1,74 × 10^–5;

б) 1,69 × 10^–4;

в) 2,28 × 10^–3;

г) 1,28 × 10^–5;

д) 3,76 × 10^–6.

87. Ступінь дисоціації сульфідної кислоти в 0,01 М розчині (K_дH₂S = 1,1 × 10^–7) дорівнює:

а) 3,32 × 10^–3;

б) 2,86 × 10^–4;

в) 1,82 × 10^–4;

г) 4,52 × 10^–2;

д) 1,1 × 10^–5.

88. Ступінь дисоціації слабкої одноосновної кислоти в 0,2 М розчині дорівнює 0,4%. Константа дисоціації кислоти дорівнює:

а) 3,2 × 10^–6;

б) 2,4 × 10^–4;

в) 1,6 × 10^–5;

г) 5,8 × 10^–3;

д) 3,2 × 10^–4.

89. Ступінь дисоціації ціанідної кислоти в 1 М розчині (K_дHCN = 5 × 10^–10) дорівнює:

а) 2,2 × 10^–5;

б) 2,2 × 10^–10;

в) 3,2 × 10^–6;

г) 4,9 × 10^–5;

д) 2,7 × 10^–6.

90. Ізотонічний коефіцієнт Вант-Гоффа визначають за рівнянням:

91. Скорочене іонне рівняння Fe³⁺ + OH^– ® FeOH²⁺ відповідає:

а) взаємодії ферум (ІІІ) нітрату з недоліком калій гідроксиду;

б) взаємодії ферум (ІІІ) сульфату з надлишком водного розчину амоніаку;

в) гідролізу ферум (ІІІ) хлориду;

г) взаємодії ферум (ІІІ) гідроксиду з калій гідроксидом;

д) гідролізу ферум (ІІІ) нітрату.

92. Скорочене іонне рівняння Pb²⁺ + SO₄^2– ® PbSO₄¯відповідає реакції:

а) плюмбум (ІІ) нітрат + натрій сульфат;

б) плюмбум (ІІ) сульфід + сульфатна кислота;

в) плюмбум (ІІ) гідроксид + сульфатна кислота;

г) плюмбум (ІІ) оксид + сульфатна кислота;

д) плюмбум (ІІ) хлорид + барій (ІІ) сульфат.

93. Іонному рівнянню Н⁺ + ОН^– ® Н₂О відповідає реакція між речовинами:

а) натрій гідроксид + хлоридна кислота;

б) амоній гідроксид + нітратна кислота;

в) натрій гідроксид + сульфідна кислота;

г) плюмбум (ІІ) гідроксид + оцтова кислота;

д) магній (ІІ) гідроксид + сульфатна кислота.

94. Скорочене іонне рівняння СО₃^2– + Н⁺ ® Н₂О + СО₂ відповідає реакції:

а) калій карбонат + хлоридна кислота;

б) амоній карбонат + сульфітна кислота;

в) барій (ІІ) карбонат + нітратна кислота;

г) натрій гідрогенкарбонат + розведена сульфатна кислота;

д) кальцій (ІІ) карбонат + оцтова кислота.

95. Скороченому іонному рівнянню Н⁺ + ОН^– « Н₂О відповідає реакція між речовинами:

а) натрій гідроксид + нітратна кислота;

б) амоній гідроксид + сульфатна кислота;

в) калій гідроксид + оцтова кислота;

г) ферум (ІІІ) гідроксид + нітратна кислота;

д) барій (ІІ) гідроксид + сульфідна кислота.

96. рН розчинів кислот розраховують за формулою:

а) pH= –lg[H⁺];

б) pH= C_{кислоти};

в) pH=lg[H⁺];

г) рН= 14 –рОН;

97. Концентрацію (у моль/л) гідроген(+1)-іонів слабкої кислоти розраховують за формулою:

г) [H⁺] = –lgC_кисл ;

98. рН 0,005 М розчину барій (ІІ) гідроксиду дорівнює:

а) 12;

б) 10;

в) 11;

г) 13;

д) 9.

99. рН 0,02 М розчину нітратної кислоти дорівнює:

а) 1,69;

б) 3,13;

в) 1,29;

г) 2,32;

д) 4,73.

100. рН 0,005 М розчину сульфатної кислоти дорівнює:

а) 2;

б) 1;

в) 5;

г) 3;

д) 4.

101. рН 0,01 М розчину КОН дорівнює:

а) 12;

б) 8;

в) 9;

г) 11;

д) 10.

102. рН 0,001 М розчину HCl дорівнює:

а) 3;

б) 2;

в) 12;

г) 6;

д) 11.

103. рН 0,01 н розчину NaOH розраховують за формулою:

а) pH = 14 – рOH;

б) pH = –lg[OH^–];

в) pH= –K_д × lg[OH^–];

г) pH = –lgC_осн.;

д) pH = –рOH.

104. Значення рН 0,01 н розчину слабкої одноосновної кислоти (a = 1%) дорівнює:

а) 4;

б) 2;

в) 3;

г) 1;

д) 9.

105. Значення рН 0,001 М розчину слабкої однокислотної основи (a = 1%) дорівнює:

а) 9;

б) 10;

в) 13;

г) 8;

д) 12.

106. З наведених солей гідролізу піддається:

а) станум (ІІ) нітрат;

б) натрій сульфат;

в) барій (ІІ) нітрат;

г) натрій бромід;

д) натрій хлорат.

107. З наведених солей гідролізу не піддається:

а) калій бромід;

б) натрій о-фосфат;

в) плюмбум (ІІ) ацетат;

г) алюміній (ІІІ) сульфат;

д) алюміній (ІІІ) нітрат.

108. З наведених солей гідролізу піддається:

а) калій сульфіт;

б) калій сульфат;

в) натрій хлорид;

г) натрій сульфат;

д) барій (ІІ) хлорид.

109. З наведених солей гідролізу не піддається:

а) калій йодид;

б) натрій ацетат;

в) станум (ІІ) бромід;

г) магній (ІІ) хлорид;

д) натрій гіпохлорит.

110. З наведених солей гідролізу піддається:

а) натрій гіпохлорит;

б) калій сульфат;

в) натрій сульфат;

г) барій (ІІ) хлорид;

д) калій нітрат.