Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі

Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ^ Блез Паскаль (1623—1662). У своїй праці "Думки" (що являє собою підготовчі матеріали до праці на захист християнства) Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі. На тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні. Людина — це "мислячий очерет", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже — мислити на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною Блез Паскаль її життєвою опорою може бути лише Бог.

Висновки

Філософія Нового часу, розвиваючись у діалозі з наукою, приділила значну увагу дослідженням методу істинного пізнання для підвищення надійності й ефективності науки.

Ця філософія досягла нового рівня у розробленні проблем пізнання, в осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності, у дослідженні людини й суспільних процесів.

Філософія Нового часу ввібрала в коло своїх проблем усі сфери людської життєдіяльності, демонструючи широкі можливості людського пізнання. Розвиваючи вихідні ідеї класичного типу філософування, вона або підносила людський розум, або піддавала його випробуванням, щоб визначити його потенціал.

З огляду на сказане очевидно, що філософія Нового часу донині залишається школою європейської філософської культури.

Резюме.

1.
Епоха Нового часу, наслідуючи паростки нового, що зародилися в епоху Відродження, здійснила революційні зміни в усіх сферах суспільного життя, але перш за все це була епоха формування та утвердження буржуазних суспільних стосунків, перетворення окремого індивіда на автономну самодіяльну одиницю суспільного життя, становлення засад індустріального виробництва; це була також епоха панування механістичного світобачення та мислення “здорового глузду”.

2.
За умов бурхливого розвитку наукового пізнання методологічним пошукам у філософії Нового часу належало вагоме місце; філософи цієї епохи вважали, що прагнення мати істинні знання можуть бути задоволені лише наукою, а для науки найпершого значення набуває проблема пошуку істинного методу пізнання; у методології Нового часу на першому плані опинилися емпіризм та раціоналізм, які, фактично, окреслювали засади мислення “здорового глузду”.

3.
Гносеологія Нового часу чітко визначила найперші джерела пізнання та прийшла до висновку, що шляхи істинного пізнання повинні проходити через врахування так званих “первинних якостей” речей – їх геометрико-математичних характеристик; у такий спосіб філософія Нового часу підводила ідейний фундамент під механістично налаштовану науку.

4.
В онтологічних дослідженнях Нового часу провідне місце належало концепціям субстанції, які окреслились у вигляді монізму та плюралізму, ідеалізму та матеріалізму.

5.
У філософських осмисленнях людини епоха Нового часу також постала суперечливою: з одного боку тут панувало бачення людини в окресленнях механістичного світобачення або ідей Просвітництва, але, з іншого боку, тут чітко виявилися симптоми, що засвідчували розуміння того, що людину не можна туди вписати, що людина постає відстороненою від того світу, де панують фізичні закони природного буття; в той же час ця епоха піднесла на новий рівень дослідження суспільних процесів та історії.


Наши рекомендации