Філософія як наука і теоретична основа світогляду ,специфіка філософського знання.
Філософія - це система знань про світ і про людину в ньому.
В сучасній філософії склалося 2 підходи:
-розуміння філософії як специфічної науки ,теоретичного підходу
- філософія один із історичних типів світогляду
Основним питанням світогляду є відношення ЛЮДИНА-СВІТ(суспільство,культура природа).
Філософія як наука. Наука: це сукупність достовірного і істинного знання про світ; це діяльність науковця спрямована на отримання знання;наука це один із соц.. інститутів який забезпечує нормальне функціонування сусп.
Філософія як наука розглядається як філософське знання . Філософія як знання відрізняється від будь якого ін. наукового знання своєю загальністю. ФІЛОСОФСТВУВАННЯ- це критичне розмірковування на філософські теми .Необхідною умовою філософствування є наявність філософського мислення .
МИСЛЕННЯ- узагальнене пізнання об’єктивної дійсності .Філософське мислення х-ється ознаками:1 раціональність що означаєвимогупослідовності несуперечності. 2 абстракність 3 критичність 4 системність 5 вимога логічної а не механічної памяті.; 6 плюралізм-означає що в філософії є багато варіантів вирішення одного питання.
Френсіс Бекон говорив що,основне питання в філософії є «розширення можливостей людини над природою» ;РУССО говорив «про соц. несправедливість і нерівність» ; ПЛАТОН вважав що філософа цікавить 3 питання :- що таке істина?; - що таке благо?;- що таке краса? КАНТ виділяв питання – що я можу знати?; -що я повинен робити?; - на що я можу сподіватися після смерті?
Основними розділами філософії є :антропологія ,онтологія ,гносеологія ,соц..філософія.
Антропологія проблеми- сутності,антропогенезу,людської свободи,сенсу життя,смерті і безсмертя.
Онтологія проблеми - сутності і першооснови світу ,конечності або безкінечності у часіі просторі,чим є світ для людини?,як співвідносяться світ уцілому та явища і процеси.
Гносеологія проблеми – істини,методу пізнання ,джерел людського знання,розмежування наукового і ненаукового.
Соц. Філософічні проблеми – критерії історичного процесу,історичного детермінізму , суті і спрямованості історичного процесу.
Давньоіндійська філософія
Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів.
1 Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад.
2 2 період - Епічний (600-200 роки до н. е.) - створення філософських систем, названих «даршан».
3 3 період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш'я,. що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст.
4 4 період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.
Один з пам'ятників теоретичної думки Індії - веди (веди буквально - знання) складені мудрецями приблизно в середині І тисячоліття до н. е. Чотири збірники вед (Самхіти) містять гімни (мантри або сукти) і звертання до богів, давні міфи і перекази, правила молитов і жертвопринесень. У ведах відображені і перші філософські елементи пізнання природи і місця людини в навколишньому світі і природі.
виникають брахмани. Брахмани - це коментарі до вед, складені жерцями-брахманами. У кожної з вед свої брахмани, що містять керівництво та опис ведійських обрядів, жертвопринесень, перекази про богів, епічних героїв, царів та ін.
Основні школи
1 Чарвана назва школи походить від слів( «чар»чотитри і «ва» слово)що пов’язане з визначенням чотирьох усвідомлених, сприйнятих елементів: землі (кшитї), води (ан), вогню (агні), повітря (ваю). З різного поєднання таких елементів і виникають усі живі і неживі тіла. Навіть свідомість, що сприймається, визнається лише властивістю тіла, має в основі всі ті ж чотири елементи. Увесь світ для стародавніх індійських матеріалістів - лише випадкове сплетіння чотирьох первісних елементів, які не потребують божественного творіння. Відкидають існування Бога, душі, карми, тобто комплексу уявлень і понять, що панували в релігії, етиці, філософії, а також переселення душ.
2 Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V ст. до н. е. Його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого. Найдавнішим джерелом, що містить учення Будди, є Трипітака (Три кошики вчень), укладена його найближчими учнями. Трипітака має три канонічних тексти: «Вінаяпітаку» (правила поведінки), «Абхідхаммапітаку» (філософські погляди на зовнішній світ та буття в ньому людини), «Суттапітаку» (зібрання проповідей і висловів Будди).Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, що прив'язує людину до земного, є стражданням (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті.
Джайнізм — релігія, що виникла в Індії в VI ст. до н.е. одночасно з буддизмом як опозиція брахманізму, що освячував кастовий лад. Джайнізм виражав інтереси прогресивних верств індійського рабовласницького суспільства.. Джайнізм зберіг ряд елементів брахманізму — віру у перевтілення душ, вчення про карму, про періодичну появу пророків.Джайнізм і буддизм заперечують кастовий лад, вчення про індивідуальне позбавлення від страждань, святість Вед, брахманістські обряди. Обряди джайнізму передбачають поклоніння Джину як божеству, а також його учням, читання священних текстів, прилюдні сповіді.