Розвиток етичної думки Нового часу

Томас Гоббс(1588 - 1679) в працях "Про свободу і необхідність", "Основи філософії" затверджував, що людина за своєю природою зла і егоїстична, прагне до панування над іншими людьми ("Людина людині вовк"). Тільки інстинкт самозбереження примушує людей:

1. організувати державу;

2. обмежувати природжений егоїзм і агресію;

3. дотримувати "золоте правило моралі".

Мораль є засобом зв'язку егоїстичних індивідів в суспільстві і є системою взаємної корисності. Всі моральні прояви засновані на егоїзмі (зокрема громадський обов'язок, милосердя і ін.).

Згідно Гоббсу моральність заснована на прагненні людини до влади над іншими людьми:

• морально цінним є те, що викликає пошану;

• пошана - це покора, визнання влади;

• з владою пов'язані всі моральні властивості індивідів (любов, справедливість і т. п.).

Гоббс вважав, що "двигуном" діяльності людини є емоції, пристрасті, прагнення до вигоди, власті, багатству.

Жан-Жак Руссо(1712 - 1778) був ідеологом Великої французької революції. Основні праці: "О суспільному договорі", "Міркування про походження і підстави нерівності між людьми". Порядок і дисципліна в суспільстві підтримуються: жорстким примушенням, вірою в Божу відплату, добровільною угодою громадян. Основа моральності – природне прагнення людини до свободи і щастя, прихильність і співчуття. Мораль відображає відносини людей, які виникли в результаті суспільного договору.

Руссо вважав, що:

• людина за своєю природою істота не розумна, а емоційна, чеснота передує роздуму;

• етичні уявлення, що склалися під впливом культури, є помилковими;

• цивілізація руйнує природна доброзичливість і милосердя людей.

Велике значення мислитель надавав вихованню:

• відчуттям і чеснотам можна навчити;

• до особи дитини необхідно відноситися з повагою, прагнути розвивати його природні здібності і інтереси;

• етичне виховання потрібно поєднувати з фізичним;

• егоїстичне себелюбство повинне бути замінене на любов до вітчизни. Головною нагородою для людини є суспільне визнання його чеснот, пошана.

Французькі просвітителі стверджували, що в результаті морального вдосконалення людини можливі об'єднання егоїстичних інтересів в загальний інтерес, гармонія людини і суспільства.

Німецький філософ Іммануїл Кант(1724 - 1804) засновник критичної філософії, першим здійснив теоретичний аналіз моральності. Праці Канта, присвячені етичним проблемам: "Основи метафізики моральності", "Релігія в межах тільки розуму", "Критика практичного розуму", "Метафізики вдач".

Кант виділяв імперативи:

• гіпотетичні - укази, що зв'язують практичні цілі індивідів з умовами їх досягнення ("якщо хочеш бути поважаним, будь чесним" і т. п.). Вони залежать від обставин і періодично міняються. Вчинки, здійснені по велінню гіпотетичних імперативів, Кант називав легальними. Вони можуть приносити людині користь, але не є моральними;

• категоричний (безумовний) імператив заснований на апріорному (доопытном) законі моралі. Цей закон:

1. носить безумовний і загальний характер, не є конкретним розпорядженням, а тільки задає спрямованість свідомості і діяльності;

2. не залежить від конкретних обставин і приватних емпіричних цілей, реалізується в будь-яких обставинах;

3. є регулятивним принципом, диктує образ поведінки в будь-яких обставинах;

4. затверджує необхідність виконання довга по відношенню до інших людей;

5. є самоцінним.

Кант дав декілька формулювань категоричного імперативу.

1."Поступай згідно такій максимі, яка... сама може стати загальним законом" (максима - суб'єктивний принцип поведінки). Це означає, що людина повинна поводитися так, щоб його поведінка була:

а) схвалено всіма людьми;

б) відтворено всіма людьми.

На відміну від "золотого правила моралі" категоричний імператив не концентрує увага на вигоді людини. Вищою метою моральної поведінки Кант вважав благо всього людства.

2."Поступай так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу". Кант стверджував, що будь-яка людина:

а) володіє гідністю;

б) абсолютно цінний;

в) є метою сам по собі, а значить, не може бути засобом.

Кант закликав людей не втрачати гідності і не дозволяти іншим ущемляти його.

Всі якості людини, зовнішніх благ набувають моральні характеристики тільки завдяки добрій волі. Вона безумовна, не схильна до впливу зовнішніх мотивів, є здатністю розумної істоти поступати згідно законам.

Суб'єктивним принципом моральності є борг, який полягає в:

• чистоті етичного мотиву (мотивом діяльності є етичний закон);

• твердості етичних переконань.

Через борг затверджуються загальність морального закону і гідність особи.

У праці "Основоположення до метафізики вдач" Кант сформулював аксіому своєї етичної теорії:

• моральний закон заснований на абсолютній необхідності;

• етичні норми категоричні, безумовні, їх не можна порушувати нікому і ні за яких обставин. Вони задають межі, переступивши які, чоловік втрачає гідність.

"Дві речі наповнюють душу завжди новим і все більш сильним здивуванням і благоговінням, чим частіше і продолжительнее ми роздумуємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені". И.Кант

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель(1770 - 1831) розвивав теорію діалектики, визначив значення етики в системі суспільних відносин. Свої етичні погляди філософ виклав в працях "Філософія має" рацію, "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук". Гегель розмежував поняття "мораль" і "моральність". Моральність - це об'єктивний аспект вчинків людини, то, якими вони є насправді. Моральність:

1. співпадає з вдачами суспільства на даному етапі його розвитку, є суспільною природою людини;

2. об'єднана з політичною свідомістю людей;

3. не пов'язана з волею індивіда;

4. це подолання людиною своєї природної природи, підпорядкування індивідуальності інтересам держави.

Формами розвитку моральності є: сім'я, суспільство, держава. Основними етичними цінностями Гегель вважав працю і силу духу, виражену в діяльності людини. Зміст моральності - моральні закони, якими керуються члени суспільства.

Мораль - суб'єктивний аспект вчинків людини, якими він їх бачить. Це сфера особових переконань, оцінок, переживань. Мораль є результатом сучасного суспільства, в якому люди роз'єднані, відчужені від держави, повинні керуватися юридичними нормами і виконувати певні обов'язки. Поза юридичним примушенням можливі моральна свідомість (воля і борг) і моральний вибір.

Моральність - це форма співвідношення індивіда і суспільства, властива даному історичному періоду, ступінь розвитку суспільства.

Зло Гегель вважав рушійною силою історичного розвитку і розглядав як позитивний чинник.

Гегель розмежовує поняття "свобода" і "свавілля". Свавілля - свобода дій, що суперечить моральності. Свобода - це:

• з'єднання розуму і волі;

• пізнана необхідність;

• заміна егоїстичних інтересів загальними.

Людвіг Андреас Фейєрбах(1804 - 1872) був одним з опонентів Гегеля. Етичні проблеми Фейєрбах розглядав в роботах "Думці про смерть і безсмертя", "Суть християнства", "Евдемонізм", "Основи філософії майбутнього".

Фейєрбах стверджував, що природа існувала раніше, ніж дух ("...Не Бог створив людину, а людина створила богів"). Релігія має земне коріння і є ілюзорним баченням миру. А людина вклала в ідею Бога кращі сторони свого духу.

Людина повинна поклонятися тільки людині ("Людина людині Бог"). Людина - істота природне, психофізичне, страждаюче і охоче. Прагнення людини на щастя є:

• головним його прагненням;

• природним прагненням;

• моральним прагненням, основою моралі.

Бажанням людини досягти щастя можна пояснити співчуття, аскетизм і навіть самогубство. Фейєрбах вважав, що:

• людина завжди знаходиться у відносинах з іншими людьми;

• у основі співтовариства людей лежить зв'язок двох людей ("Я і Ти");

• основою соціального життя є міжособові відносини;

• борг людини - піклуватися про щастя людей, з якими він знаходиться у відносинах, тобто щастя може бути тільки обопільним;

• кращою формою відносин між людьми є любов.

Фейєрбах вважав статеву любов прообразом, зразком будь-якої любові: батьківською, братською і т.д. Любов (будь-яку) Фейєрбах вважав ознакою буття, виразом творчості людей, прагненням до самовдосконалення (любов, направлена на себе).

Відчуття любові - це самовідчуття людства, єдність людей, загальний принцип філософії.

Головним завданням філософії Фейєрбах вважав допомогу людству в досягненні щастя.