Мораль як невід’ємна складова духовної культури людства
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
ДО cемінрського ЗАНЯТТЯ
(для викладачів)
Тема: «Етика» і «Основи християнської етики і моралі»
Актуальність теми: На протязі всієї історії людства етичні системи були вагомим фактором суспільного розвитку. Мораль була тісно пов’язані з культурою, наукою і релігією і цей зв'язок ми можемо спостерігати до наших днів. Гармонійний розвиток України, в значній мірі, залежить від збереження та відтворення традиційних християнських моральних цінностей, що за своїм змістом співзвучні із загальнолюдськими, під впливом яких упродовж тисячоліття формувалася культура українського народу.
Навчальна мета:
Знати: сутність моралі, етики; роль та функції моралі в суспільному житті.
Вміти: провести порівняльну характеристику моральних доктрин основних релігій світу(буддизм, християнство, іслам).
Розуміти: взаємозалежність і взаємообумовленість моралі, культури і релігії; відмінність між філософською етикою і етикою Одкровення.
Міждисциплінарна інтеграція
| № | Дисципліни | Знати: | Вміти |
| Забезпечуючі: Етика, Психологія, Соціологія, Філософія, Людина і світ | Загальні відомості про мораль, релігію, віру, духовність, Бога | Давати визначення основним поняттям етики | |
| Забезпечувані: Філософія, Політологія, Соціологія | Вплив етичних норм на соціальні та політичні процеси | Визначити специфіку християнського світогляду в порівнянні з міфологічним світоглядом і філософським світоглядом | |
| Внутрішньопредметна інтеграція: Сутність та походження християнських моральних норм | Спільне і відмінне у філософській етиці та етиці Одкровення | Порівняйте етичні системи буддизму і християнства |
Тривалість заняття: 2 години
План і організаційна структура заняття:
| № | Основні етапи заняття, їх функції та зміст | Навчальні цілі в рівнях засвоєння | Методи контролю і навчання | Матеріали методичного забезпечення | Час в хвилинах |
| Підготовчий етап: 1) Організаційні заходи | Методичні рекомендації | ||||
| 2) Постановка навчальних цілей | Методичні рекомендації | ||||
| 3) Контроль вихідного рівня знань | Другий | Тестування, словниковий диктант | Тести, словник | ||
| Основний етап: 1) Обговорення основних питань теми | Третій | Питання для обговорення | Методичні поради для студентів, конспект лекції | ||
| 2) Перевірка самостійної роботи студента. | Третій | Завдання для самостійного опрацювання | Зошит, методичні рекомендації для самостійної роботи студента | ||
| Заключний етап: 1) Контроль і корекція рівня професійних навичок | Третій | Питання для самоконтролю | Методичні рекомендації | ||
| 2) Підведення підсумків, оголошення оцінок | Індивідуальний контроль | Результати тестування і опитування | |||
| 3) Домашнє завдання, інструкція до виконання | Методичні рекомендації |
Матеріали методичного забезпечення заняття
Питання для обговорення:
1. Сутність моралі та етики:
- дайте визначення поняттям «мораль» і «етика», з’ясуйте їх сутнісні характеристики;
- чим відрізняється «етика» від «моралі»?
- проблема моралі в історії філософії;
- роль і функції моралі в суспільстві.
- предмет і завдання курсу «Основи християнської етики і моралі»
2. Мораль як невід’ємна складова духовної культури людства:
- співідношення моралі і культури;
- взаємовідносини моралі і релігії;
- спільне і відмінне у філософській етиці та етиці Одкровення.
3. Моральні доктрини основних релігій світу: порівняльна характеристика:
- що є спільного і відмінного в етиці іудаїзму і християнства?
- порівняйте етичні системи буддизму і християнства;
- моральні доктрини ісламу і християнства: спільне і відмінне
Сутність моралі та етики
Звернути увагу на походження терміну "етика" - походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер.
Слова “етика”, “мораль”, “моральність” часто вживаються як синоніми. Проте в історії філософії та етики склалася традиція відрізнення цих понять. Терміни “мораль”, “моральність” означають певну сферу суспільного та особистого життя, а під “етикою” розуміють дослідження, вивчення моралі та її обґрунтовування. Таким чином, предметом вивчення етики є мораль чи моральність.
Вказати, що важливою метою сучасного вищого навчального закладу в Україні є виховання високодуховної, високоморальної особистості, формування в неї сумління, особистісних та громадянських чеснот: правдивості, доброзичливості, працьовитості, пошанування старших, патріотизму. Духовність в нашу епоху виступає важливим чинником суспільного прогресу, оскільки вона дає можливість розкрити не лише фізичний, але й духовний потенціал людини, її здібності і творчі потреби. Вивчення курсу «Основи християнської етики» суттєво сприяє, як показує досвід, духовно-моральному вихованню сучасної молоді.
Мораль як невід’ємна складова духовної культури людства
Мораль (від лат. moralis – те, що стосується уподобань, mores – уподобання) – засади влаштування взаємин між людьми у суспільстві, сукупність норм поведінки того чи іншого суспільного організму. Мораль охоплює погляди на уподобання й почуття, світоглядні орієнтації й принципи, цілі й мотиви вчинків і стосунків, проводячи межу між хорошим і поганим, порядністю й непорядністю, чесністю й безчестям, справедливістю й беззаконням, нормою й ненормальністю, милосердям й жорстокістю і т. д. Мораль пропонує зразки належної поведінки.
Структура моралі включає у себе оціночні погляди, орієнтації щодо сенсу життя й ідеали, ставлення до того, що відбувається довкола, суспільні традиції, норми поведінки, життєві принципи, мотиви вчинків, життєві цілі, людські взаємини, категорії добра, совісті, честі, справедливості, щастя і таке інше. Сюди ж належать моральні якості особи, феномени милосердя, доброчинності, доброчесності. Кожний із перерахованих елементів має парну пролежну категорію: добро – зло, честь – ганьба, милосердя – жорстокість, доброчинність – захланість, доброчесність – ганьба.
Звернути увагу на те, що на відміну від жорстко фіксованих і сполучених у своєму функціонуванні з певними організаційними структурами форм регуляції (право), мораль є "неписаним законом", вона реалізує свою регулятивну функцію за допомогою побутової свідомості. Але мораль і право тісно пов'язані між собою. Формалізована мораль стає правом. Наприклад, 10 заповідей – це моральна й правова підстав багатьох культур. Але правові норми діють лише тоді, коли їх сприймає більшість того чи іншого суспільного утворення як виправдані й прийнятні. Вільна людина свідомо й добровільно дотримується моральних норм, а не під тиском авторитету чи загрозою покарання, тому будь-яка моральна норма повинна мати достатнє обгрунтування й адекватне пояснення. Людей треба переконувати бути моральними, а не примушувати.
Релігія є одним із вагомих чинників творення моралі. Це культурна форма, в якій мораль утверджується в її всезагальності, оскільки вона персоніфікована в образі абсолютного носія моральних чеснот (символ віри). Вона живить моральні почуття людей образами всезагальної небайдужості, що уособлюють абсолютне добро і моральну красу. Спонукою до моральності в релігійно-міфологічному світобаченні виступають краса та добро у їх самоцінності, а не у їх відношенні до кінцевої мети людського існування. Релігійна есхатологія пов´язує мету не з профанним минущим світом, а з іншим — вічним, потойбічним. Буття в ньому ("вічне") людина готує сама собі в цьому іті: готує або вічні пекельні муки, або райське життя під опікою Бога. В усіх релігіях має місце виражене спрямування на ідею неминучої "відплати", тобто вимоги дотримання моральності оперті в релігії на вищий авторитет і тримаються системою заохочень (спасіння душі) та покарань (пекельні муки в потойбічному світі). Нагорода за добро і кара (гнів Божий) за зло — форми спонуки до моральних вчинків. Персоніфікація моральності в ідеальному суб´єкті робить її дійсною в свідомості віруючого. Тим більше, що, скажімо, в християнстві вона оперта на образ Бога-Спасителя, який постраждав за людство. Релігійна віра знаходить опору в людській свідомості, що живе надією на існування Добра як субстанційної сили. Отже, здобуваються підстави для надії, що життя має сенс, закладений не в ньому як такому (природна реальність), а в певному надприродному началі, що Добро, якщо не в цю мить, то колись, у перспективі, утвердиться як основа життя заполонить усе живе.