Історія етичних вчень; античність
Лекція 2
1. Етичні ідеї Геракліта.
2. Етична філософія Демокрита.
3. Софісти - учителі мудрості.
4. Теорія пізнання за Сократом.
5. «Собача» філософія кініків.
6. Гедонізм - етика насолоди.
7. Становлення етики як філософської дисципліни. Аристотель.
8. Етичні вчення Епікура.
9. Стоїцизм - етика мужності.
1. Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н.е.)
Геракліт народився в м. Ефесі на узбережжя Малої Азії. Він аристократ за походженням і світоглядом. Відмовився від прав спадкоємця царської сім’ї на користь брата. Жив у роки окупації персами малоазійських міст. За його життя закінчилося невдачею повстання грецьких міст проти персів. Геракліт виступає проти демократичних порядків, критикує жителів Ефеса за недоумкуватість і недалекоглядність. Про керівників міста він говорить: «Який у них розум, яке розуміння? …Не знають вони, що багато хто погані, деякі ж — гарні». Ці деякі — аристократи духу, Геракліт вихваляє їх і вважає себе одним з них. Найкращі члени суспільства усьому віддають перевагу вічній славі, а юрба набиває собі черево, подібно худобі. У відповідності зі своїми поглядами Геракліт міг дозволити собі презирливо відхилити ввічливе запрошення перського царя Дарія погостювати якийсь час при його дворі: «... я глибоко нехтую суєту дворів і ніколи не стану ногою на перському ґрунті. Задовольняючи малим, я живу, як мені завгодно».
Центральним пунктом етичної програми філософа була вимога підкорятися законам держави. Повага до законів, як і взагалі служіння благу свого міста, свідчить про достоїнство людини. До сучасників дійшли понад сто двадцять фрагментів його твору «Про природу». Навчання Геракліта досить складне, за що автора прозвали «Темним». Світ, за Гераклітом, внутрішньо єдиний. Його основою є Логос — вища мудрість і одночасно вогонь. Космос не створений ні богом, ні людиною, він був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами загоряється, мірами погасає». Хоча Логос править усім, «більшість людей живе так, ніби має власне розуміння». Причину відхиленої від вимог Логосу поведінки людей Геракліт вбачає у двох причинах. По-перше, люди зупиняються на поверхні повсякденних знань, не піднімаючись до пізнання світу в цілому. По-друге, має місце зволоження їхніх душ. Вода — антипод вогню і якщо вогонь символізує розум, то вода символізує чуттєвість, деякі люди не знають або не бажають визнавати Логос, вони загрузли в почуттєвих насолодах. Люди жадібні, марнолюбні, ганяються за багатством, ведуть скотинячий спосіб життя. Геракліт уподібнює їхнім ослам, що «перед золотом надали перевагу соломі». Але цей стан не фатальний. Оскільки людина розумна, зберігається можливість його морального відродження. Фундаментальне протиріччя між приватним буттям людини і єдиним загальним Логосом може бути усунуте за рахунок відмовлення від індивідуальності і приватних цілей, від власного розуміння і свавілля. «Свавілля, — писав Геракліт, — варто гасити скоріше, ніж пожежу» Це можна лише в аристократично організованому полісі, яким керують «найкращі».
Етика Геракліта не виділена з його натурфілософії. Свої ідеї він виводить з пізнання природи, а не суспільства й людини. У Геракліта ж усе вивчає одна наука — філософія. В особистому плані етика Геракліта песимістична. Він не бачить благополучного майбутнього в жителів Ефеса. Така його реакція на настання реакції і приниження ролі аристократії. Проте, у Геракліта читач знаходить одну з перших спроб підвести теоретичну базу під вчинки людей. Він чітко сформулював корінну етичну проблему — відношення того, як поводяться люди, до того, як повинні поводитися. Це соціально-моральна проблема суспільства, що показує, що цінність індивідуальної життєдіяльності визначається збігом індивідуальних цілей людей з об'єктивними умовами існування. Інакше кажучи, — це взаємовідносини Логоса й людини.