Історія як процес, що прогресує: Бекон, Кондорсе.

циклічний процес:

у варіанті зльотів і падінь (Таціт, Макіавелі, Боден);

у варіанті “коливань у певних межах” від миру до воїн іт.д. (теорія катастроф Кюв’є, неокласична філос. Шпенглера)

3.31. Проблема суб’єкта суспільно-історичного розвитку.

У наш час безсумнівним постає твердження, що історія є результатом діяльності людей. Але в історії філософії і суспільної думки, історію розглядали в аспекті підпорядкованості дій людини законам, фатуму, долі або “субстанційним” чинникам історичного прогресу, як от – розвитку світового розуму, абсолютної ідеї. В таких випадках суб’єктом історії виступала не людина, а перелічені основи історичних звершень. Історичний процес постає як свого роду змагання людськихпланів, мрій, намірів із наявними результатами попередніх історичних дій. Суб’єктом історії є людська особа, бо лише особа постає реальним творцем усієї сукупності складових історичного процесу:

- вона продукує знання, культурні цінності, смисли;

- вона нагромаджує і використовує інформацію;

- вона виявляє волю, здійснює психічну та розумову самоорганізацію;

Вона постає споживачем історичних здобутків і виміром для справжніх переживань.

Але треба враховувати, що людина постає особою лише в межах культури та людського спілкування. Тому суб’єкт історії –це особа в єдності її загальнолюдських та індивідуально-неповторних виявлень. Внаслідок цього суб’єкт історії набуває не лише особистих, а й особливих виявлень: це особа як представник соціальних спільностей –верств, станів, народу, держави, етносу. Особа як суб’єкт історії постає поєднанням індивідуальних якостей людини та якостей і простору соціальних відносин.

3.32. Поняття ку-ри. Ціннісні і технологічні виміри ку-ри.

Буденне уявлення поняття ку-ра(К) включ. лі-ру, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Крізь призму Ф. вона постає в узагальнених ха-ках як форма, результат, спосіб зв¢язку людини з дійсністю, утвердження людини, як пряв і утвердження сутнісних сил людства. Оскільки способом існування людини є праця , саме вона - головна головне джерело ку-ри. Культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цілей за законами природи, сферою освоєння природи її олюднення. Матеріальні і духовні надбання людей є предметним втіленням їх здібностей, сутнісних сил і відносин. Ці надбання-зовнішня фо-ма існування ку-ри. Внутрішнім змістом її існування є розвиток людини як суспільної істоти т. б. вбосконалення її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування.Ку-ра постає як сфера становлення і розвитку, соціалізації людини. Основними ознаками ку-ри є:

1 те, що процшло через люську перетворюючу ді-сть(“друга природа”створена людиною).

2Способи, технології, методи творення культурних явищ(культуротворча людська ді-сть), які вводять людину у т.з. технологічний аспект ку-ри.

3.Сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей.

Те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості Л проявились максимально повно, доконало, виразно.

5Способи збереження, розподілу, викор. культурних ціностей. Друга ознака вводить нас у т.з. технологічний аспект ку-ри;при чому технологія розуміється у найширшому плані-як всі основні та необхідні моменти продукування предметів ку-ри. За цією ознакою можна вести розмову про розвиток ку-ри , про ку-ри передові та відсталі , ефкктивні і неефективні, індустріальнв і постіндустріальні, розаинені і примітивні.

Третя ознака-постає сукупністю людських соц.-істор. та культурних цінностей т.б. вона постає в окресленнях того що для людини набуває буттєвої значущості , поза чим людина не може розглядати себе, свою життєдіяльність сповненим сенсів та змісту. Саме на основі даної ознаки в су-ствві розгортається боротьба між старим і новим, між консервативними і інноваційними тенденціями, між справжньою ку-рою і псевдокультурою... Взагальному плані , культурні цінності орієнтують розвиток ку-ри в бі збагачення л. та її проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно важко виявити що саме реально відповідає таким цінностям.

3.33. Культура і цивілізація

Уповсякденному житті ку-ра часто ототожнюється з понят. цивілізації. Термін “Н”і”К” увійшли у науковий обіг у 18 ст., в епоху просвітництва, де часто фігурували як синоніми. У 19 ст. Морган позначив терміном “Ц” велику епоху істор. розвитку людства , яка йшла за епохами дикунства і варварства. Епоха ”Ц” це епоха міст, виникнення сім¢ї, використ. металів, поява держави, використання писемності. Цивілізація концентрує переважно ті сторони сусп. життя , які забезпечують функціонування технологічної складової ку-ри. Вже у 19ст. виникли ідеі протистояння “К” і”Ц”, виразно це було показано у у концепції “Морфології культури” Шпенглера, у поглядах Бердяєва. Шпенглер розглядав “Ц” як стадію занепаду ку-ри. Ознаки “Ц” за Шпенглером:1)високий рівень науки і техніки, 2) скопич. людей у великих містах, 3)деградація мистецтва і ку-ри, 4)перетворення народів з виразно окреслених етнічних спільнот у “сіру “масу, 5)моральний занепад су-ства. Сьогодні ”Ц” застосовується для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування ку-ри в усіх її складових. ”Ц” це такий рівень і сатан сусп. розвитку , якому притаманний високий злет ку-ри та її ефективне функціонування в усіх галузях буття су-ства.