Основні філософські концепції походження та існування релігії

Теологічні теорії походження релігії.Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії. Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію від­крив людям безпосередньо Бог. Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Стосується вона тільки християнства. Тому набула значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження інших релігій христи­янство допускає будь-які пояснення. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і при­роду, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії. Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства. Концепція вроджених ідей. Згідно з нею ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існуван­ня: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує у свідомості людини від народження і виявляється як пізнання Бога. Найпомітнішим представником цієї концепції був Декарт. Православно-академічна теорія. Згідно з цією теорією виникнення релігії зумовлене дією двох джерел: 1) об'єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини; 2) суб'єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу. Для аргументації цієї точки зору використовувалася теорія вродженого знання: свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога. Наукові теорії походження релігії. Головна їх особливість полягає у намаганні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності лю­дини подолати свою залежність від зовнішніх сил. Анімістична теорія. Засновником її був англійський етно­граф, релігієзнавець Е. Тайлор. Він вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями.Теорія аніматизму. її висунули критики анімізму, стверджуючи, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Теорія прамонотеїзму. Автор цієї теорії католицький монах і етнограф А. Ланг переконував, що люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зародження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, що вона існувала ще за часів матріархату.Психологічна теорія. В основу її взято тезу, що зародження релігії зумовлене особливостями природи люди­ни, її започаткував австрійський психолог, автор теорії психоаналізу 3. Фрейд. Релігія, згідно з його вченням, є наслідком психічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до сві­торозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. Тому психічне передує соціально­му, зумовлює, визначає його, а значить, психічне сприйнят­тя світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння.

НЕОБХІДНІСТЬ І СВОБОДА

Необхідність відображає внутрішню закономірність у зв'язках між явищами, яка зумовлює їхнє існування, виникнення і зникнення. Необхідністю є те, що неодмінно має статися в даних умовах. Кожний об'єктивний закон розвитку природи або суспільства відбиває необхідний зв'язок між предметами і явищами об'єктивної дійсності. Свобода - визначає сутність людини, що складається з її здатності мислити і діяти відповідно до своїх намірів, бажань та інтересів, а не внаслідок якогось примусу. Кант під свободою розумів недоступну чуттєвому пізнанню сутність людини, а Гегель - багатопланову реальність, що у всіх своїх проявах являє форму об'єктивації абсолютного духу.

ВИЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (ШПЕНГЛЕР)

Цивілізація, на думку Шпенґлера, — «закостеніння» органічного життя культури, її розпад, перетворення праці на механічну роботу, що виключає творчість. Цивілізація супроводжується процесами «омасовлення» всього життя, що означає його розвиток на основі кількісного принципу, який знаходить свій вияв у глобалізації форм і методів людського існування: господарства, політики, техніки тощо. Західний світ, на думку Шпенґлера, перейшов до цивілізації у XIX ст., і з цього часу розпочинається його занепад. Концепція Шпенґлера має фаталістичний характер, адже людина у нього діє відповідно до тих вимог, які ставить їй той чи інший тип культури.