Діяльність людини як всезагальна умова існування соціального. Творення соціуму як культури

Література: 11, с. 182 - 186; 12, с. 174 - 199; 16, с. 330 -333.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, спе­цифічний прояв людської активності. Особливість людської ді­яльності виявляється насамперед у тому, що вона переводить ви­міри, параметри, якості природно-космічних процесів у складни­ки людської життєдіяльності і, навпаки, - людські потреби на­міри та виміри - у реальні, фізичні речи та процеси. Діяльність постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі сві­том, у тому числі - з її особливим духовним універсумом. Вна­слідок того сама людська діяльність постає як своєрідно пере­творений, трансформований космічний процес, а природні про­цеси вперше набувають свого яскравого виявлення лише в ме­жах людської діяльності. Так, наприклад, велику різноманітність хімічних елементів і сполук людина змогла виявити не через просте спостереження за природою, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності.

ОСНОВНІ ВИДИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ОСНОВНІ ВИДИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Духовно-практична

Духовна

Матеріальна

- перетворення природи - подолання опору матеріалу дія з об'єктами

- усвідомлення - знання - мислення - створення понять,ідей

створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво)

Основні характеристики діяльності

Людська діяльність має перетворювальний, а не присто­сувальний характер; людина, створюючи культуру, змінює при­роду.

Людська діяльність спрямована до певної мети (цілеспря­мована), а тому вона надає своїм результатам певних функцій та певного призначення.

Людська діяльність предметна, тобто вона вилучає з при­родно-космічної цілості властивості, якості, сили, характерис­тики речей і процесів, залучаючи їх до змісту діяльності та люд­ського пізнання.

Людська діяльність антропомірна, тобто на її процесах, змісті, характеристиках лежить масштаб людини, її інтересів, по­треб, знань; у цьому сенсі діяльність постає наче "візитною карт­кою" людства певного рівня розвитку.

Людська діяльність соціальне організована, тобто перед­бачає людські об'єднання, спілкування, розподіл праці, обмін знаннями та навичками.

Людська діяльність свідома, тобто духовно зумовлена.

Людська діяльність лише тоді набуває розвиненого вигля­ду, коли вона переростає у самодіяльність.

Доти, доки людина діє у відповідь на дію зовнішніх чин­ників, діяльність залишається значною мірою випадковою, не­систематичною, а тому - не власне людською. Лише тоді, коли людина усвідомлює свою специфічну діяльність як свою силу, переваїу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально її розвивати та вдосконалювати, діяльність стає вла­сне людською. Тому, коли дехто, намагаючись максимально зблизити людей та тварин, стверджує, що тварини також можуть робити дещо штучне, наприклад, будувати гнізда, греблі та ін., то забувається одне, принципово важливе: тварини роблять це одноманітно, із віку у вік, із покоління в покоління, і тому в них немає історії, а людина здатна саму діяльність зробити спеціаль­ним предметом самої ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Це і є діяльність як самодіяльність, тобто спря­мована на свій розвиток та вдосконалення. У цьому сенсі метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради самої себе, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба у самовираженні через певні види діяльності.

Основні екзистенціали людського буття

• не пряме, безпосереднє, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; це позначають інколи як відпадіння, відлучення людини від цілісного буття, як закинутість у світ, саме тому, що людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійсність та від прямого на неї впливу;

• трансцендентування (дослівно - вихід за межі, просу­вання через щось) - неприлученість людини ні до чого остаточ­но і назавжди, своєрідне "перелітання" від одних форм прилу­чення до буття до інших, невкоріненість людини, яка перехо­дить у подальший екзистенціал;

• свобода, тобто незапрограмованість, наявність ви­бору дій та поведінки;

• індивідуалізація: у природних процесах будь-які окремі явища завжди вплетені в певні системи взаємодій і не мають

власного автономного значення; у людському ж бутті навпаки -на перший план виходять людська індивідуальність, унікальність та неповторність; тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;

• принципова єдність людського початку буття: завдя­ки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства;

• перебування (буття) "на межі", цей важливий екзин-тенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує про­блематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, ди­намізм та діалогізм людського існування.

В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехресті двох нескінченностей: з одного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а з ін­шого - нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтер­натив: духу і тіла, неба і землі, одиничності та всезагальності, ницості та величі, свободи та необхідності.

Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєд­нання найперших альтернатив людського життя, як правило, називають життєвими вчинками. Тому вчинки - це не які завгод­но дії, а лише ті, які вводять людину у саму середину людського життя, постаючи його своєрідними "вузловими пунктами ".

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

а) операції, спрямовані на вирішення певних завдань;

б) дії, спрямовані до конкретної мети;

в) власне діяльність, що пов'язана із мотивами або сен-сами.

Вчинки людини постають своєрідними "атомами" люд­ської діяльності, оскільки "замикають" її дії на найперші життєві сенси. Життєвим завданням людини постає її самотворення, самоздійснення, самовираження через розвиток форм діяль­ності, культури, соціальних відносин та ін. При цьому зазвичай людина використовує свої якості, здібності, задатки.

Фактично все те, що ми називаємо людським початком буття, постає перед нами як збалансування та певне проти­стояння стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Ясно, що цей момент постає принципово важливим для філософського осмислення людини, і він набув свого досить виразного виявлення у проблемі культури.

Сталося так, що у XX ст. ця проблема раптом постала як одна з найбільш гострих у цілій низці соціально-гуманітарних наук: у філософії, соціології, психології, культурології. З чим це пов'язано, чому це так? Перш за все, це зумовлено значним ускладненням соціальних та історичних процесів у XX ст., коли, за словами М. Шелера, людина остаточно втратила себе, тобто втратила надійні підстави для самопізнання та самовизначення. За цих обставин і відбулося звернення до явища культури, яке почало розглядатися в якості основи людського способу буття та провідного людиноутворюючого чинника. Звідси випливає, що людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включення в процес творення та використання культури.

Загострений інтерес до культури почав виявлятися ще на початку XX ст., і вже у шістдесяті роки спеціальні дослід­ження нараховували та аналізували біля трьохсот визначень культури, що свідчило про надзвичайну складність явища культури та про його багатоаспектність, численні зв'язки із різними сторонами та сферами суспільного життя. Наприкінці XX ст. гострі суперечки навколо поняття культури поступово вщухли, проте це не значить, що воно перестало цікавити науку; швидше, навпаки, наука вже не ставить під сумнів значущість культури для людини та суспільної історії, а тому її інтерес поступово пересунувся в бік деталізації та поглиблень окремих напрямів її дослідження. Сьогодні, як правило, вже не

ведуться суперечки щодо визначення культури: залежно від ра­курсу дослідження та площини розгляду в культурі на перший план можуть виходити її різні сторони та характеристики, а тому важливим є не стільки намагання її остаточно визна­чити, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософський аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.

Теми рефератів

1. Людина як суб'єкт і головна дійова особа соціально-культурного простору.

2. Творення соціуму як культури.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості людського буття?

2. Охарактеризуйте єдність предметне-діяльного форму­вання і саморозвитку людини, матеріального буття і небуття.

3. Які основні види людської діяльності?

4. Дайте характеристику основним видам діяльності.