Академія в ІІ пол. ХVIII ст.
План
1. Становище Києво-Могилянської академії в І пол. ХVІІІ ст.
2. Академія в ІІ пол. ХVIII ст.
Вступ
Вийшовши з братської школи, Києво-Могилянська академія до кінця XVIII ст. залишалася загальноосвітньою школою. Сюди вступала молодь з усіх станів українського суспільства — з шляхетства і козацької старшини, духовенства, козацтва і навіть з селянства. Крім українців і білорусів, тут навчалися росіяни, румуни, болгари, серби, а іноді навіть греки й араби. Академія «була осередком освіти для всього православного світу,— писав В. Біднов,— а за її зразком заводили собі школи й інші православні народи, головним чином росіяни».
Справді, Києво-Могилянська академія стала взірцем для московської Слов’яно-греко-латинської академії. Вона виникла зі школи, котру в 1686 р. відкрили греки — брати Іоаникій та Сафроній Ліхуди спочатку в Богоявленському, а потім у Заіконоспаському монастирі. За Ліхудів це була грецька школа як за характером, так і за мовою викладання. Та після того, як Ліхуди потрапили в немилість, академію очолили люди «латинського вчення», вихованці Київської колегії. Вони запровадили порядки, віддавна заведені в Києві, й надали російській академії свого духу й напрямку. «Так остаточно,— писав відомий російський історик С.Ф. Платонов,—закріпилась у московському житті духовна освіта, перенесена з України».
Пріоритет українців у галузі освіти був для деяких росіян вже у XVIII ст. неприємною, м’яко кажучи, темою. Навіть Михайло Ломоносов, котрий теж декілька місяців провів у Київській академії, не втримав своїх великодержавних амбіцій. Саме після його доносу з журналу «Ежемесячные сочинения» було вилучено як наповнену «многими непристойностями» статтю «Про початок відновлення та поширення вчення та училищ в Росії».
Становище Києво-Могилянської академії
В І пол. ХVІІІ ст.
У першій половині XVIII століття Києво-Могилянська Академія сягнула свого розквіту, ставши найпрестижнішим навчальним закладом Російської імперії. Слава про неї поширилася й серед православних народів на Балканах, представники яких регулярно поповнювали склад її студентів.
Петро I вважав Київську школу визначною кадровою кузнею для запровадженої ним державної реформи. 1701 р. від нього колегія отримала статус академії. Перший російський імператор був схильний призначати могилянців на єпископські кафедри по всій країні. Випускниками Київської академії були місцеблюститель Московського Патріаршого престолу митрополит Стефан Яворський і один із найближчих сподвижників Петра архієпископ Феофан Прокопович. 1709 року під час свого перебування в Києві імператор особисто відвідав академію.
Прихильною до Києво-Могилянської академії була й дочка Петра ― імператриця Єлизавета Петрівна (1741—1761). У роки її царювання практично всі єпископські кафедри Руської Православної Церкви займали випускники київської школи. Влітку 1744 р. імператриця під час свого перебування в Києві двічі відвідувала академію. На честь її візиту був організований урочистий диспут.
1732 р. Святіший Синод завдяки клопотанням Київського митрополита Рафаїла Заборовського присвоїв ректорам Академії почесний титул архімандритів. Деякі з ректорів досягли єпископського сану й стали відомими церковними діячами. Такими були, зокрема, архієпископ Білоруський Георгій Кониський, архієпископ Московський Іосиф Волчанський, архієпископ Санкт-Петербурзький Сильвестр Кулябка.
В XVIII ст. повний курс навчання в Академії становив дванадцять років і розділявся на вісім класів. Спочатку йшли чотири граматичні класи: фара, інфима, граматика й синтаксисма. На цьому рівні вивчалися церковнослов'янська, «проста руська», польська, латинська й грецька мови. Далі йшов клас піїтики, тобто поетики ― мистецтва віршування. Наступним був клас риторики, де вивчалися теорія й практика ораторського мистецтва.
Вищими вважалися класи філософії і богослов'я. Філософія містила не тільки основи логіки та діалектики, а й природничі науки (фізику, математику, астрономію, зоологію). У богословському класі вивчали догматичне й моральне богослов'я, церковна історія, герменевтика й пасхалія. Студенти-богослови також проповідували в храмах монастиря. До богословського класу вступали, як правило, лише ті студенти, які обирали для себе шлях пастирського служіння. Ті ж, кого приваблювала світська кар'єра, обмежувалися філософським класом.
Крім того, в академії існували неординарні (необов'язкові) класи, до яких записувалися охочі вивчити алгебру, геометрію, оптику, гідростатику, цивільну й військову архітектуру, механіку, географію, нові європейські мови, малювання і ряд інших дисциплін. Загалом у XVIII ст. в Києво-Могилянській академії викладали близько тридцяти предметів. Протягом навчального року щодня (крім недільних і святкових днів) у всіх класах було по вісім лекцій, тривалістю 60 хвилин кожна. Починалися вони о восьмій ранку і закінчувалися близько шостої вечора. Обідня перерва тривала дві години. У філософському й богословському класах продовжувалася традиція проведення диспутів, до участі в яких допускалися лише кращі студенти.
Загальна кількість студентів в академії коливалася в різні роки від 800 до 1 100 осіб. Цікаво зазначити, що не існувало вікових обмежень для вступу. Тому в нижчих класах могли сидіти за партами як десятилітні юнаки, так і ті, кому було вже за двадцять. А випускникам богословського класу могло бути й понад тридцять років.
Гордістю академії була її унікальна бібліотека. Збирання книг, започате в Київській колегії ще за життя Петра Могили, завжди вважалося пріоритетним завданням. Такі видатні вихованці, як Єпифаній Славинецький, Симеон Полоцький, святитель Димитрій Ростовський, митрополити Іоасаф Кроковський, Варлаам Ясинський, Рафаїл Заборовський, Тимофій Щербацький і багато інших заповіли своїй alma mater особисті зібрання книг. 1780 року бібліотека нараховувала дванадцять тисяч томів.
У першій половині XVIII ст. було збудовано два нових академічних приміщення. Одне з них ― так званий Мазепин навчальний корпус, зведений у 1703—1704 роках на кошти гетьмана Івана Мазепи. Спочатку це був одноповерховий будинок, розділений на шість класів і три сіни. 1740 р. з ініціативи митрополита Рафаїла Заборовського корпус був перебудований. У результаті будинок став триповерховим. Зі східної сторони до нього була прибудована Благовіщенська конгрегаційна церква, яку митрополит Рафаїл урочисто освятив 1 листопада 1740 р.
1719 р. на кошти, залишені митрополитом Іоасафом Кроковським, на території Братського монастиря була побудована дерев'яна бурса (студентський гуртожиток), що стала прихистком для частини студентів. Решта розміщалися при храмах на Подолі. Там вони співали і читали на церковних службах, а також були викладачами у парафіяльних школах, за що отримували крім житла їжу й невеличку платню.
Значну частину вихованців академії становили іноземні студенти. До Києва на навчання приїздили серби, греки, чорногорці, румуни, а також вихідці з Угорщини (жителі сучасної Закарпатської України). Основну ж масу іноземних студентів становили, звичайно, вихідці з Польщі. Це були православні слов'яни (білоруси й українці), які проживали в Речі Посполитій і перебували в канонічному підпорядкуванні Руської Православної Церкви. Щороку до академії вступало близько сотні громадян Польщі. Після навчання в Києві ці студенти поверталися на батьківщину, де згодом ставали ревними захисниками православної віри.
За період 1700—1760 років майже 70 випускників Києво-Могилянської академії досягли єпископського сану. Здійснюючи архієрейське служіння, могилянці в багатьох місцях відкривали навчальні заклади, орієнтуючись на київський взірець. Так з'явилися школи в Санкт-Петербурзі, Москві, Архангельську, Астрахані, В'ятці, Казані, Костромі, Могильові, Новгороді, Смоленську, Суздалі, Твері. Фактично вихідці з Києва заклали підвалини системи освіти в Російській імперії.
Також у цей період зі стін Києво-Могилянської академії вийшло багато подвижників благочестя, прилічених Руською Православною Церквою до лику святих. Це святителі Іоанн Максимович, Філофей Лещинський, Іоасаф Білгородський, Павло Конюскевич, Георгій Конисський, Софроній Іркутський, Арсеній Мацієвич, преподобний Паїсій Величковський. З 1727 по 1730 роки в Академії також навчався Костянтин Політанський, який 1742 року в Константинополі прийняв мученицьку смерть. Вселенським Патріархатом він прилічений до лику святих.
Отож у першій половині ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія залишалася ще одним із найпрестижніших навчальних закладів усієї Європи, але таке становище було недовготривалим, що показують уже перші десятиліття XVIII ст.
Академія в ІІ пол. ХVIII ст.
З другої половини ХVIII ст. помітно погіршується становище академі], що стало особливо помітним після приходу до влади 1762 р. в Російській імперії Катерини II. Вона досить неприхильно ставилася до українських архієреїв, підозрюючи їх в опозиційності до впроваджуваної нею церковної політики.
Не благоволила імператриця і Київській академії. 1763 р. було скасовано щорічне грошове утримання, встановлене для академії царською грамотою 1694 р. Випускники академії були позбавлені колишнього привілею при призначенні на архієрейські кафедри. У 1760-ті роки була скасована традиція обрання ректора академії. Відтепер він призначався розпорядженням Київського митрополита без попереднього узгодження кандидатури з викладацькою корпорацією.
1783 р. на Київську кафедру був призначений митрополит Самуїл Миславський. Він прагнув привести академічну програму в повну відповідність з навчальними курсами Московського й Санкт-Петербурзького університетів. Митрополит наказав викладати небогословські предмети «на российском языке с наблюдением выговора, каков употребляется в Великороссии». 1784 р. в академії було введено вивчення російської словесності за підручниками, виданими в Москві. 1786 р. митрополит розпорядився «присвоить Киевской Академии образ учения, для всех училищ в империи Российской узаконенный». Усе це призводило до поступового нівелювання особливих київських освітніх традицій.
1786 р. під час секуляризації церковних земель був закритий Києво-Братський монастир. Так перервався споконвічний зв'язок академії з цією обителлю. Тепер ректорами академії ставали намісники інших київських монастирів. Сам Києво-Братський монастир був відновлений лише 1799 р.
Оскільки за часів Катерини II українське дворянство й козацька старшина воліли віддавати своїх дітей на навчання в університети, у Київській академії поступово збільшується відсоток представників духовного стану. На початку XIX століття вже понад 80 % студентів становили діти із сімей духовенства, а 1816 р. таких було 1 080 з 1 152 учнів. Таким чином, Києво-Могилянська академія практично втратила свій всестановий характер, поступово перетворившись на школу для дітей духовенства.
З другої половини ХVІІІ ст. зі стін академії вийшло чимало відомих людей. У єпископський сан за цей час було зведено близько 30 вихованців Київської школи. У 1783—1788 роках в Київській академії навчався майбутній Константинопольський Патріарх Константин І (посідав Патріарший престол у 1830—1834, † 1839). У 1790-ті роки заклад закінчив відомий подвижник благочестя святитель Антоній Смирницький, єпископ Воронезький (1773—1846).
Випускники Київської академії XVIII – початку XIX ст. істотно вплинули на розвиток науки і мистецтва. Біля витоків української історичної науки стоять автори відомих козацьких літописів Роман Ракушка-Романовський («Літопис Самовидця»), Грирогій Грабянка та Самуїл Величко. Цю традицію продовжили могилянці В. Г. Рубан і М. М. Бантиш-Каменський. На початку XIX ст. професор академії М. Ф. Берлінський поклав зачаток вивченню київської старовини.
Вихованцем Києво-Могилянської академії був і відомий філософ, поет, композитор і педагог Григорій Сковорода (1722—1794). Серед могилянців було чимало видатних медиків: перший теоретик акушерства в Російській імперії Н. М. Амбодик-Максимович, основоположник російської епідеміології Д. С. Самойлович, головний лікар Київського військового госпіталю М. М. Велланський та ін.
Київська академія по праву вважається колискою як українського, так і російського театру. Вихованець Київської колегії Симеон Полоцький створив у Москві перший придворний театр. 1702 р. святитель Димитрій Ростовський відкрив театр у Ростові, а 1703 р. святитель Філофей Лещинський здійснив першу театральну постановку в Тобольську. Авторами драматичних творів були архієпископ Феофан Прокопович, святитель Георгій Кониський, архімандрит Сильвестр Ляскоронський, ієромонах Митрофан Довгалевський та інші могилянці.
Особливий внесок вихованці академії зробили в музичну культуру України та Росії. Троє видатних композиторів Російської імперії XVIII – початку XIX століть ― М. С. Березовський, А. Л. Ведель і Д. С. Бортнянський ― дістали освіту саме тут.
З другої половини XVIII ст. царський уряд вживає заходів, кінцевою метою яких було перетворення України на звичайну російську провінцію. В 1764 р. остаточно ліквідується автономія Гетьманщини, а в 1775 р. знищується Запорізька Січ. Політика Катерини II щодо України та інших частин імперії досить чітко висловлена в інструкції, котру вона дала генерал-прокуророві сенату князю Вяземському: «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями, порушувати ці привілеї зразу було б непристойно, але не можна вважати ці провінції чужими й поводитися з ними як з чужими землями, це була б дурниця. Ці провінції, так само як і Смоленщину, треба зручними способами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися як вовки в ліс». Цією політикою й керувався царський уряд, запроваджуючи нові порядки на Україні. Для Київської академії це означало повну її русифікацію й поступове перетворення в загальноімперську суто духовну інституцію. Перед тим сильного удару академія зазнала від проведеної у 1786 р. секуляризації монастирських маєтків. Це позбавило її матеріальної основи й поставило в залежність від щорічних урядових асигнувань, наслідком чому стало закриття академії в 1817 р.
Висновок
Таким чином, ще до середини ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія була єдиним осередком освіти не тільки нашої країни, але й усієї Східної Європи. Високо оцінюючи роль Петра Могили як фундатора першої вищої школи України, Михайло Грушевський писав: «Організована ним школа не пусто носила його ім’я і справді міцно трималась виробленого ним наукового і культурного плану. її вихованці, що в перших стадіях своєї діяльності бували звичайно професорами цієї колегії, а далі займали ріжні, менші і більші церковні посади в українських і білоруських єпархіях, тримались даних ним взірців, як в вихованні молодежі, так і в питаннях віри і в церковній політиці. Аж до останньої русифікації, переведеної при кінці XVIII в., Київська академія, а з нею й східньо-українське громадянство, в ній виховане, жили спадщиною Могили, його духом. Відти величезне значіннє його в історії української культури, і незвичний пієтизм для його пам’яти й імени, що затримується навіть в XIX стол.».
Але в результаті цілеспрямованої політики царизму Київська академія почала втрачати світський характер, а отже й той науковий рівень, котрим ще недавно вирізнялася й пишалася. На це звернув увагу Тадеуш Чацький, тодішній візитатор (ревізор) училищ Волинської, Подільської та Київської губерній. У листі до Г. Коллонтая від 4 лютого 1804 р. він пише: «Ревізував Київську академію. Ця установа є сатирою на людський розум і служить за приклад, що буде, коли науку віддати монахам». Перетворена московськими монахами в зросійщену духовну школу, Київська академія в 1817 р. була закрита. Однак вона залишила величезний слід в історії духовної культури українського народу.