Концепції заперечення історії

До сьогодення не існує єдиної думки щодо історії становлення та розвитку людства .Є три групи концепцій історії, законо­мірностей, або парадоксів суспільного розвитку:

1) концепції заперечення універсальних закономірностей суспільного розвитку й існування будь-якого сенсу в історії;

2) концепції цивілізаційного розвитку людства;

3) концепції моністичного (формаційного) розвитку людства.

Найбільш відомими представниками першої концепції були

К. Поппер та М. Вебер. У Відомій праці "Відкрите суспільство та його вороги" Карл Поппер заперечує існування в історії будь-яких закономірностей і взагалі будь-якої єдиної історії людства. Усі спроби вчених знайти щось спільне, що об'єднує людей у єдине ціле, за Поппером не мають під собою ніякого ґрунту, оскільки не мають ні відповідних передумов, ні необхідних фактів. Єдиної історії людства не існує, а є лише нескінченна множина історій, пов'язаних із різними аспектами людського життя, і серед них - історія політичної влади.

Вона лише одна з багатьох історій (історія релігії, історія мистецтва), що існують у світі, її вибір зумовлений, по-перше, тим що влада поширюється на всіх людей, а поезія чи релігія зачіпає небагатьох. По-друге, люди обожнюють владу. Це обожнення породжене людським страхом .По-третє, люди, що ма­ють владу хочуть щоб їх обожнювали і це їм удаєтеся. Зазви­чай учені писали історію людства під наглядом імператорів генералів та диктаторів.

Іншу точку зору висловив відомий німецький мислитель Макс Вебер. Він вважав, що не існує в людській історії будь-яких єдиних закономірностей , які б детермінували характер між людських і суспільних відносин в усі періоди, тому що ніяка концепція неспроможна дати точний прогноз майбутнього.

Для того, щоб пояснити світову історію, Вебер розробив кон­цепцію так званих ідеальних типів, які є своєрідними схемами, моделями відображення різних періодів історії людської цивілізації. Згідно з нею існують такі періоди людської цивілізації, як традиційне суспільство( під яким розуміють античні суспільства), феодалізм і капіталізм, які не містять у собі об’єктивно визначальних основ або принципів.

Умовно поділяючи всю історію на три великі періоди - традиційний, феодальний і капіталістичний Вебер вважає, що спільним для них є наявність панування одних людей над іншими .Усього існує три типи панування - традиційне, харизматичне та раціональне.

Традиційне панування, або влада, у традиційному суспільстві базується на розумінні цієї влади володарями й підлеглими як святої та традиційно спадкової.У такому суспільстві ці відносини визначаються не економічними або адміністративними принципами, а почуттям традиційного обов'язку відданості підлеглих своєму володарю.

Харизматична форма панування повністю зумовлена гідністю правителя, яка для його підлеглих може здаватися над­природною, надлюдською або божественною. Харизматичний правитель (лідер) має особливі якості винятковості, безгрішності в очах прихильників. Харизматичним лідером може бути релігій­ний проповідник, пророк, політичний або військовий діяч. Харизматичне правління за своєю суттю є ірраціональним, оскіль­ки воно не регламентоване будь-якими правилами й існує доти, доки лідер (правитель) має популярність і довіру серед народу та має численних прихильників, учнів і послідовників.

Найдосконаліша форма панування та управління, за Вебером, це капіталізм. Він є раціональним, розумним й осмисленим. Рішення, які приймаються владою, обдумані й сприймаються іншими людьми через раціональну аргументацію .Члени суспільства визнають за державною владою законне право на прийняття тих чи тих рішень ,а за собою - обов'язковість їх виконання.

Вебер заперечує існування єдиного типу капіталізму, роз­виток якого був би детермінований однією чи декількома зако­номірностями .Він виділяє декілька його типів, які істотно відрізняються один від одного.

В основі цих розбіжностей лежать релігійні вірування та форми організації праці. Найдосконалішим типом є західна модель капіталізму, найістотнішою рисою якої є прагнення до прибутку та раціональна дисципліна.

Важливу раль у розумінні історії суспільства відіграє релі­гія, стверджує Вебер. На появу західної моделі капіталізму вплинув протестантизм, дух якого збігається з деякими принципами капіталізму (аскеза, індивідуалізм, ініціативність).

Ці концепції є ще одним поглядом поряд із цивілізаційни­ми та формаційними концепціями, на становлення та розвиток людства.