Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (М.Кузанський, Дж. Бруно)

Центр Відродження – північІталії.

Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультурних процесів пізнього Середньов. Призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов’язані: 1) із зростанням значення та авторитету міст; 2) збільш. їх питомої ваги і ролі як в економ. , так і в духов. житті сусп-ва; 3) буржуаз. способом вир-ва; 4) виникненням товарно-грошов. обміну (з мореплавств. тощо). Основні риси філос. Відродж. в цілому:

захоплення антич. культурою та відродж. поглядів на світ, не обмежений Церквою, а орієнтований на виявлення всієї повноти жит. проявів людини, хоча світ і природа являють собою єдине – розумне творіння Б.;

антропоцентризм: людина – найвище творіння Б., але оскільки її плоть і тіло таке від Б., то чому вона має бути аскет., отже природа і земне життя людини мають реальну цінність; гуманізм – виходить з люд. усвідомлення цінності людини;

титанізм – піднесення люд. до рівня Б. в деяких її можливостях і діях, тобто людина здатна пізнати процес творіння, наслідуючи Б., навіть змагаючись з ним у творчому генії ( Леонардо да Вінчі, Мікаланжело).

Основні риси натурфілос.:

1). створення нової картини світу, яка протист. теології і схоласт. традиції – секуляризація - звільн. від впливу церкви; 2). у зв'язку з розв. вир-цтва і науки філософія знову повернулася до вивчення природи, визнання її цінності як творіння Б.. 3). винайдення книгодрукування, компасу, пороху, доменно-металургійного процесу; зацікавленість в астрономії, фізиці, анатомії, фізіології; розвит. експерим. природознав-ва — розширювало люд. світогляд, зміцнюв. владу люд. над прир; 4). метафізич. розуміння елем. природи (неподільних) як абсолютно без якісних, неживих; 5). обособлене положення Бога в безкінечному світі; 6). центр. проблема - питання про взаємовідношення Бога і світу (переосмисл-я ролі божеств. начала); 7). методологія харак-ся антисхоластичною,антиарістотелівськоюспрямованістю; 8). зміна теїзму пантеїзмом („Бог у всьому”), відбувається певне повернення до ідей платонізму і неоплатонізму. 9).нове народж-ся і зріє, проте попереднє багато в чому є непорушним. Отже, новий зміст втілюється в старі форми.

Найважливіші досягнення натурфіл.:

1) методи експерим.-матем. дослідження природи ( Галілей: всі явища можна звести до кількіс. співвідн.) До істини призводять 2 методи: резолютивний (аналіт., розклад-я явищ на елем.) та композитивний (синтетич., осмисл. явища в цілісності). Плюс експеримент наук. методологія. Математ. обґрунтована М.Коперникдм геліоцентричнасистема світу.

2) детермінізм у трактув. дійс-ті, протилежний теологіч. Винайд-я фундам. законів механ. свідчить про прир. необхід-ть.

3) формулюв. наук., вільних від елементів антропоморфізму (наділ-я суб’єктів люд. якостями) законів природи (Галілей).

М. Кузанський (1401-1464р.р.) орієнтується на традиції неоплатоніків. Запер-чи антич. дуалізм („Єдине” протистоїть „неєдиному”, „іншому”), він стверджує, що „Єдине є всім”. Ця філософська настанова служить основою пантеїстичного світогляду. Оскільки „Єдине” не має протилежності, то воно тотожне безмеж., нескінч. Нескінч.- це більше над усе, воно - максимум, а – „Єдине” — це мінімум, найменше від усього („Про вчене незнання” „Про припущення”, „ Апологія вченого незнання” „Про вершину споглядання”). Центральним пунктом його онтології є вчення про збіг протилежностей — абсолютного мінімуму і абсолютного максимуму. Оскільки абсолютний максимум є всім, в якому є все і він єдиний, є найвищою межею — оскільки йому нічого не протистоїть, оскільки з ним в той же час збігається мінімум. Максимум, будучи абсолютним, впливає в дійсності на все можливе і, не маючи сам ніяких обмежень, - обмежує все. Цей абс. макс. — Б., він не має люд. рис, а є загальною філософською категорією - абсолютом. Він містить у собі все, він є розвитком усього тому, що сам є всюди. Якщо відсторонити Б.— від його творінь, то залишитися небуття, ніщо. Абс. мінімум належить абс. максимуму. Макс. і мін. – протилеж-ті, але взяті у своєму граничн. виразі, вони збігаються. абс. макс. і є збігом протилеж-й. Протилежності властиві лише речам, які підлягають збільшенню чи зменшенню, абс. максимуму вони не властиві. Він вищий за всі протилежності. Отже осягнути його можна, лише долаючи їх і розкриваючи їхню єдність. Проте досягти цього звичайним розумом, що пристосований для пізнання скінчених речей, неможливо. Звідси і поняття „вченого незнання”, тобто розуміння обмеженості мислення, нездатності звичайного розуму за допомогою конечних визначень осягнути безконечну природу абсолюту. Його нескінченність можна або пізнати інтелектуальним спогляданням, або символічно виразити математичними поняттями. Збіг абсолютних макс. і мін. Кузан.ілюструє за допомогою геометрії: нескінченна мінімальна кривизна збігається з нескінченно макс. прямизною. Вводить принцип відносності: щодо центру Всесвіту. Діалектика.Діалект. розуміння Бога вимагає єдності причини та наслідку, творця і його творіння. Бог і світ взаємопр. одне в одне, тому діалектичний принцип єдності протилежностей х-є не лише Бога, а й кожну окрему річ. Діалектичний принцип у нього доповнюється принципом загального зв’язку. Єдність, або зв’язок Бога зі світом, у самому світі виявляється як органічна єдність речей між собою. Для пояснення світу застосовує гасло „Усе в усьому”(Анаксагора). Своє розуміння єдності Бога і світу конкретизує у вченні про згортання множинного світу в єдності Бога і про розгортання Бога у світ., як варіант неоплатонівської теорії, згідно якої Бог створює світ шляхом самовитікання своєї сутності. Таке розуміння божественного творіння знищувало відмінність між Богом і світом, адже світ виступає як одна із іпостасей Бога. Світ з усіма його відмінностями є результатом саморозгортання абсолютної єдності Б., світ із самого початку присутній у Бозі, але ідеальним чином, він згорнутий у ньому так, що всі його протилежності і відмінності зведені тут до неподільної тотожності. Світ же реальних речей є тим самим Богом, яле таким, що розгорнув свою сутність. Те, що у Бозі згорнуто в абс. єдність, у світі розгорнуто у багатоманітності речей. Поняття Всесвітує другим за знач-м після поняття абс. макс. Це таке первинне начало речей, як і Б., тільки конкретно обмеж. На відміну від безконечності Бога, безконечність Всесвіту - це безмежність, нескінченний процес, який ніколи не м.б. завершений. К. був одним з перших, хто поширив властиву Б. нескінченність на природу, на матер. світ. Якщо цей світ безмеж. у часі, то втрачає всякий сенс твердж-я про його поч. і кінець. Виходячи з ідеї нескінчен. всесвіту, К. взагалі відкин. думку про існув. б-я нерухомого центру. Всесвіт він порівн. із сферою, центр якої повсюди. Проблеми людини. Всупереч традиц. для христ. поглядам на люд. як гріховну істоту, К. підкресл. її високу цінність. Людина належить світові, є однією з його частин, але такою частиною, яка втілює у собі ціле світу, його безконечну сутність. Вона є вищою ланкою природи, у якій природа досягає найвищої досконалості. Людина стає земним втіленням Бога. Вона єднальна ланка між Богом і речами, тому є мірою всіх речей.