Мислитель григорій сковорода

Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович.

З появою на Україні бароко , впливом візантійської, більш розвиненої культури, а також виникненням сприятливих для духовного розвитку умов, рівень українського мистецтва почав стрімко підніматися вгору. Період XVI-XVII століття можна сміливо назвати впливом розвиненої української культури на дещо відсталу російську.

Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький , Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.

У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. К.Розумовський зібрав 2.300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу.

Стефан Яворський – українець, випускник Києво-Могилянської Академії, богослов, філософ, поет. Став митрополитом Рязанським і Муромським, президентом Синоду Православної російської церкви, протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.

Феофан Прокопович-- український богослов, поет, математик, філософ, ректор Київської академії, архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент». 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

МИСЛИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Григорій Савич Сковорода мав міцні творчі зв'язки з культурою та літературою інших народів. Його філософські погляди ґрунтувались на глибокому знанні праць античних філософів (Епікур, Сократ) та французьких просвітителів та енциклопедистів Ж.-Ж. Руссо, ПІ. Монтеск'є, К.-А. Гельвеція та інших. Певну паралель можна провести між М. В. Ломоносовим і Г. С Сковородою, якого ще за життя називали «українським Ломоносовим».

Тричі впродовж десятиріччя (1759-1769 pp.) Г. С. Сковорода працював у Харківському колегіумі. Щоразу його звинувачували у згубному впливі на молодь. Керівництву колегіуму не подобались вільнолюбні ідеї мислителя. За Сковородою стежили, забороняли молоді зустрічатися з ним.

Проте в учнів колегіуму зростав потяг до знань. Тому зустрічі відбувались за містом у Монастирській леваді. Свідченням тому є листування філософа з учнем Михайлом Ковалинським. Учні Сковороди згодом стали видатними вченими: перший російський клініцист Є. Мухін, натураліст В. Двигубський, відомий фізіолог Г. Базилевич, філологи М. Коченовський, М. Гнєдич, М. Ковалинський.

Під час своїх мандрів дорогами Слобожанщини Сковорода часто гостював у родині Каразіних. Під впливом демократичних ідей мандрівного філософа відомий учений і засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін передав своїм кріпакам у спадок землю і заснував у селі школу.

Любив мислитель бувати і в родині Мечникових. Недалеко від села Мечниково у Великому Бурлуці у 80-х роках Сковорода часто зимував у Донець-Захаржевського, відвідував родину Капністів. Саме під впливом Г. Сковороди В. В. Капніст у відповідь на наказ Катерини I11783 року, яким було оформлено кріпосне право на Лівобережній Україні, написав «Оду на рабство», де | виступив проти закріпачення українського народу.

Творчість мандрівного філософа, його демократичні й гуманістичні ідеї стали джерелом натхнення для видатних письменників XIX сторіччя: І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка. Перу видатного російського письменника Л. М. Толстого належить перший популярний нарис про Сковороду, створений для дітей. Поетичне слово Сковороди звучало по всій Україні. Т. Г. Шевченко, згадуючи своє дитинство, писав:

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-д'яка

Гарненько вкраду п'ятака

(Бо я було трохи не голе,—

Таке убоге) та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду...

Світову славу здобув мандрівний філософ від нащадків, хоча упродовж життя його переслідували, він зазнавав утисків з боку церковної і світської влади. Його було звільнено з посади викладача поетики Переяславського колегіуму, бо епіскоп Никодим Сребницький був завзятим противником усього нового й передового. У Харківському колегіумі Сковороду схиляли до чернецтва, на що він відповів: «Разве вы хотите, чтобы и я умножил число фарисеев? Ежте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте! А Сковорода полагает монашество в жизни нестяжательной, малодовольстве, воздержности, в лишении всего ненужнаго...».

У 1769 році за «підрив» основ церкви й держави Сковороду звільнили з Харківського колегіуму, і він назавжди залишив роботу в офіційних закладах. Твори видатного мислителя за його життя так і не були надруковані.

Історичне значення творчості Г. С Сковороди полягає в тому, що він порушив важливі соціальні проблеми, пропагуючи у своїх творах ідеї соціальної справедливості, демократизму і гуманізму. Творчість видатного філософа, письменника і просвітителя була визначним явищем в українській культурі. В історії української літератури Г.С. Сковорода лишається одним із перших ліричних поетів, байкарів і сатириків. Український мислитель заклав підґрунтя, на якому і надалі розвивалась передова філософська думка і літературна творчість як в Україні, так і в Росії.