Олександр Потебня (1835-1891) 3 страница
На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або - що є тільки юридичним виразом останніх - з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше - від ідеологічних форм, у яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв'язання. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що саме вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки, цю свідомість треба пояснити із суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дала досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства. Через це людство ставить собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв'язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв'язання вже є наявними або принаймні перебувають у процесі становлення. У загальних рясах азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна означити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. (Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в розумінні індивідуального антагонізму, а в розумінні антагонізму, який виростає із суспільних умов життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для розв'язання цього антагонізму. Через це буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства.)
Фрідріх Енгельс, з яким я з часу появи його геніальних начерків до критики економічних категорій (у "Deutsch-Franzosische Jahrbücher") підтримував постійний листовний обмін думками, прийшов іншим шляхом до того самого результату, що і я (пор. його "Становище робітничого класу в Англії"); і коли весною 1845 р. він також оселився в Брюсселі, ми вирішили спільно розробити наші погляди на протилежність ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашою колишньою філософською совістю. Цей намір був здійснений у формі критики після гегелівської філософії. Рукопис - два товсті томи у восьму частину аркуша - давно вже прибув на місце видання у Вестфалію, коли нас повідомили, що нові обставини роблять його надрукування неможливим. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризущій критиці мишей, що наша головна мета - з'ясування справи самим собі - була досягнута. З окремих праць, у яких ми в той час з того чи іншого боку виклали наші погляди публіці, я згадаю тільки написаний разом Енгельсом і мною "Маніфест Комуністичної партії" і опубліковану мною "Промову про свободу торгівлі". Вирішальні пункти наших поглядів були вперше науково викладені, хоч тільки в полемічній формі, в моїй праці "Злиденність філософії", випущеній у 1847 р. і спрямованій проти Прудона. Лютнева революція і, у зв'язку з нею, насильне вислання мене з Бельгії припинили друкування написаного німецькою мовою твору про "Найману працю", в якому я зібрав лекції, читані мною в Німецькому робітничому товаристві в Брюсселі.
Видання "Neue Rheinische Zeitung" у 1848 і 1849 рр. і дальші події перервали мої економічні заняття, які я зміг відновити тільки в 1850 р. у Лондоні. Величезний матеріал з історії політичної економії, зібраний у Британському музеї, та обставина, що Лондон являє собою зручний спостережний пункт для вивчення буржуазного суспільства, нарешті, нова стадія розвитку, в яку останнє, здавалося, вступило з відкриттям каліфорнійського і австралійського золота, - все це спонукало мене взятися за вивчення предмета з початку і критично переробити новий матеріал. Ці заняття приводили, почасти самі собою, до питань, які на перший погляд зовсім не стосувалися предмета, але на яких я повинен був спинятися більш-менш тривалий час. Але особливо скорочувався час, що був у моєму розпорядженні, через настійну потребу працювати заради хліба насущного. Моє тепер вже восьмирічне співробітництво в "New York Daily Tribüne", першій англо-американській газеті (власне газетні кореспонденції я пишу тільки як виняток), робило необхідними надзвичайно часті перерви в моїх наукових заняттях. Проте статті про видатні економічні події в Англії і на континенті становили настільки значну частину моєї роботи для газети, що я змушений був познайомитися з практичними деталями, які лежать за межами власне науки політичної економії.
Ці замітки про хід моїх занять у галузі політичної економії повинні тільки показати, що мої погляди, хоч би як про них судили і хоч би як мало вони узгоджувались з егоїстичними передсудами пануючих класів, становлять результат сумлінних і довголітніх досліджень. А при вході в науку, як і при вході в пекло, мусить бути виставлена вимога:
"Qui si convien lasciare ogni sospetto;
Ogni vilta convien ehe qui sia morta".
Даніел Белл (нар. 1919)
Американський соціолог, філософ. Один із провідних теоретиків сцієнтистського технократичного напряму в суспільствознавстві Д. Белл першим констатував факт введення терміна "кінець ідеології" (1946) французьким філософом А. Камю, який вважав ідеологію "формою обману". Сам Д. Белл тлумачив "кінець ідеології" як знесилення старих ідеологій та визнання факту "жадання нових". Розробляючи теорію постіндустріального суспільства, Д. Белл спирається на принцип плюралізму, зокрема в царині "дослідницьких призм", "концептуальних схем" та ін. Серед характерних суперечностей постіндустріального суспільства вирізняє провідну - між культурою і економікою. Визначальним принципом культури на стадії постіндустріального суспільства Д. Белл вважає самореалізацію спільноти (а не окремого індивіда).
Настання постіндустріального суспільства
Вступ
Ця книга - про соціальне передбачення. Але чи можна передбачати майбутнє? Поставлене питання вводить в оману. Зробити це неможливо, хоча б на тій логічній підставі, що "майбутнього" просто немає. Використовувати термін таким чином означає уречевлювати його, припускаючи, що така сутність є реальністю. Майбутнє є співвідносним терміном. Можна обговорювати лише майбутнє чогось визначеного. Ця робота присвячена майбутньому розвинутих індустріальних суспільств.
Передбачення відрізняється від провіщення. Хоча це розрізнення й довільне, його слід визначити. Провіщення, звичайно, мають справу з подіями - хто переможе на виборах, вступить чи ні країна у війну, хто виграє її, яким буде новий винахід; вони зосереджені на рішеннях. Однак подібні провіщення, хоча вони можливі, не можуть бути формалізовані, тобто підпорядковані певним правилам. Провіщення є нелегкою справою. Події визначаються перетином суцільних векторів (інтересів, сил, тисків тощо). Хоча якоюсь мірою і можливо дати окрему оцінку силі кожного з цих векторів, виникатиме потреба в "соціальній фізиці", щоб передбачити точні точки перетину, де рішення і сили зустрінуться, породжуючи не тільки саму подію, а, що набагато істотніше, її наслідок. Тому провіщення (і кремлелогія є хорошим прикладом) залежать головним чином від знання ситуації зсередини і подаються висновками, котрі походять з тривалого спостереження за розвитком подій.
Передбачення можливе там, де існують упорядкованість і повторюваність явищ (що трапляється рідко), або там, де мають місце усталені тенденції, напрям яких, якщо і не точні траєкторії, можна окреслити з допомогою статистичних часових рядів чи сформулювати у вигляді історичних тенденцій. Природно, що і в цьому випадку ми маємо справу з імовірностями і сукупністю можливих проекцій. Але й обмеженості передбачення також очевидні. Чим далі з плином часу відходить прогноз, тим більшим стає масштаб помилок, оскільки розширюється розмах відхилень. Найважливіше те, що у вирішальні моменти ці тенденції стають предметом вибору (у сучасному світі все частіше має місце свідоме втручання з боку влади), і рішення (прискорити, повернути чи змінити тенденцію) може становити результат політичного втручання, здатного стати поворотним пунктом в історії країни чи організації.
Інакше: передбачення можливе тільки тоді, коли є засади припустити високу міру раціональності в діях людей, котрі впливають на події, - оцінка ними витрат і обмежень, прийняття певних правил гри, згода підкорятися їм, бажання бути послідовними. Тому навіть тоді, коли виникає конфлікт, його можна залагодити за допомогою переговорів і поступок, якщо відомі перелік прийнятних витрат і пріоритети кожної зі сторін. Але в багатьох соціальних ситуаціях - і особливо в політиці - на карту ставляться привілеї й забобони, а міра раціональності або послідовності низька.
Яка ж тоді користь від передбачень? Хоча вони не можуть провіщати результат, вони здатні вказати на обмеження або межі, в яких політичні рішення можуть бути ефективними. Віддамо належне прагненню людей визначати свою історію, це стає певним здобутком у самосвідомості суспільства.
Є дуже багато різних способів передбачення. Соціальне передбачення відрізняється від інших за своїми масштабами і методами. Найістотніша відмінність полягає в тому, що соціологічні змінні, звичайно, є незалежними або екзогенними, котрі справляють вплив на поведінку інших змінних. При цьому, будучи найбільш глобальними - і, скоріше за все, найбільш сильними порівняно з іншими сферами передбачення, - вони є найменш визначеними.
Побіжний огляд цих різноманітних способів передбачення проілюструє проблему.
Технологічне передбачення має справу з темпами змін і комбінаціями факторів у межах класів подій. Як неможливо провіщати події, так само неможливо провіщати і конкретні винаходи. Однак можна передбачати необхідні наступні кроки в ланцюжку змін у межах замкненої системи. Є можливість передбачити тенденції у світі швидкостей - важливого чинника у сфері транспорту - від реактивних до надзвукових швидкостей; можна використати комп'ютерну пам'ять, екстраполювати на наступний рівень здатностей і включити їх в "обгинаючі криві". Такі побудови здійсненні завдяки тому, що технологія має кінцеві параметри, визначені фізичними обмеженнями. Так, максимальна швидкість на землі дорівнює 16 000 миль на годину; вищі швидкості досягаються на орбіті. У комп'ютері швидкості обрахунку обмежені характером передавальних обладнань: спочатку це були вакуумні лампи, потім транзистори, а тепер інтегральні схеми. Теоретично можна встановити типи матеріалів (нові межі міцності або ваги) або процесів (наприклад мініатюризація), необхідних для досягнення наступного рівня швидкості чи потужності. Потім розпочинається освоєння подібних матеріалів або процесів. Однак це справа економіки - вартість досліджень, визначення можливої вигоди, обсяг інвестицій, уже вкладених в існуючі технології, масштаб ринку для нової продукції тощо. А це вже виходить за межі технологічної системи.
Демографічне передбачення - а статистика народонаселення є основою економічного і соціального аналізу - становить чудернацьку суміш невизначеності та модифікованої замкненої системи. Число дітей, що народились у будь-який окремий відрізок часу, залежить від змін у системі цінностей, економічних коливань та інших факторів. Маючи дані про кількість народжених, ми можемо на базі актуарних (тобто статистичних) таблиць із високою мірою ймовірності провіщати, скільки з них виживе, і розрахувати темпи зменшення цієї когорти протягом певного відрізку часу. Виходячи з цього, можна визначити потреби в освіті, охороні здоров'я тощо. Але початкові рішення є невизначеними і мають соціологічний характер.
Є три типи економічного передбачення. Перший є простим вивченням ринку, що ґрунтується на даних про прибуток, склад сім'ї і передбачених потребах, які використовуються фірмами для оцінки потенційного попиту, визначення обсягів товарних запасів і прийняття рішення про випуск нової продукції. Другий і найбільш стандартизований тип полягає у створенні часових послідовностей макрозмінних - показників оптових і споживацьких цін, обсягів промислової продукції, продуктивності в сільському господарстві, обсягу незайнятості й сотні інших пунктів, - котрі є індикаторами ділової активності й за сукупністю яких може бути здійснений прогноз про стан економіки. Третій і найбільш ускладнений тип - економетрична модель, котра завдяки визначенню дійсної взаємодії вирішальних залежних і незалежних змінних прагне відтворити реальність економічної системи загалом.
Але і тут є обмеження. Дослідження ринку піддаються звичайному ризику, що залежить від розбіжностей між установками людей і їх реальною поведінкою; ці розбіжності набувають дедалі більшого обширу в умовах високих дискреційних (тобто негарантованих) прибутків, коли людина може відкласти покупки або стати "байдужою" (у спеціальному економічному значенні слова) до додаткових одиниць благ (другого автомобіля, тривалого відпочинку, плавального басейну) залежно від їх ціни. Однак тенденція до екстраполяції підлягає також системним коригуванням, що приносяться ззовні. Наприклад, з 1910 по 1940 рік показник продуктивності в сільському господарстві піднявся з базової відмітки 100 до 125; якби процес продовжував зростати з такою самою швидкістю в наступні двадцять років, показник досягнув би відмітки 140 у 1960 році. Однак його справжній показник до цього часу становив близько 400. У 40-х роках коригування було викликане підвищеним у воєнні роки попитом, скороченням кількості зайнятих і революції в аграрних технологіях завдяки новим добривам. Випуск продукції за людино-годину зріс у 40-50-х роках майже в чотири рази, але водночас у повоєнний період різко зменшилась кількість ферм і зросла міграція населення до міста. Економетрична модель має перевагу замкненої системи, але її остаточні параметри встановлюються аналітиком, а не фізичними законами, її утруднення криються у правильному розпізнаванні відповідних змінних і у визначенні порядку, в якому вони взаємодіють, оскільки лише у цьому випадку можна імітувати дійсні економічні потоки. Брукінзька модель, котра здійснює поквартальні передбачення, була завершена в 1965 році й містить 300 постійних показників та ендогенних змінних і понад 100 екзогенних змінних, при цьому її автори констатують, що, "розглянувши складну систему рівняння, читач повинен дійти висновку: побудова великомасштабної поквартальної економетричної моделі американської економіки лише щойно розпочалась".
Політичне передбачення є найбільш невизначеним з усіх передбачень. У деяких суспільствах певні структурні елементи мають високу стабільність. Так, можна провіщати (з величезною мірою вірогідності), що в 1976, 1980, 1984 роках у Сполучених Штатах мають відбутися вибори президента або що протягом кожних п'яти років будуть проводитися парламентські вибори у Великобританії, і це вже непогано, враховуючи, що неможливо зробити подібний прогноз відносно багатьох інших країн. Чи може хто-небудь аналогічно оцінити політичну стабільність Італії, не кажучи вже про африканські чи латиноамериканські країни? Завдяки підсумовуванню громадської думки можна отримати цілком вірогідні передбачення стосовно політичних подій у країнах зі сталою демократичною системою. Але найважливіші політичні проблеми містять у собі конфліктні ситуації, в яких провідні "гравці" змушені робити непевні або ризиковані припущення про вчинки інших. Теоретик гри здатний задати масив варіантів вибору, але лише конкретна інформація про спонуки дає можливість визначити, який із них утілиться в життя. Якою мірою здійсняться вирішальні політичні рішення, дуже часто залежить від якостей керівників - таких як сила волі, - а подібні якості особистості нелегко обрахувати, особливо в критичних ситуаціях.
Типів суспільного передбачення також три: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання історичних "ключів", котрі приводять у дію нові важелі соціальних змін, і оцінка можливих змін основних меж суспільних процесів.
Найзвичайнішим, особливо для короткотермінового передбачення, є проектування соціальних показників: рівня злочинності, кількості тих, хто здобуде освіту, даних про стан здоров'я і смертність, міграції тощо. Але подібні дані мають істотні недоліки. По-перше, нелегко значущим чином зіставити багато показників. Що означає, наприклад, сказати, що "злочинність зростає?" "Показник злочинності", який використовує ФВР, включає загальну кількість убивств, зґвалтувань, нападів, крадіжок зі зломом, крадіжок автомобілів тощо, але ці цифри не виважені й не мають спільної системи вимірювання. Можна взяти фунт картоплі й фунт автомобіля та перетворити їх на спільну систему вимірювання в доларових цінах; можна також звести різноманітні типи купівель з індексом цін на споживчі товари. Але як можна розрахувати спільний показник злочинності, коефіцієнт стану здоров'я чи показник розвитку освіти? Друге утруднення полягає в тому, що навіть тоді, коли маємо досить чіткі показники, відрізки часу для даних є вельми короткими, і ми не можемо знати, наскільки значущими стануть деякі зі змін. Наприклад, зниження шлюбного віку, котре розпочалось у середині 50-х років, зупинилося в 1970 році й навіть пішло у зворотному напрямі. Щодо показників розлучень, то чи збільшується їх кількість, чи ці показники просто вирівнялись? Третій недолік полягає в тому, що ми точно не знаємо, що, до чого та як має стосуватися. Звичайно, нам відомо, що пов'язане з місцем проживання розмежування рас і класів поширюється на нерівність освітніх здатностей; що характер і обсяг здобутої освіти справляють вплив на вибір професії та соціальну мобільність у суспільстві; що є взаємозв'язок між масштабами міграції і показниками злочинності. Але ми не маємо "моделі" суспільства, аналогічної економетричній моделі, і відтак ми не можемо точно встановити ступінь зв'язку соціальних змін одна з одною.
Перегляд цінностей і виникнення нових соціальних процесів є провісниками великих суспільних змін, спрямованість яких можна виявити тільки в історичній перспективі. Надрукована в 1835 році надзвичайна книга А. де Токвіля "Демократія в Америці" і сьогодні все ще здається актуальною, позаяк її автор виокремив одну з головних нездоланних сил перетворення суспільства - прагнення до рівності. У дещо іншому вигляді М. Вебер встановив, що процес бюрократизації є силою, процесом перетворення організації та адміністративних структур суспільства, але він також зумів побачити цю зміну, яка революціонізувала трудову діяльність й суспільні відносини більшості людей, у ролі складника всеохопного процесу раціоналізації всього життя в сучасному суспільстві.
Упродовж останніх ста п'ятдесяти років соціальна напруженість у західному суспільстві визначалась цими суперечливими пориваннями - до рівності та бюрократії, - як вони сформувались у політиці й соціальній структурі індустріального суспільства. Охоплюючи поглядом наступні десятиріччя, можна побачити, що прагнення до більшої участі в організаціях, котрі ухвалюють рішення й контролюють життя індивіда (школи, лікарні, комерційні фірми) та вростання спеціальних вимог до знання (професіоналізація, меритократія), сформують осьові структури соціального конфлікту в майбутньому.
Але розпізнавання історичних "ключів" є зовсім ненадійною справою. У наші дні стало модним бачити в багатьох суспільних тенденціях або нових соціальних рухах деякі прекрасні знамення, які їм не притаманні або які скоро зникають (позаяк хода змін в інтелектуальній моді нерідко є швидшою, ніж в інших сферах). Тому надійних орієнтирів, які вказують на те, які саме нові ідеї, цінності або процеси є справжніми поворотними пунктами суспільної історії, не так багато. Не зрозумівши цього - чи принаймні не захистившись від такого переоцінювання - не слід звертатися до змін у соціальній системі.
Соціальна система представлена найважливішими інститутами, які впорядковують життя людини в суспільстві: професійною структурою, освітою молоді, регулюванням політичних конфліктів тощо. Перехід від сільського до міського типу суспільства, від сільськогосподарської до промислової економіки, від федералізованого до централізованого політичного стану є великими змінами в суспільній структурі. Оскільки такі устрої є структурними, вони досить міцні, і їх складно змінити чи переглянути. З цієї причини їх можна легше розпізнати. Але такі зміни в соціальних системах є великомасштабними і не дають змоги виокремити, точно встановити деталі майбутніх суспільних устроїв. Коли відбуваються такі зміни, вони дають нам можливість не провіщати майбутнє, а лише визначати перелік проблем, яких зазнає суспільство та які йому доведеться вирішити. Ось цей порядок і є тим, що само по собі можна передбачити.
Ідея постіндустріального суспільства, котра є темою цієї книги, і становить прогноз змін у соціальній структурі західного суспільства...
Виміри постіндустріального суспільства
Суспільство можна аналітично поділити на три частини: соціальну структуру, політичну систему і сферу культури. Соціальна структура охоплює економіку, технологію й систему зайнятості. Політична система регулює поділ влади і вирішує конфлікти, що породжуються зазіханнями і вимогами окремих осіб та груп. Культура є цариною виражального символізму й значень. Поділяти суспільство в такий спосіб корисно, тому що кожний аспект підкоряється особливому осьовому принципу. У сучасному західному суспільстві осьовим принципом соціальної структури є принцип економлених - спосіб виділення ресурсів згідно з принципами найменшої вартості, замінності, оптимізації, максимізації тощо. Осьовим принципом політичної системи є співучасть, інколи мобілізовувана або скеровувана згори, інколи така, що вимагається знизу. Осьовим принципом культури є прагнення людини до самоздійснення і піднесення власної значущості. У минулому ці три сфери пов'язувалися спільною ціннісною системою (а в буржуазному суспільстві також спільним характером структури). Але за сучасних умов спостерігається зростаюче роз'єднання цих трьох ділянок, і з причин, котрі я обговорюватиму в заключній частині, воно розширюватиметься й надалі.
Концепція постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі, приділяє увагу напряму, в якому перетворюється економіка і перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і практикою, особливо між наукою і технологією. Ці зміни можна наочно простежувати, що я й намагаюся зробити в цій книзі. Але я не наполягаю на тому, що в соціальній структурі вони визначають відповідні зміни в політиці чи культурі. Скоріше вони ставлять три типи питань для решти елементів суспільства. По-перше, соціальна структура є системою ролей, покликаною узгоджувати людські вчинки щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють людей, задають особливі способи поведінки, відповідно до становища в суспільстві, але людина не завжди добровільно сприймає умови тієї чи іншої ролі. Одна з рис постіндустріального суспільства, наприклад, пов'язана зі зростаючою бюрократизацією науки і спеціалізацією інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. Але немає ясності в тому, що люди причетні до науки, повинні погоджуватися з цим становищем так само, як це робили робітники, що приходили на фабрику сто п'ятдесят років тому.
По-друге, зміни в суспільній структурі породжують проблеми у сфері управління, яких зазнає політична система. У суспільстві, яке дедалі більшою мірою усвідомлює свою долю й прагне контролювати свої багатства, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Оскільки постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового устрою - учених, інженерів і технократів - або змагатися з політиками, або ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між суспільною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві.
І, по-третє, новий спосіб життя, що значною мірою обумовлений домінуванням теоретичного знання, неодмінно кидає виклик тенденціям культури, які спрямовані до піднесення особистості й обертаються дедалі більшою антонімічністю й антиінституційністю.
Мене цікавлять у цій книзі головним чином соціальні та політичні наслідки формування постіндустріального суспільства. У наступній роботі я зупинюсь на його відношенні до культури. Але в центрі пропонованої спроби перебуває прагнення простежити соцієтарні зміни насамперед у межах соціальної структури...
Концепція постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, якщо виокремити п'ять компонентів цього поняття.
1. В економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг.
2. У структурі зайнятості: домінування професійного і технічного класу.
3. Осьовий принцип суспільства: центральне місце теоретичного знання як джерела нововведень і формування політики.
4. Орієнтація на майбутнє: особлива роль технології і технологічних оцінок.
б. Ухвалення рішень: створення нової "інтелектуальної технології".
Формування економіки послуг. Близько тридцяти років тому К. Кларк у праці "Умови економічного прогресу" аналітично поділив економіку на три сектори - первинний, вторинний і третинний. До первинного сектору було віднесено головним чином сільське господарство; до вторинного - промисловість, чи індустрію; до третинного - послуги. Будь-яка економіка є сумішшю у різних співвідношеннях кожного з цих секторів. Але К. Кларк стверджував, що в міру індустріалізації країн відбувається неминуча корекція у зв'язку з відмінностями в продуктивності і, як наслідок, більша частка робочої сили переходитиме у виробництво, а зі зростанням національного доходу виникне посилений попит на послуги, і відбувається відповідний зсув у цьому напрямі.
Згідно з цим критерієм, першою й найпростішою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що більша частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві або виробництві, а зосереджена у сфері послуг, до якої належать торгівля, фінанси, транспорт, охорона здоров'я, індустрія розваг, а також сфери науки, освіти та управління...
Перевага професійного і технічного класу. Другий спосіб визначення постіндустріального суспільства пов'язаний зі змінами у структурі зайнятості, причому враховується не тільки те, де працюють люди, але і який тип праці вони виконують. Значною мірою рід діяльності найбільше визначає класові відмінності й задає стратифікацію в суспільстві.
Індустріалізація створила нове явище - напівкваліфікованого робітника, котрий протягом декількох тижнів міг бути підготовленим до виконання простих операцій, які застосовуються в машинному виробництві. В індустріальних суспільствах напівкваліфікований робітник перетворився в найбільшу категорію робочої сили. Розвиток "економіки послуг" з її акцентом на офісній роботі, освіті та управлінні природно викликав зміщення до тих видів праці, в яких були зайняті "білі комірці". У Сполучених Штатах у 1956 році їх кількість вперше в історії індустріальної цивілізації перевершила кількість "синіх комірців". Відтоді розрив поступово збільшувався; до 1970 року "білі комірці" перевершили "сині" у співвідношенні понад п'ять до чотирьох.
Але найбільш вражаюча зміна пов'язана зі зростанням професійної і технічної зайнятості, - діяльність, котра вимагає освіти на рівні коледжу, яка зростає удвічі швидше середнього показника...
Центральна роль теоретичного знання. У розпізнанні соціальної системи, яка тільки виникає, слід не лише екстраполювати тенденції, подібні, наприклад, до утворення сервісної економіки чи зростання професійного і технічного класу, а й дослідити фундаментальні суспільні зміни. Концептуальну схему можна побудувати навколо деякої специфічної характеристики соціальної системи, її осьового принципу. Індустріальне суспільство становить сукупність людей і машин, підпорядкованих виробництву благ. Постіндустріальне суспільство, зацікавлене в контролі за нововведеннями й ескалації змін, організовується навколо знання, що у свою чергу започатковує нові суспільні відносини і нові структури, які повинні скеровуватися політичними методами.
Знання, безперечно, необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Однак постіндустріальне суспільство відрізняється тим, що змінився характер самого знання. Головним під час прийняття рішень і спрямування змін є домінування теоретичного знання, першість теорії над емпірією і кодифікація знання в абстрактну систему символів, котрі, як і в будь-якій аксіоматичній системі, можуть бути використані для вивчення багатьох відмінних сфер досвіду.
Нині кожне сучасне суспільство живе завдяки нововведенням і прагне контролювати зміни, намагається передбачити майбутнє для того, щоб бути у стані визначення орієнтирів свого розвитку. Ця прихильність привносить у суспільство потребу в плануванні й передбаченні. Саме зміна в усвідомленні природи нововведень і робить значення теоретичного знання таким всезагальним...