Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми

Природа (П)– 1) це і суспільство, і навколишній світ (“ все суще і весь Всесвіт”); 2) Це матерія, що взята в усій різноманітності її форм; внутрішньо притаманна здатність світових речей до самовідтворення і самозбереження.

Суспільство (С) – сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалися; та система, яка охоплює всі умови життєдіяльності людей та їх відносини між собою та з природною. С. вивчається соціальною філософією, та рядом наук (соціологією, соц. психологією, економікою та ін.).

Єдність П та С. - через людину. Людина природна істота – частина природи, має спільну біологічну основу з усім тваринним і рослинним світом. С. – складається з людей. П. – необхідна умова матеріального життя С. (джерело ресурсів і середовище існування) – єдність, обумовлена матеріальним виробництвом. Історія розвитку С. – продовження історії розвитку природи.

Відмінність П. та С. Природа – це непізнана до кінця закономірність і взаємообумовленість, зразок і абсолютна досконалість, а люди (і суспільство) – недосконалі. Із розвитком техніки, людина все більше втручається у П. – П. починає протистояти С. (а це призводить до відчуження від П., насильства над нею).

Таким чином, людина знаходиться у тісному зв’язку з П., але протистоїть їй, оскільки сутність способу існування людини у світі – перетворення природи (хоча у неї треба вчитися).

Погляди на П. та С. у різних філософів:

1) Маркс.-ленінська філ-я – світ є вічною матерією, яка існує у вічному та безмежному русі, немає початку та кінця. П. – все, що виникло самочинно. Інша П. – все те, що штучно створено людьми (окультурена П.). Праця перетворила П. в С.

2) Позитивізм. П. і людський світ – специфічний матеріал, який піддається раціональному, логічному, науковому вивченню та перетворенню. П. – царство непідконтрольних людині явищ, але тут панують розумні закони.

3) Релігійна філ-я. П. створена Божественою силою, людина – теж, але Бог вдохнув в людину безсмертну душу;

4) Екзистенціалізм. П. і все суще в ній пов’язано з іраціональним темним началом; життя П. та С. прогнозувати не можна.

В сучасній філософії багато уваги приділяється аналізу проблем П. та С. Виникнула концепція “коеволюції” – С. та П. є системою, де гармонійний розвиток С. не можливий без врахування розвитку П.

Проблеми екології - пов’язані з НТР. Розвиток техніки призводить не лише до забруднення навколишнього середовища, але і до дегуманізації у світі - тобто негативний вплив не лише на П., але й на С. (проблеми соціальної екології).

Демографічні проблеми сучасності:

- Кількісний стан населення (на Україні, і на зокрема Чернігівщині – зниження);

- Якісний стан (погіршення фізичного та психічного здоров’я);

- Нерівномірність демографічної ситуації (сплески народжуванності в Азії, в Європі – навпаки).

Багатьом народам загрожує поступове вимирання. Причини цієї ситуації (4 концепції):

1) Теорія “перешкод” – в сучасному світі батькам не вистачає часу на дітей (“бізнесмен”, “ділова жінка”), або заважають матеріальні проблеми;

2) Теорія зміни ціннісних орієнтацій (для багатьох людей стало, що діте – це не головне);

3) Теорія витіснення потреби у дітях;

4) Інтегративна теорія - поєднання попередніх.

Людина відходячи від природи створює все більш синтетичну культуру з ілюзорними цінностями, - це головна причина відходу від біологічної цілі існування будь-якої істоти – продовження свого роду. Сучасна синтетична культура виступає свого роджу масовим психозам, що веде «цивілізовані» народи до самознищення. Чим вищий розвиток культури. Цивілізації, медицини, економіки – тим гірша демографічна ситуація і навпаки. Підтвердження – вимираючі народи Зах.Европи і прогресуючі в чисельності мало цивілізовані народи Азії.

45. Роль економіки в суспільстві. Історичні способи виробництва, і закономірності їх розвитку(Маркс, Р.Арон, Д.Белл)

Економіка як система виробничих відносин є основною складовою будь-якого суспільства. За економічними відносинами між людьми ми можемо говорити при рівень розвитку суспільства, цивілізованість його. Поняття предмету праці, засобів виробництва, продуктивних сил та економічних відносин. Капітал, рух його, володіння капіталом. Власність – форми власності. Власність на засоби виробництва, предмети праці.

Історичний тип суспільства ґрунтується на певному способі виробництва і виступає як ступінь прогресивного розвитку людства від (Маркс) первіснообщинного через рабовласницький, феодальний, капіталістичний до комуністичної формації(не здійснилась).

Р.Арон Теорія єдиного “індуст. сусп.”: соц.-ек. прогрес – перехід від “трад.” (аграр.) до промисл.(“індустр.”)сусп. Виходячи з положення. що б.-яка індустр. сист. має св. внутр. логіку розвитку, він каже: незважаючи на існув. протилежних типів сусп. – капіт. та соц., все ж існує єдине індустр. сусп.

Ознаки інд. сусп. є універсальними. Розбіжності між капіт. та соц.: -власність на засоби вир-ва, - спосіб регулювання. Недоліки капіт.: експлуат. робітників, аморальна сист., анархія (загроза криз). Ці недоліки для б.-якої сист., бо накопич. капіталу, його перерозподіл з метою розширення вир-ва є рушійною силою б.-якого сусп.

Розбіжності між сист. несуттєві, оскільки стосуються лише форм регулювання.

Індуст-я неминуча, бо прагне до універсальності, але дегуманізація сфер життя.

Сист. побудована на принц. “техн. раціональності”, функціонує сама по собі, не враховуючи природні потреби людей. Слід вирватися з індустр. і науковоорієнтованого розвитку з тим. аби людство змогло здійснити св. призначення.

Д.Белл “Прихід постіндустр. сусп”(1973)визначає основні параметри майбутнього сусп., він ще перебуває під впливом стрімкого ек. попереднього зрісту. але його прогнози оптимістичні.

“Осьовий принцип”. Сусп. поділено на 3 царини: 1. соц.структура (ек., технол. сист.) 2. політична 3. культурна (символічне вираження значень) які керується власними осьовими принципами. 1ше знаходить св. коріння у функціональній раціональності та ефективності. 3тє – самовизначення особистості.