Гносеогенна– вважає, що філософія виникла із природничо-наукового знання (за рахунок узагальнення) – вважав Огюст Конт – позитивіст
Перша і друга концепція мають певну рацію, оскільки і міфологія, і природничо-наукові знання є джерелами філософії, але вони підходять однобоко, тому є третя концепція:
Міфогенно-гносеогенна – філософія виникла як на основі міфології і наукових знань, а також релігії і буденної свідомості.
Сьогодні є ще й четверта концепція – соціально-міфогенна – до системи попередніх концепцій додають соціально-економічні та політичні перетворення в суспільстві.
Є ще одна концепція, яку тепер рідко згадують – еклектична, яка грунтується на марксистській точці зору.Вона полягає в тому, що спочатку виникла матеріалістична філософія на базі життєвого досвіду, як опозиція до релігії, а потім як опозиція до матеріалізму виникла ідеалістична філософія)
Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.
Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів: «філео» — любов (у деяких філософіях від: «філос» — приязний, друг) і «софія» — мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі — «любов до мудрості». Українські філософи XVIII—XIX ст., і передусім Г. Сковорода, позначали філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з'явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н.е.), який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон (429—347 р. до н.е.). Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття тощо.
Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому започатковується у VII—VI ст. до н.е. у таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.
Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини
при визначенні предметафілософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення
Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософи.
Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ.
Розуміння предмета філософського знання створювалось досить важко і змінювалось у спільному зв'язку з розвитком суспільства,. Філософи античності прагнули здебільшого відкрити єдине джерело різноманітних явищ.Так, засновник Мілетської школи філософ Фа-лес. - вважав матеріальною причиною існування воду. Анаксімен - повітря, Геракліт - вогонь. Акцентування уваги на «природі речей» обумовило ту обставину, що першою історичною формою філософії стала натурфілософія. Але філософія не зупинилась на проблематиці буття - космосу. Мірою нагромадження знань, створенням спеціальних методів, способів дослідження почався процес розгляду буття людини. Це виразно сформулював Сократ (469-399 pp. до н. є.) у тезі «Пізнай самого себе». Із трактування тези Платон робить висновок, що Сократ мав на увазі людину з її духовним світом. Звідси висновок: людина перебуває в центрі земного буття та побудови світу. Безумовно, для світогляду IV ст. до н. є. ще не характерне чітке розрізнення культури та природи. Античні філософи вважали, що предметом філософії є внутрішній світ людини. Філософія Середньовіччя ще продовжує традицію античності, вважаючи будову (порядок) космосу предметом філософії.Альтернативою трактуванню предмета філософії в Середньовіччі є погляди гуманістів-мис-лителів епохи Відродження, які виступили проти космічної орієнтованості. Знання про природні процеси, фізичне, медичне становище людини тощо не лише протиставляються філософії, але й оцінюються зневажливо як другорядне та малозначне. Таке розуміння предмета філософії не тільки залишилось, але й стало розвиватися філософами європейського Просвітництва XVII-XVIII ст.ет! Предмет філософії історично змінювався. На початкових етапах становлення філософії її предметом є природа, космос. У процесі дальшого розвитку філософії її предметом стає Людина, природа, всесвіт.
Першою особливістю філософії є загальність. Загальність - це ознака, що виражає закономірну форму зв'язку речей, явищ та процесів у складі цілого. Другою особливістю філософії є цілісне світосприймання. Традиційні форми знання є у засвоєнні та закріпленні досвіду предметно-практичної діяльності. Спрощено: в структуру пізнання включаються два елементи: об'єкт і суб'єкт. Завдання окремих наук полягає у тому, щоб у знанні було більше об'єктивного за змістом та менше особистісного, людського. Тому, між людиною, що пізнає, та предметом дослідження існує певна дистанція.
Предмет – це коло тих питань, якими займається дана наука. Філософія – це така область духовної діяльності, яка ґрунтується на особливому, філософському типі мислення, що лежить в основі філософського пізнання, і на самостійності предмета філософії. Філософія немає такого предмету як наприклад, природничі науки, у тому змісті, що предмет філософії не локалізований у межах тієї або іншої конкретної області знання як наприклад біологія, геологія.Гассет казав «на відміну від вченого природознавця, філософ не знає який предмет його філософії». Предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглянутий під кутом зору суб'єкт-об'єктивного відношення. Проте, на сьогодні прийнято вважати, що це визначення характеризує не предмет, а зміст філософії. Інакше кажучи, змістом філософії є не світ сам по собі, не людина сама по собі, а відношення "людина-світ". Світ – це існуюча реальність, але не сам по собі, а у відношенні до людини. Людина є частиною світу, але і сама людина має свій світ.
Філософія виникла з перенесенням основної уваги на людину у її відношенні до світу, тобто на людину що пізнає і творить світ. З плином історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки філософії предмета неодноразово оновлювалося, наповнялося новими значеннями, але завжди в основі філософського знання лежала установка на з'ясування зв'язку між людиною і світом, тобто на з'ясування внутрішніх цілей, причин і засобів пізнання і перетворення світу людиною.
Філософське пізнання має принципово гуманістичну спрямованість, тобто головним предметом філософських міркувань є людина та її існування у світі. Усі філософські проблеми, якими б абстрактними вони не здавалися, так чи інакше пов'язані з проблемою людини. Не випадково Кант питання "що таке людина?" формулює як основне питання філософії.
Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Генетика, фізіологія, медицина, психологія, соціологія, антропологія аналізують проблему людини в своєму, специфічному аспекті. Але поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії.