Культура: суть та структура

Латинське слово “cultura” означає обробіток грунту, його культивування, тобто зміни у природному об’єкті під впливом зусиль людини, її цілеспрямованої діяльності, що якісно відрізняються від змін, викликаних природними причинами.

Вже у первісному змісті терміну «культура» виражена її важлива особливість – людський початок, єдність людини, діяльності, культури.

Така особливість культури пізніше розвивається у різних філософських школах.

В західній культурології є сотні варіантів визначення культури.

За наявністю відмінностей у визначенні культури в ній чітко простежується думка про примат духовних основ над матеріальними, розуміння культури як духовної діяльності людей, системи ідей, символів, традицій, типів мислення та ін.

Саме тут ахіллесова п’ята усієї західної культурології – недооцінка матеріальної основи культури як соціального явища, що неминуче призводить до однобічного її розуміння, спотвореного уявленнями про значення і функції культури в житті суспільства.

Тут же джерела концепції протиставлення культури і цивілізації (О.Шпенглер), кризи цивілізації, майбутніх світових катастроф.

Уже здоровий глузд свідчить про органічну єдність матеріального і духовного, об’єктивного і суб’єктивного, необхідного і випадкового в культурі.

Виключення одного з компонентів призводить до спотвореного уявлення про культуру як цілісне явище.

У понятті «культура» розрізняють рівні: повсякденний, науковий і філософський.

Повсякденний – включає засвоєння людиною культурних норм побуту, праці, відпочинку.

Сюди ж, звичайно, відносять літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання, процеси освіти підростаючого покоління.

Певний зміст у наукове розуміння культури вносить наука.

Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття «культура» характеристики, притаманні таким явищам як соціум, мова, етнос, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану.

Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретними науками.

Вивчення культури опосередковане специфікою філософії – особливої форми суспільної свідомості та пізнання і полягає в осмисленні дійсності через узагальнений погляд на світ, місце і роль у ньому людини, а також через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Такий підхід до культури не може бути зведений до одного або кількох природних або соціальних уявлень.

Філософія, що охоплює світ повністю, власне і виступає світом людської культури, стає надбанням науки.

Поняття «цивілізації».

У повсякденному житті поняття «культура» часто ототожнюється з поняттям «цивілізація»: ми говоримо «культурне життя» і «цивілізоване життя», «культурне суспільство» і «цивілізоване суспільство» і т.д.

Те саме простежується і в історії людської думки: терміни «культура» та «цивілізація» увійшли в науковий обіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми.

І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те ж саме, хоч у вихідному значенні латинський термін «civilis» перекладається як «громадський, міський».

Проте вже у першій третині ХІХ ст. американський соціолог Л.Морган, позначав терміном «цивілізація» певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства і варварства.

За Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для життя природних схованок (печер, гротів і т.д.), оперування примітивними кам’яними знаряддями праці.

Варварство вже характеризувалося родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду.

За цією епохою розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення сім’ї, виготовлення та використання металів, поява держави та відкриття і використання письма.

Це і є ознаки цивілізації.

Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивному розвитку культури.

Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, письмових пам’ятках.

Проте стає також ясним, що поняття «цивілізації» не співпадає з поняттям «культури»: цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її смислових засад.

Першими гаслами цивілізації стають «зручність, ефективність, комфорт».

Через це вже в ХІХ ст. виникають ідеї протиставлення одне одному культури і цивілізації, але найбільш виразно це протиставлення було подано у концепції «морфології культури» Освальда Шпенглера і у деяких міркуваннях М.О.Бердяєва.

Сьогодні поняття «цивілізація» найчастіше застосовується для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових.

Іншими словами, цивілізація – це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий зліт культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняттю «політика».

2. Що Ви розумієте під поняттям «духовне життя суспільства»?

3. Що включається в поняття «культура»?

4. Що є ознаками цивілізації?

5. Дайте визначення поняттю «цивілізація».