Охарактеризуйте типи світогляду

Білет № 1

1. Охарактеризуйте працю Е. Тоффлера «Футурошок».

Елвін Тоффлер (1928) — американський соціо­лог і публіцист, автор всесвітньо відомої книги "Фтурошок"

Основний науковий внесок Е. Тоффлера полягає в тому, що він наочно продемонстрував широкому колу читачів результати процесу технологічних змін. Автор звертає увагу на нечуваний темп, який характерний для сучасних культурних, політичних змін. Людство може загинути не через екологічну катастрофи, ядерної реакції чи виснаження ресурсів. Шок, який відчувають люди, призводить до психологічного оніміння, до самої реальної небезпеки, яка підстерігає людство. Це головна загроза. Треба усвідомити її і по можливості усунути. Автор сподівається, що запропоновані ним заходи зможуть допомогти людині вижити в новій реальності і запобігти шок майбутнього.

Концепція, висловлена Е. Тоффлер в «Future Shock», висловлювала його бачення суспільства, яке все більше і більше розривалося на частини передчасно наступаючим майбутнім. Його теза про те, що темпи змін виявляються надто швидкими для сприйняття їх товариством, відбивав існували в 1960-х рр.. настрою. Адже це був час, коли кількість вважається само собою зрозумілим понять постійно зменшувалася. Е. Тоффлер доводив, що пов'язані з індустріальною цивілізацією інститути і системи цінностей ставали об'єктами впливу нездоланних, обумовлених збільшенням обсягу знань сил змін. Інформаційний вибух створив зовнішнє середовище, в якій майбутнє стає практично неможливим в сьогоденні. Швидкоплинність стала основною прикметою нашого життя і призвела до корінної зміни всіх її сфер - від економічної до суто особистою. На думку Е. Тоффлера, уряду і представники бізнесу повинні були бути готовими до всього і не очікувати в майбутньому нічого схожого на те, що було в минулому. У наші дні ця точка зору має значний вплив на теорію менеджменту, проте на початку 1970-х рр.. подання Е. Тоффлера про незворотність змін розглядалося як дивне і ексцентричне.

Охарактеризуйте типи світогляду.

Для того, щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:

а)практична діяльність - полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

б)практично-духовна діяльність полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб’єктивне бачення світу, світу для людини;

в)теоретична діяльність полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об’єктивне бачення світу, світу незалежно від людини.

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе.

Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф - найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду - світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, пері-од існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність в ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світо-гляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції як:

- забезпечення духовного зв'язку поколінь;

- фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

- спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія- другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина - частина природи; як світ надприродній - світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ. На відміну від міфу, де світ природи е самодостатнім, в релігії природа є похідною від духовного начала як самодостатнього.

Філософія - найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв'язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). В зв'язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають в тому, що вона - теоретична форма розв'язання світоглядних проблем.

Додаткові:

Науковий світогляд є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства. Теоретичне відношення до світу дозволило людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

3. а)категоріями

б) стихійно-матеріалістичної

Білет № 2

1. Сартр «Екзистенціоналізм це гуманізм».

Жан-Поль Сартр (1905—1980)— французький філософ і письменник, представник так званого атеїстичного екзистенціалізму. Його праця "Ек­зистенціалізм — це гуманізм" (1946)— це текст лекції, в якій він викладає основні тези свого трак­тату "Буття і ніщо", хоча дещо однобічно перегля­дає негативну концепцію свободи.

У праці "Екзистенціалізм — це гуманізм" ста­вить два важливих філософських питання.

1. Чи існує "природа людини"?

2. Яке відношення між "свободою людини" та "обставинами"?

Відносно першого питання Сартр вису­ває принципове положення про відкритість люди­ни, про те, що людина — це не що інше, як той проект, який нею самою конструюється, це те, що кожний вирішує зробити зі своїм життям, це — самовизначення, а не наперед визначене.

Немає ніякої "природної" або "божественної" сутності, яка могла б наперед зумовлювати пове­дінку та мислення. Тим більше, неправильно було б нав'язувати людині присуд долі. У цих роздумах Сартра лежить макси­ма екзистенціальної моралі — людина абсолютно вільна у своєму внутрішньому житті, і ніякі об­ставини не можуть порушити цієї первинної свободи, від якої, як парадоксально висловився Сартр, людині не врятуватися. Крім того, людина не може вдовольнитися лише внутрішньою свободою. Зміна зовнішніх обставин, створення достойного людей способу життя — важливіший принцип гуманізму.

Екзистенціалізм звинувачують у тому, що він:

— немов би закликає поринути в квієтизм (пасивність, непротивлення) відчаю;

— підкреслює людську ницість, показує скрізь мерзотне, темне, липуче, ... відвертається від світлого боку людської натури (забули про "по­смішку дитини");

— забув про солідарність людей, дивиться на людину як на ізольовану істоту.

Екзистенціалізм, за Сартром, не можна розгля­дати ні як філософію квієтизму (пасивність, непро­тивлення), тому що він визначає людину за її спра­вами, ні як песимістичний опис людини: насправді немає більш оптимістичного вчення, оскільки доля людини належить їй самій. Екзистенціалізм гово­рить людині, що надія лише в її діяльності, і єдине, що дає змогу людині жити, — це діяльність.

"Докоряють нам за те, що ми замуровуємо людину в індивідуальній суб'єктивності. Але це — перекручування.

Справді, наша вихідна позиція — це суб'єк­тивність індивіда".

Ніякої іншої істини не може бути, крім "Я мислю, отже існую" (Декарт). Це — істина. Але в "мислю" людина відкриває не лише саму себе, а й інших людей. Вона, осягаючи себе через "мислю", безпосередньо виявляє разом із тим і всіх інших, причому — як умову свого власного існування. Вона розуміє, що не може бути якою-небудь (рев­нивою, злою, дотепною), якщо інші не взнають її такою. Так, відкривається цілий світ, який ми на­зиваємо інтерсуб'єктивністю. В ньому людина і вирішує: чим є вона і чим є інші.

Слово "гуманізм" має два зовсім різні значення.

1. Під гуманізмом можна розуміти теорію, яка розглядає людину як мету і найвищу цінність.

Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, тому що людина завжди незавершена. І ми не зобов'язані думати, що є якесь людство, якому можна поклонятися. Культ людства при­зводить до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібен.

2. Людина знаходиться постійно зовні себе. Саме проектуючи (створюючи) себе і втрачаючи себе зовні, вона існує як людина.

З іншого боку, вона може існувати, лише пере­слідуючи трансцендентні цілі. Вона виходить за межі, ловлячи об'єкти лише у зв'язку з цим по­доланням самої себе. У результаті людина знахо­диться в серцевині, в центрі цього виходу за власні межі. Немає ніякого іншого світу, крім людсько­го, світу людської суб'єктивності.

Це те, "що ми називаємо екзистенціальним гуманізмом". "Це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що немає іншого законодавця, крім її самої, в покинутості вона буде вирішувати свою долю; оскільки ми показуємо, що реалізувати себе по-людському людина може не шляхом занурен­ня в саму себе, а в пошукові мети зовні, якою може бути звільнення або ще якась конкретна самореалізація". Оце і є сутність екзистенціального гу­манізму.