Інтелект,почуття,пам»ять і воля як здатності людини

Виділяють3 сефри психічного: А)пізнвальна;Б) емоційнв;
В) Вольова

1.Пізнавальна сфера.

Інтелект (від лат. –сприйняття, поповнення) – система пізнавальних здібностей індивіда, яка виявляється в:

- здатності швидко і легко набувати нові знання і вміння,

- долати несподівані перешкоди,

- знаходити вихід із нестандартних ситуацій,

- глибоко розуміти те, що відбувається навколо,

- в умінні адаптуватися до складного та мінливого середовища. Найчастіше інтелект визначають за рівнем розвитку, що розглядається в єдності з іншими пізнавальними процесами– сприйманням, пам’яттю, уяв о ю тощо. Розуміння інтелекту як загальної розумової здібності використовують як узагальнення поведінкових характеристик, пов’язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.

2.Емоційна і вольов сфери.

Емоція(почуття) і воля.

А.Емоції – психічні стани і процеси, в яких відображаєтьсябезпосереднє, ситуативне переживання життєвих явищ, зумовлене їх відношення до потребсуб’єкта

У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначити

біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів.

-Емоції – відображення ситуаційного ставлення людини до певних об»єктів.

-Почуття – стійке й узагальнене ставлення до об»єктів.

Класифікація почуттів

-Моральні почуття– втілюється ставлення людини до людини та суспільства . (Моральні почуття: любов, співпереживання, гуманність, відданість, чесність, безкорисливість, альтруїзм, патріотизм. Аморальні почуття: жадібність, егоїзм, жорстокість, самолюбство.

-Інтелектуальтні почутя –подив,цікавість ,допитливість, сумнів–засвідчують

взаємопрникнення інтелектуальної та афектиктивної сфери.

-Естетичні почуття- пізнання спеціифічнох якості предмета –краси.

-Світоглядні почуття – найбільшу узагальнені почуття, які відображають ставлення людини до світу, інших людей,

Емоційна сфера виконує таку регулюючу функцію(виконує ряд значущих функцій

для життєдіяльності людини):

а) оцінювальну - оцінювання інформації, яку накопичують психічні процеси. Завдяки їм здійснюється відображення суб»єктивного ставлення людини до: оточуючого світу; самої себе;

б) контролюючу - на основі виникаючої емоції людина отримує змогу швидко приймати орієнтовне рішення про значення нового сигналу та його можливих наслідків (корисних,шкідливих);

в) мотивуючу функцію - прагнення уникнути подій, які породжують негативні

емоції, або включатися в події, що призводять до позитивних переживань;

г) функцію оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін.;

Б. Регулюючу функцію також виконує воля. Воля- це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання

труднощів.

Регулюючі функції волі:

1)завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги,

процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;

2) воля сприяє становленню людини, здатної до самовизначення та свободи;

3) воля робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою

3.Пам'ять є складною системою процесів, що здійснюють повний цикл перетворень

інформації суб'єктом: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування.

-Запам'ятовування–це процес пам'яті, який забезпечує приймання, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню й закріпленню тимчасових нервових зв'язків.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. А) Мимовільне запам'ятовування має місце тоді, коли людина не ставить собі за мету щось закріплювати і в подальшому використовувати цю інформацію. Мимовільне запам'ятовування залежить і від зусиль, яких докладає індивід для досягнення своєї мети, від активної розумової роботи над текстом.

Б) Для повного засвоєння і відтворення знань, вмінь, навичок необхіднедовільне

запам'ятовування. Цей процес пов'язаний з визначенням субєктом цілі запам'ятати,

завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення у формі словесних звітів чи вмінь, навичок у діяльності.

-Збереження – це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку впродовж

тривалого часу. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам’яті

поступово забувається

-Відтворення – процес актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при

запам'ятовуванні. Здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

- Забування– це мнемічний процес, який призводить до втрати чіткості й

зменшення обсягу запам'ятовуваного, виникнення помилок у відтворенні і, нарешті, унеможливлює впізнання. Забування– це процес, протилежний запам'ятовуванню. Він унеможливлює актуалізацію засвоєної інформації. Однак забування є необхідним і закономірним процесом пам'яті, ланкою системи, що регулюється. Забування, як і інші процеси пам'яті, зумовлюється низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, серед яких провідну роль

41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість» та «індивідуальність»

Що таке особистість? Особистість — це перш за все людина. Але не просто людина, а окремо взятий представник людського роду, який означується поняттям "індивід". Отже, особистість — це людина, індивід. Але він являє собою одночасно і соціо-природну, і соціальну істоту. А це означає, що одиничний, окремий представник людського роду втілює в собі єдність індивіда соціобіологічного та індивіда соціального. Скажімо, природні задатки даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової системи, мозку являють собою біологічну суть індивіда. Участь же даної людини, наприклад, у суспільно-політичному житті характеризують її вже як суспільного індивіда. Зрозуміло, що відзначені дві сторони людського індивіда тісно пов'язані, являють собою природну основу її здібностей. Ці здібності — вельми важлива умова високоефективної, продуктивної діяльності індивіда. Не можна відкидати ролі, наприклад, пам'яті чи музичного слуху індивіда у певних сферах людської діяльності. Адже природні задатки індивіда та його здібності можуть розвиватися у процесі пізнання (у тому числі і навчання) та практичної діяльності. Недарма генія визначають як поєднання краплини здібності та моря поту (тобто як результат напруженої праці). Якщо людина, наприклад дитина, здорова, то шляхом виховання, самовиховання, практики у неї можна сформувати найрізноманітніші як загальні, так і спеціальні (художні, математичні, лінгвістичні та ін.) здібності. Здібності вельми високого рівня розвитку називають талановитістю чи геніальністю. І талановитій людині, і генію як індивіду властива неповторна своєрідність якостей.

Треба враховувати, що у процесі еволюції людини її біологічна природа дедалі більше збагачувалася соціальними компонентами. Тому точніше говорити не про"біологічну і соціальну", а про "соціально-біологічну" і "соціальну" природу людини. Сутність же людини соціальна. Хоч і вона в свою чергу спирається на ще глибший фундамент — матінку-Природу.

Отже, індивід — це окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні природні і соціальні якості. Поняття ж особистості акцентує увагу на соціальне значущих рисах людського індивіда. Якщо сказати коротко, то особистість — це суспільний індивід, якому притаманні соціальне значущі риси, що утворюють стійку систему. Соціальне значущих якостей у індивіда багато. Особистість же являє собою певну цілісність, систему багатоманітних якостей, рис індивіда. Система ж ця динамічна, рухлива і в той же час відносно стійка. У ході історичного розвитку індивід може набувати одні та втрачати інші соціальні якості, але є якості і непроминущі. Наприклад, інтереси особистості у різних умовах можуть бути різними, але інтерес як такий притаманний їй завжди. Він є рушійною силою дії індивіда.

Особистість, таким чином, являє собою системну якість. Вона здобувається індивідом у практичній діяльності, зокрема у праці та в спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли його, так би мовити, залучено до суспільних відносин, до спілкування з людьми. Тому поняття особистості треба розкривати через практичну діяльність. Така діяльність являє собою основу формування та розвитку особистості. Чим повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, між-особові стосунки, тим глибше пізнаємо суть та структуру кожного, хто вступає в ці стосунки.

Людський індивід, у даному випадку особистість, має величезну кількість взаємопов'язаних суспільне цінних рис. Серед них — розум, мудрість, емоції, воля, рішучість, навички, вміння, установки, переконання, інтуїція, здатність до самонавіювання, самооцінки, наслідування, ризиковість, любов, ненависть, пристрасть, імпульсивність тощо. Ці якості мають як природні, так і соціальне значущі риси.

Щодо моральних якостей особистості, то вони носять тільки соці-ально значущий характер. Із численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм, принциповість, ввічливість, добрі манери, працелюбність, єдність слова та діла, уважність, подвижництво, самозреченість, благородство, великодушність, скромність, вдячність, честь, свідомість, сором'язливість, переконання, миролюбство, смисл життя, справедливість, почуття нового, вірність, відповідальність.

Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, нігілізм, кар'єризм, грубість, користолюбство, тунеядство, боягузтво, святенництво, чванливість, цинізм, наклепництво, зверхність, мстивість, злостивість, зазнайкуватість тощо.

Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття "морально-психологічний клімат колективу" підкреслює, крім усього іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної спільності.

Кожна із численних якостей даного індивіда може істотно відрізнятися від відповідної якості іншої людини, скажімо, за ступенем своєї розвинутості. Наприклад, мужність. Одна людина може у небезпечній для неї обстановці діяти вельми рішуче, мобілізовувати свої моральні та психологічні сили для досягнення певної мети, піти на самопожертву, принести у жертву свої інтереси в ім'я інтересів інших людей, навіть жертвувати власним життям. Інша ж людина не має цих якостей. У такого роду суб'єктів переважають почуття страху перед явищами, які загрожують здоров'ю або життю. Звичайно, діапазон ступенів розвинутості тієї чи іншої риси буває дуже широким у однієї і тієї ж людини залежно від періоду її життя, рівня соціального розвитку, світогляду, моралі чи конкретної життєвої ситуації. Різною є і суспільна значущість певних якостей людини.

Усі ці як позитивні, так і негативні соціальне значущі якості є продуктом впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на дану особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані ж суспільством і самою людиною її якості справляють величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості. Саме тому ці риси, якості особистості називаються соціальне значущими.

Зазначений набір соціальне значущих рис індивіда, які у кожній особистості певним чином комбінуються, взаємно посилюють чи послаблюють одна одну, являє собою системну якість. Подібна своєрідність особистості, її неповторність, сукупність її соціальне значущих відмінностей від інших людей становлять індивідуальність. Це відмінність кожної конкретної особи від іншої в залежності від інтелекту, характеру, темпераменту, потреб, інтересів, здібностей, схильностей. Звичайно, всі ці прояви індивідуальності певною мірою спираються на природну основу, на анатомо-фізіологічні задатки людини. Але вони формуються, удосконалюються у процесі суспільної практики, спілкування з іншими людьми, засвоєння індивідом соціального досвіду.

Таким чином, індивідуальність являє собою таку системну якість, яка виражає неповторну, оригінальну єдність природних та соціальних рис людини.

Наши рекомендации