Проблема методу філософствування 8 страница

Наведений з історії економічної науки приклад звертає нашу увагу на те, що в найскладніших, суперечливих випадках дедук­тивного до­слідження необхідно звертатися до емпірії. А це означає, що дедуктивний хід мислення в таких пунктах раз у раз начебто переривається індуктивним ходом мислення (від розгляду понять переходимо до аналізу емпіричних фактів).

Діалектика індукції і дедукції є дуже важливим моментом процесу руху думки від незнання до знання, і правильне, діалектичне{121}

розу­міння цього діалектичного взаємозв’язку позначається на ефективності історичного і логічного методів.

Історичний і логічний методи. Ці методи виступають мето­дологіч­ною реалізацією принципу історизму і діалектики істо­рич­ного і логіч­ного. Попутно слід сказати, що розподіл гносеологічного інструмента­рію на принципи, форми і методи має досить відносний характер. Усе залежить від функціонального кута зору. Будь-який принцип, будь-яка форма пізнавального процесу, спрямовані на практику пі­знання, виступають вже як методи цього пізнання. Відкриття принци­пу спектрального розкладання сонячного світла при проходженні його крізь призму породжує спектральний аналіз. Відкриття геологічних фацій і фор­мацій породжує, зрештою, фаціальний і формаційний аналізи.

Отже, говорячи про історичний і логічний методи, треба пам’ятати про діалектичну єдність і діалектичне взаємоперетворення історичного і логічного: вивчаючи історію, ми пізнаємо її об’єктивну логіку, вивчаючи ж предмет логічно, ми реконструюємо його історію. Таким чином, не може бути протиставлення цих методів як принципово різ­них. Навпаки, мова може і повин­на йти про їхню взаємодію і взаємодоповнення. Тісна, діалектична єдність цих методів дала можливість Ф. Енгельсу зауважити, що логічний спосіб розгляду по суті є не чим іншим, як тим же історичним методом, тільки «звільненим від його історичної форми і від випадковостей, які заважають» [45, 498].

Можна говорити лише про перевагу одного з названих методів, що залежить від самого предмета дослідження, у першу чергу — від того, чи збереглися «сторінки» історії останнього чи ні. Одна справа — вивчення геологічної історії земної кори й інша справа — ви­вчення фізичних властивостей хімічних елементів. У першому випадку перед дослідником розкриваються послідовно в часі товщі гірських порід, що змінюють одна одну, а в другому — історія походження хімічних елементів залишається цілком поза полем зору фізиків і хіміків, навіть і сам факт і спосіб їхнього походження залишається гіпотетичним і невиразним.

Конкретно-історичний метод починається з вивчення передумов до­сліджуваного в часовій послідовності предмета. Образно говорячи, для того, щоб вода в чайнику закипіла, необхідно її нагріти. От ці умови, що передують появі досліджуваної принци­пово нової якості, і є тими передумовами, кількісними змінами {122}

у межах давньої якості, що призводять до стрибка, до виникнення вихід­ного пункту досліджуваної історії. Так, передумовами походження людини і суспільства є явище «цефалізації», тобто емпіричний факт неухильного розвитку центральної нервової системи тварин протягом їхньої еволюції впродовж мільйонів років, а також поява таких морфологічних і етологічних ознак, як прямоходіння, досить добре розвинутих пальців передніх кін­цівок, гортані і т. д.

Наступним етапом конкретно-історичного підходу є знаход­ження і вивчення сутності початку історії. Це, як можна
бачити — етап з’ясовування об’єктивної логіки в історичному процесі. У обраному нами прикладі, таким початком-сутністю виступає праця як ­доцільна діяльність, у процесі якої людина, під час її становлення, за допомогою знарядь праці вже не прис­тосовується до природи, як це роблять тварини, а навпаки, — пристосовує її до себе, до своїх потреб.

Адекватно зрозуміла сутність, як це буде більш детально ­показано далі, є протиріччя. Внутрішнє протиріччя трудової діяльності полягає в діалектичній єдності відношення людей до природи (продуктив­ні сили) і їхнього відношення між собою (виробничі відношення).

Але для того, щоб зображена вище картина суперечливої будови соціальної форми руху стала достатньо стійким формоутворенням, необхідна наявність цілого ряду умов. Адже навіть для того, щоб звичайне вогнище горіло тривалий час, недостатньо одних тільки сір­ників і дров, потрібна наявність такої необхідної умови, як захист вогнища від дощу і вітру. Так само ж і задля існування і розвитку тільки-но виниклої трудової діяль­ності конче потрібні такі умови, як елементарні норми моральності (табу і приписання), мова, а пізніше — вміння ставити складні цілі і вибирати з них найбільш ефективні, що потребує наявності свободи волі і творчого характеру людської діяльності як засобу реалізації цієї свободи.

Всі ці докладно розглянуті для кращого розуміння структури історичного методу процедури — знаходження початку, визначення його суперечливої сутності, визначення конче потрібних умов функціонуван­ня початку-сутності — це складові моменти дослідження ще не власне історії, а тільки передісторії, а точніше — процесу ­становлення до­слід­жуваного за допомогою {123}

історичного методу предмета. Для того ж, щоб вивчити етапи історії цього предмета, необхідно терпляче і з позицій вивірених на практиці історичних фактів простежити послідовне вирішення і модифікацію вихідного протиріччя системи, що ­історично розвивається. У випадку з історією людини і су­спільства, при дотриман­ні вимог конкретно-історичного методу, вона розгор­тається як послідовна зміна суспільно-економічних формацій, циві­лізацій і культур.

Якщо гаслом історичного методу є вислів «Минуле — ключ до розуміння сучасного» і дедуктивний підхід у ньому домінує над ін­дуктивним, то гаслом логічного методу виступає проти­лежне твердження «Сучас­не — ключ до розуміння минулого», і на перше місце у ньому, особливо на початку дослідження, виходить індуктивний метод дослідження: адже серед різноманітних явищ сучасного розвинутого становища досліджуваної системи необхідно знайти одне, особливе відношення, яке формує систему, і тим самим деякою мірою реконструювати історію досліджуваного об’єкта, яка не піддається безпосередньому ви­вченню.

Фактично, як уже було сказано вище, історичний і логічний методи присутні і взаємодіють при вивченні будь-якого об’єкта. Ця діалектична єдність історичного і логічного, а також і всіх інших роз­глянутих нами до цього методів, створює врешті-решт найважливіший метод діалектики, що все інтегрує, — метод сходження (підняття) від абстрактного до конкретного.

Метод сходження від абстрактного до конкретного — це теоретичний системний метод, що полягає в такому ході думки, що веде дослідника до усе більш повного, всебічного відтворення предмета. У процесі такого руху теоретичної думки необхідно виділити три етапи: 1) емпіричне дослідження безпосе­редньо, чуттєво-конкретно даного предмета; 2) етап сходження від чуттєво-конкретного до вихідної абстракції, до пізнання сутності предмета; 3) етап повернення до «покинутого» у процесі абстрагування предмету на основі знання його власної сут­ності, тобто етап сходження від вихідної абстракції до цілісного теоретично-конкретного поняття предмета, іншими словами, це шлях до конкретного, сутнісного наукового мислення, здатного втілитися у практику.

Ця, триетапна, схема методу сходження від абстрактного до конкретного є, звичайно, ідеалізованою схемою руху думки {124}

від незнання до знання. Фактично ж ця послідовність етапів раз у раз порушується, виявляється у дійсності більш складною і заплутаною, особливо, через відсутність історичного матеріалу. У такому випадку, в основі методу сходження опиняється, насамперед, не історичний, а логічний метод. Дослідник наче «плете мережива» думки навколо якоїсь вихідної загальновідомої сукупності фактів, розглядаючи все нові і нові закономір­ності їхнього взаємозв’язку, усе нові і нові «зрізи» досліджуваної ним системи і тим самим поступово конкретизуючи початкове абстрактне знання. Саме таку форму має так званий феноменологічний метод.

У наш час дуже модно говорити про системи, про системність наукового й іншого мислення. У цьому зв’язку хочеться підкреслити, що метод сходження (підняття) від абстрактного до конкретного — це тричі системний метод. По-перше, тому, що він характеризується тільки-но відзначеною вище чіткою внутрішньою структурою своєї будови і функціонування. По-друге, тому, що він є цілісною синтетичною системою емпіричних і теоретичних методів, основні з яких позначені в таблиці № 3. І, по-третє, тому, що тільки цей метод адекватний складним системам, що розвиваються. Поза застосуванням цього методу такі системи не можуть отримати вірного, адекватного відображення в людській свідомості.

Останнє зауваження не повинне настроювати нас на той вис­новок, що всі інші системи (нескладні, що не розвиваються) слід виключити зі сфери дії методу сходження від абстрактного до конкретного. Це не так. Пояснимо сказане на такому прик­ладі. Будь яку систему ми можемо розглянути і як статичну,
і як динамічну, і як таку, що розвивається. Так, спочатку вчений чи студент може вивчити кістяк організму як цілком статичну систему. На наступній стадії занурення до конкретного знання того ж кістяка ми повинні розглянути його не просто як набір кісток, а як опорно-руховий апарат, функціонально пов’язаний із сухожиллями, нервовою системою й іншими частинами організму. Система зі статичної перетворюється на дина­мічну. І, нарешті, для більш глибокого (конкретного) розуміння цієї системи ми розглядаємо її як конкретний момент історичного (палеонтологічного) процесу становлення різноманітних типів опорно-рухових систем тварин. На цій, заключній стадії {125}

дослідження нерухомий кістяк перетворюється на систему, яка розвивається.

Таким чином, метод сходження від абстрактного до конкретного виступає універсальним методом, здатним вивчати будь-яку систему явищ, тому що кожна, на перший погляд, не причетна до розвитку система при ближчому розгляді завжди виявляється чи частиною чи етапом більш широкої і складної сис­теми, що знаходиться у процесі розвитку.

Логіка наукового пізнання

У попередніх розділах нашого навчального посібника велика увага приділялась поясненню природи мислення. Було показано, що мислення не є природною суб’єктивною здатністю кожного окремо взятого індивіда і не є функцією суб’єкта, яка полягає у пасивному віддзеркаленні ним впливу на нього з боку об’єкта.

Мислення — це ідеальна форма (або ідеальний компонент) реальної чуттєво-предметної діяльності суспільної людини, спрямованої з боку останньої і на перетворення навколишньої природи, і на перетворення самої себе (і створення себе як людини, і зміна своїх суспільних відносин). Зрозуміле таким чином мислення і є предметом діалектичної логіки, яку можна ще називати змістовною логікою, оскільки вона займається
цілісним, системним змістом людсько­го мислення. Цю логіку можна ще назвати гносеологічною логікою, тому що вона є категоріальним висловленням методу сходження (підняття) від абст­рактного до конкретного (див. табл. № 4).

Сказане аж ніяк не означає, що змістовна логіка займається змі­стом і тільки змістом. Логіка зобов’язана займатися формою, ­проте форма, як уже було сказано, може бути змістовною і фор­мальною.

Змістовна (діалектична) логіка безпосередньо займається категоріями, які є не чим іншим, як змістовними, універсальними формами відображення буття, змістовними формами духовного освоєння універсальних способів перетворення предметів природи в процесі практичної діяльності людини.

Категорії є своєрідним остаточним результатом подвійного від­ображення. Перший рівень відображення полягає в тому, {126}

Таблиця №4. Категорії та закони гносеологічної (змістовної) логіки

Категорії Закони

1.Категорії сфери безпосереднего (буття)