| Досократівський період (VII—Уст. до н. е.) | Класичний сократівський період (середина V—кінець IV ст. до и. е.) | Елліністичний період (кінець IV—початок II ст. до н. е.) | Римський період (І ст. до н. е. — У/УІст. н. е.) |
| | | Філософські школи та їх головні представники | | |
| Мілетська школа | Софісти | Кініки | Сенека (4 р. до н. е. —65 р. н. е.) |
| М С | Сократ | Скептицизм | Марк Аврелій (121— 180 рр. н. е.) |
| Атомісти (Демокріт, Левкіп) | Платон (428—347рр. до н. е.) | Епікур(342—2 70 рр. до н. е.) | Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.) |
| Елейська школа | Арістотель (384— 322 рр. до н. е.) | Стоїцизм | Неоплатонізм |
| | | | Раннє християнство |
| | | | | |
| Критичне переосмислення міфологічних уявлень про першопричини світу | Зосередження уваги на проблемах людини (антропологічна філософія) | Криза моральних і філософських цінностей | Вплив духовної культури Сходу та Північної Африки |
| Космоцентризм | Об'єктивний ідеалізм Платона | Критика держави й суспільства | Спорідненість філософських та державних інтересів |
| Учення про Логос і Хаос | Розмежування ідеалізму й матеріалізму | Захист приватних інтересів | Домінування етики та естетики |
| Рання діалектика | Метод філософії — логіка доведення | Пошук індивідуального щастя | Еклектизм |
| Метод філософії — декларування | Метафізика | Мета життя — щонайбільше задоволення | Розквіт стоїцизму |
| Атомістична теорія світу | Категоріальність | Апатія, атараксія, евдемонія | Домінування ідеалізму |
| Наївний матеріалізм | Інтерес до держави та суспільства | Домінування матеріалізму | Вплив ідей християнства |
| | Пропаганда філософських учень | | Об'єднання античної філософії та християнської теології |
| | |
| | ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ | |
| Апорії | (від грец. «ніч», «шлях») — безвихідна ситуація під час вирішення проблеми, пов'язаної із суперечністю між спостереженням та спробами її аналізу | |
| Архе | (грец. «початок, принцип») — термін давньогрецької філософії, що позначає першопричину предмета, явища або процесу в про- | |
| Атом | (від грец. «неподільний») — поняття давньогрецької філософії (у Левкіпа та Демокріта) для позначення найдрібніших неподільних частинок буття, з яких, зрештою, складаються всі предмети матеріального світу | |
| Гілозоїзм | (від грец. «дерево, речовина» та «життя») — учення натурфілософів (гілозоїстів), які дотримувалися матеріалістично-пантеїстичіїих поглядів і визначали субстанцію світу як одухотворену матерію, що має здатність до відчуття й мислення | |
| Даймом | (від грец. «божественне») — філософське поняття, що означало здатність окремих людей (які були порадниками) знаходити раціональні та взаємовигідні рішення. Зустрічається насамперед у Сократа й Платана | |
| Діалектика | (грец. — «мистецтво бесіди») — в античній філософії трактувалася як мистецтво пошуку істини через розкриття суперечностей висловлювання під час бесіди або дискусії. Згодом діалектика стала вченням про загальний рух і закони розвитку природи, суспільства та мислення | |
| Категорія | (від грец. «вислів, ознака») у філософії щонайбільш узагальнене поняття | |
| Логос | в античній філософії термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа та людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» бог | |
| Матерія | (від лат. таїегіа — «речовина») у широкому сенсі — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що тим чи тим чином впливає на людину, викликаючи відчуття; у вузькому сенсі — потенційна можливість існування предметів | |
| Метафізика | (від грец. «те, що йде після фізики») — філософська категорія, що використовується в двох значеннях: 1) метафізика як філософія, предметом якої є надчуттєві принципи й першооснови буття (в античній філософії); 2) як метод, протилежний діалектичному (у філософії Геґеля) | |
| Номос | (від грец. «звичай, правовий порядок, закон») — визначається у двох аспектах: 1) як релігійна, правова й етична норма, що має незмінний характер та організує життя полісу; 2) в античній філософії — світовий закон (закон природи), який визначає моральність вчинків і природне право (антитеза природі) | |
| Пантеїзм | (від грец. «усе», «бог») — філософсько-релігійне вчення, згідно 3яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією | |
| Софізм | (від грец. «майстерність», «уміння») — неправильне міркування, яке видається за правильне, аби ввести співрозмовника в оману | |
| | | | | | | | |
