Філософські ідеї в Древній Індії

Філософія стародавнього світу

План

1. Вступ.

2. Філософські ідеї в Древній Індії.

3. Філософська думка в Давньому Китаї.

4. Філософія в Древній Греції.

4.1. Філософські ідеї Сократа.

4.2. Філософія Платона.

4.3. Філософська концепція Арістотеля.

ВСТУП

Перші спроби людини осмислити навколишній світ, живу і неживу природу, космічний простір, нарешті, власну сутність можна віднести до того періоду людського існування, коли людина в процесі еволюції, передусім розумової, почала диференціювати природу як середовище свого мешкання, поступово виділяючи себе з неї. Саме внаслідок того, що людина стала сприймати тваринний і рослинний світ, космос як щось відмінне, у неї почалося формування здібностей осмислювати дійсність, а потім і філософствувати, тобто робити умовиводи, висновки і висувати ідеї про навколишній світ. Родоначальники філософського мислення з'явилися в найдавніших людських цивілізаціях: Єгипті, Шумері, Вавілоні, свідченням чого є численні історичні пам'ятки, щоправда, непрямі. Письмових свідоцтв діяльності мислителів цих цивілізацій до нас не дійшло.

Найдавніші, відомі нам твори, в яких формулюються філософські ідеї, з'явилися у другому тисячолітті до нашої ери в Древній Індії, Давньому Китаї і декілька сторіч опісля в Древній Греції.

Як правило, це були літературні пам'ятки, в яких в міфологічній формі висловлювалися наївні ідеї про навколишній світ і робилися боязкі спроби його осмислення. Найдавніші людські цивілізації не мали міцних зв'язків і взаємних впливів, тобто були ізольовані один від одного, а отже, в філософському плані вони розвивалися цілком самостійно. Відомі в наш час джерела свідчать, що найбільшого розквіту філософія досягла в Древній Греції, і саме грецька культура найбільше вплинула на розвиток людського суспільства. Великою мірою цьому сприяли твори давньогрецьких мислителів, що дійшли до нас в чималій кількості, поставлені в них проблеми, і високий рівень їх філософського аналізу.

Саме поняття філософія, що означає любов до мудрості виникло в Древній Греції багато десятиріч опісля появи філософів. Традиційно прийнято вважати, принаймні у вітчизняній історико-філософській літературі, що поняття філософія уперше використав Піфагор. Інші античні автори вважають, що пріоритет належить Геракліту. Але в будь-якому випадку філософами вважалися люди, що займалися проблемами навколишнього світу, та з'ясуванням місця і ролі в ньому людини. Великі труднощі викликає питання про визначення предмета філософії. Ця проблема, що виникла на світанку існування філософії, викликає суперечки і сьогодні. Одні автори розглядали філософію як любов до мудрості, як науку про мудрість, інші ж як «прагнення до пізнання багатьох речей» (Геракліт).

Історично предмет філософії змінювався, що зумовлювалося суспільними перетвореннями, духовним життям, рівнем наукових, в тому числі філософських знань. У наш час філософія - це вчення про універсальні принципи буття, пізнання суті людини і її стосунку до навколишнього світу, іншими словами наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Філософські ідеї в Древній Індії

Філософські ідеї в Древній Індії почали формуватися приблизно у другому тисячолітті до нашої ери. Більш ранніх прикладів людство не знає. У наш час вони стали відомі завдяки давньоіндійським літературним пам'яткам під загальною назвою «Веди», тобто знання. «Веди» - це своєрідні гімни, молитви, співи, заклинання і т. п. Написані вони приблизно у другому тисячолітті до н.е. на санскриті.

У «Ведах» уперше робиться спроба наблизитися до філософського тлумачення навколишнього середовища. Хоч в них міститься напівміфічне, напіврелігійне, напівзабобонне пояснення навколишнього світу, проте їх розглядають як філософські, вірніше, дофілософські джерела. Власне, перші літературні твори, в яких робляться спроби філософствування, за своїм змістом і не могли бути іншими.

Філософськими творами, що відповідають нашим уявленням про характер постановки проблем, так і формі викладу матеріалу, є «Упанішади», що буквально означає сидіти біля ніг вчителя і отримувати повчання. Вони з'явилися приблизно в IX - VI віках до нашої ери і за формою являли собою, як правило, діалог мудреця зі своїм учнем або ж з людиною, що шукає істину. Усього відомо біля сотні Упанішад. Релігійно-міфологічне тлумачення навколишнього середовища у найвідоміших «Упанішадах» переростає в певній мірі в диференційоване осмислення явищ світу. Так з'являються ідеї про існування різних видів знань, зокрема, логіки (риторики), граматики, астрономії, науки чисел і військової науки.

Зароджуються ідеї і про філософію як своєрідну галузь знань. І хоч повністю позбутися релігійно-міфологічного тлумачення світу авторам «Упанішад» не вдалося, можна вважати «Упанішади» і, зокрема, такі з них, як «Бріхадарацьяка», «Чхандогья», «Айтарея», Іша Жена», «Катха» першими з відомих філософських творів.

В «Упанішадах», насамперед в згаданих вище творах, зроблена спроба постановки і обговорення таких істотних філософських проблем, як з'ясування першоджерела природи і людини, суті людини, її місця і ролі в навколишньому світі, пізнавальних здібностей, норми поведінки і ролі в цьому людської психіки. Зрозуміло, тлумачення і пояснення всіх цих проблем дуже суперечливе.

Основна роль в поясненні першопричини і першооснови явищ світу, тобто середовища мешкання відводиться духовному началу, яке позначається поняттям «брахман». Однак в інших випадках такими є їжа (ганна) або ж певний речовинний елемент бухта, яким частіше за все виступає вода або ж сукупність таких елементів, як вода, повітря, земля і вогонь.

«Упанішади» і викладені в них ідеї не містять логічно послідовної і цілісної концепції. Хоча в цілому переважає пояснення світу як духовного і безтілесного, в них представлені інші думки та ідеї і, зокрема, робляться спроби

натурфілософського пояснення першопричини і першооснови явища світу і суті людини. Так, в деяких текстах виявляється прагнення пояснити зовнішній і внутрішній світ, що складається з чотирьох або навіть п'яти речовинних елементів. Часом світ представлений як недиференційоване буття, а його розвиток як послідовне проходження цим буттям певних станів: вогонь, вода, земля, або ж газоподібне, рідке, тверде. Саме цим і пояснюється все те різноманіття, яке властиве світу, в тому числі, людському суспільству.

Одна з найважливіших проблем в «Упанішадах» - дослідження суті людини, її психіки, душевних хвилювань і форм поведінки. У цій сфері давньоіндійські мудреці досягли успіхів, неперевершених іншими світовими центрами філософії. Так, мислителі Давньої Індії відмічають складність структури людської психіки і виділяють в ній такі елементи, як свідомість, воля, пам'ять, дихання, роздратування, заспокоєння і т. п. Підкреслюється їх взаємозв'язок і взаємовплив. Безперечним досягненням можна вважати характеристику різних станів людської психіки і, зокрема, безсонний стан, легкий сон, глибокий сон, залежність цих станів від зовнішніх стихій і зовнішнього світу.

Приділяючи значну увагу етичним проблемам, автори «Упанішад» фактично закликають до пасивно-споглядальної поведінки і ставлення до навколишнього світу, вважаючи вищим блаженством для людини повне відсторонення від всіх мирських турбот. До вищого блаженства вони відносять не почуттєві задоволення, а спокійний стан душі. До речі, саме в «Упанішадах» уперше ставиться проблема переселення душ (самсара) і оцінка минулих дій (карма), що згодом отримало розвиток в релігійних віровченнях. Зрозуміло, цю проблему не можна оцінювати однозначно, наприклад, тільки в релігійно-богословському ракурсі. Тут робиться також спроба за допомогою етичних принципів (дхарми) зкоректувати поведінку людини на кожній стадії її існування.

Роль «Упанішад» в історії всієї індійської філософії надзвичайно велика. Вони, по суті, є фундаментом для всіх або майже всіх подальших філософських течій, що з'явилися в Індії, оскільки в них були поставлені або розроблялися ідеї, які тривалий час «живили» філософську думку в Індії. Можна сказати, що в історії Індії, а певною мірою і деяких сусідніх країн Середнього і Далекого Сходу, «Упанішади» є тим же, чим для Європи філософія Давньої Греції.