Маємо справу з тим же самим вихідним протиріччям, яке створює джерело і напрямок розвитку Світу. Це — протиріччя між атрибутами спінозівської субстанції

Незважаючи на те, що діяльність людини не можна виражати тільки в термінах відображення й інформації, протиріччя між способом виробництва і способом використання інформації виступає і джерелом розвитку всього живого, в тому числі і людини, і джерелом усіх складностей і лих, коли утруднюється вирішення цього протиріччя.

Тільки послідовне знаходження підстав для вирішення вихідного протиріччя буття, призводить до виникнення все більш і більш складних і ефективних способів відображення, у результаті чого все суще еволюціонує у напрямку до Вищого Розуму.

Отже, ми звертаємо увагу на наявність цілком реального каналу еволюції у напрямку до ноосфери. Наявність цього каналу еволюції, чи атрактора, обумовлюється двома атрибутами спінозівської субстанції. Суперечливе відношення між «протяжністю» і мисленням (відображенням) виступає двигуном у розвитку форм руху матерії, і — спрямованого розвитку (ортогенезу) свідомості.

Істина, свобода і щастя — поняття однопорядкові. Для повного щастя людині необхідно рухатися в істинному напрямку до абсолютної свободи, яка є абсолютно повним узгодженням дій людини із сукупною світовою необхідністю. Щастя і обов’язок — це не антиподи, це поняття різного об’єму і різного виміру. Щасливою може бути тільки вільна людина, тому що сутність людини — свобода. Свобода є пізнаною необхідністю. Але якщо я цю пізнану необхідність не роблю своєю і бажаною, то вона ще зовсім не свобода. Обов’язок — це щось зовнішнє, що насилує людину. Обов’язок повинен перетворитися на радісне прагнення і згоду душі, але тоді він уже не обов’язок. Тому Кант і правий і не правий, коли говорить про розбіжність обов’язку і щастя.

Отже, щоб бути щасливою, людина повинна свідомо і вільно знаходитися — і знаходити своє місце — у руслі загального еволюційного потоку, брати участь у будівництві Ноосфери, як свого власного Світу. {265}

Післямова

Немудра егоїстична поведінка людей створила безліч глобальних проблем. І у багатьох людей нашого часу, які думають про долю людства, часом, у зв’язку з цим, виникає розпач і навіть невір’я у здатність Homo sapiens бути дійсно істотою розумною. Виникає запитання: а чи продовжить людство свій розвиток, чи досягне призначеної йому великої мети? Або ж воно повернеться до жалюгідного варварського стану, а то і взагалі — загине? Адже ж, за Гегелем, випробування на дійсність витримує лише те, що розумно. Те, що позбавлене розуму, у кінцевому підсумку приречене на деградацію і загибель. Щоб уникнути такого безславного кінця, людям, причому в найближчий час, треба зробити чимало серйозних практичних перетворень, радикально змінивши при цьому і своє мислення. Наступив критичний час, коли мудрі думки і мудрі вчинки можуть ще врятувати людство. А любові до мудрості, як відомо, учить Філософія.

Філософією, іноді навіть і не усвідомлюючи цього, змушена користуватися кожна людина. Але вся проблема полягає в тому, якою саме філософією вона користується.

Кожний хоче жити добре, тобто бути щасливим, але різні люди вкладають у ці поняття дуже різний зміст. Сократ вважав, що для того, щоб бути щасливим, потрібно обов’язково зрозуміти, що таке благо взагалі. А це дуже непросто і тому справді щасливою може бути тільки мудра людина. А от багатьом людям зайві міркування не потрібні, їм здається, що вони і без цього знають, що таке — жити добре.

Але Сократ і Платон, які усе життя боролися з позицією софістів, доводячи, що будь-яка людина не може виступати мірою всіх речей. Судити про складні речі з позицій повсякденної свідомості не можна.

Написавши вище, що «Філософія» вчить любові до мудрості, ми, через велику літеру хотіли підкреслити, що мова йде про всю систему філософського знання, а не про якесь одне, ізольовано взяте філософське вчення. Звичайно, кожне таке вчення {266}

несе в собі той чи інший важливий поворот людської думки, фіксує і геніальні знахідки в умінні вирішувати складні життєві проблеми, і серйозні труднощі такого вирішення. Так би мовити, слова з пісні не викинеш! Але, з іншого боку, не можна і пісню замінити вихопленим з неї яким-небудь одним словом. Для того щоб стати мудрою, людина повинна прилучитися до всього історичного досвіду людського мислення.

Сподіваємося, що наш курс філософії дозволить тим, хто шукає шляхів до мудрості, почати це прилучення.

Головне, що ми хотіли показати у своїй роботі, полягає в тому, що існує Логос, тобто об’єктивний закон буття, і кожна людина повинна знати його, вірити в нього і, у міру своїх сил і можливостей, активно слідувати йому у своєму житті, розуміючи, що від цього залежить щастя і порятунок його самого і його близьких. У цьому — і ні в чому іншому — і полягає мудрість, любов до якої проповідує філософія.

{267}

Примітки

1. Хайдеггер М. Что это такое — философия? // Вопросы философии. — 1993. — № 8.

2. Платон. Соч.: В 3 т. — М., 1970. — Т. 2.

3. Книга для чтения по истории философии: В 2 т. — М., 1924.

4. Арістотель. Соч.: В 4 т. — М., 1976. — Т.1.

5. ФранкфортГ., Франкфорт Г. П., Уилсон Дж., Якобсен Т.
В преддверии философии. — М., 1984.

6. Лосев А. Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. — М., 1957.

7. Хосе Ортега-и-Гассет. Избранные труды. — М., 2000.

8. Принципы материалистической диалектики как теории познания. — М., 1984.

9. Диалектическая логика. — Алма-Ата, 1987. — Т. 3.

10. Кант И. Соч.: В 6 т. — М., 1964—1966. — Т. 3.

11. Диалектика и этика. — Алма-Ата, 1983.

12. Рассел Б. История западной философии. — М., 1959.

13. Лосев А. Ф. Бытие. Имя. Космос. — М., 1993.

14. Лосев А. Ф. Философия имени. — М., 1927.

15. Арістотель. Метафизика. — М. — Л., 1934.

16. Гельвеций К. Соч.: В 2 т. — 1973.

17. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм // Полн. собр. соч. — Т. 18.

18. Ленин В. И. Философские тетради // Полн. собр. соч. — Т. 29.

19. Философская энциклопедия. — Т. 5. — М., 1970. {268}

20. Современный философский словарь. — Лондон, Франкфурт-на-Майне, Париж, Люксембург, Москва, Минск, 1998.

21. Егоров В. С. Философский реализм. — М., 1994.

22. Кучевский В. Б. Анализ категории «материя». — М., 1983. Аналізуючи категорію «матерія», ми використовували висновки цієї книги.

23. См.: Льюис Дж. Г. Античная философия. От Фалеса до Сократа. — Минск, 1997.

24. Гегель. Наука логики. — М., 1971. — Т. 2.

25. История философии. — М., 1940. — Т. 1.

26. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. Книга первая. — Спб., 2001.

27. Факт поширення феномена добору на системи добіологичної природи відзначають і досліджують багато вчених. Відмітимо серед них таких відомих вчених, як М. О. Умов, О. Є. Ферсман,
О. М. Заварицький, О. О. Сауков та ін.

28. Философская энциклопедия. — М., 1962. — Т. 2.

29. Більш докладно про це див.: Михайлов Ф. Т. Фантазия — главная сила души человека // Михайлов Ф. Т. Избранное. — М., 2001. — С. 64—109.

30. Фромм Эрих. Анатомия человеческой деструктивности. — Минск, 1999.

31. Лекторский В. А. Субъект. Объект. Познание. — М., 1980.

32. Церетели С. Б. Диалектическая логика. — Тбилиси, 1956.

33. Арсеньев А. С., Библер В. С., Кедров Б. М. Анализ развивающегося понятия. — М., 1967.

34. Соотношение содержательного и формального в научном познании. — Алма-Ата, 1978.

35. Сумарокова Л. Н. Основы логики: Учеб. пособ. — 2-е изд. — Одесса, 2003.

36. Ильин И. А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека: В 2 т. — СПб., 1994. {269}

37. Ильенков Э. В. Противоречия мнимые и реальные // Диалоги. — М., 1979.

38. Дильтей В. Сущность философии // Философия в систематическом изложении. — СПб., 1909.

39. Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет. — М., 1970. — Т. 1.

40. Диалектическая логика. — Алма-Ата, 1987. — Т. 2.

41. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.

42. Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет. — М., 1971. — Т. 2.

43. Материалистическая диалектика как общая теория развития. — М., 1982. — Т. 2.

44. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 23.

45. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 13.

46. Диалектическая логика. — Алма-Ата, 1986. — Т. 1.

47. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 46. — Ч. 1.

48. Овчинников Н. Ф. Структура и симметрия // Системные исследования: Ежегодник. — М., 1969.

49. Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. — М., 1956.

50. Маркс К., Энгельс Ф. — Соч. — 2-е изд. — Т. 24. Попутно треба зауважити, що, звертаючись до наукової і філософської спадщини Карла Маркса, ми цілком солідаризуємося з точкою зору професора Дюкеснського університету (США) Тома Рокмора, яка висловлена таким чином: «Маркс належить до купки найвидатніших сучасних мислителів… При всіх їхніх хибах теорії Маркса усе ще дають нам найкраще пояснення того, хто ми є» // Вопросы философии. — 2000. — № 4.

51. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 20.

52. Философия: Учеб. пособ. для студентов вузов / Авторский коллектив под руководством Ю. В. Осичнюка, В. С. Зубова. — К., 1994.

53. Лайель Ч. Основные начала геологии. — СПб., 1866. — Т. 2. {270}

54. Материалистическая диалектика как общая теория развития. — М., 1982. — Т. 1.

55. История марксистской диалектики: от возникновения марксизма до ленинского этапа. — М., 1971.

56. Философский энциклопедический словарь. — М., 1983.

57. Созинов А. А. Современная генетика: проблемы и перспективы // Коммунист. — 1987. — № 4.

58. Моисеев Н. Н. Вернадский и современность // Вопросы философии. — 1994. — № 4.

59. Ця схема і основні моменти пояснення до неї узяти нами з такої роботи: Перцев А. В. Типи методологий историко-философского исследования. — Свердловск, 1991.

60. Меделец А. А. Экономические права человека в России и в европейском сообществе: сравнительній анализ // Философские науки. — М., 1999. — № 3-4.

61. Общественное сознание и его формы. — М., 1986.

62. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. — К., 1993. — Т. 2.

63. Мережковский Д. Больная Россия: Избранное. — Ленинград, 1991.

64. Ильенков Э. В. Философия и культура. — М., 1991.

65. Философские науки. — 1999. — № 3-4.

66. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. — 1990. — № 3.

67. Тойнби А. Дж. Постижение истории. — М., 1991.

68. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — Л., 1980.

69. Вернадский В. И. Проблемы биогеохимии. — М., 1980.

70. Вернадский В. И. Письма А. Е. Ферсману. — М., 1985.

71. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Мир философии. — М., 1991. — Ч. 2. {271}

72. Моисеев Н. Н. Еще раз о проблеме коэволюции // Вопросы философии. — 1998. — № 8.

73. Аргументы и факты в Украине. — № 51 (385).

74. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987.

75. Бердяев Н. А. Философия свободы. — М., 1989.

76. Уживаючи слово «Бог» як людина віруюча, автор сподівається, що укладений в ньому філософський смисл цілком може бути зрозумілим для всіх читачів — і теїстів, і деїстів, і навіть атеїстів. Утім, тим, кому не подобається саме це слово, автор міг би запропонувати про себе, у думці тримати компромісні терміни-синоніми Спінози і Батищева: «Бог чи Природа», «Бог чи Об’єктивна Діалектика».

77. Вересаев В. В. Невыдуманные рассказы о прошлом. — М., 1984.

78. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. — М., 1981.

79. Трухановский В. Г. Уинстон Черчиль: политическая биография. — М., 1977.

80. Хамитов Н. В. Философия человека: поиск пределов. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. — К., 1997. Більш докладно про діалектику волі див.: — С. 56-66 цієї роботи.

81. Гольбах П. А. Система природы. Избр. произв.: В 2 т. — М., 1963. — Т. 1.

82. Антология кинизма. — М., 1984.

83. Данэм Б. Гигант в цепях: Избранные труды. — М., 1984.

84. Скирбек Г., Гилье Н. История философии. — М., 2000.

85. Саймон Г. Гаука об искусственном. — М., 1972.

86. Толстой Л. Н. Собр. соч.: В 22 т. — М., 1983. — Т. 16.

87. Ильенков Э. В. Становление личности: к итогам научного эксперимента // Коммунист. — 1977. — № 2. {272}

88. Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч. — М., 1981. — Т. 23.

89. Лосский Н. О. Достоевский и его христианское миропонимание // Лосский Н. О. Бог и мировое зло. — М., 1994.

90. Тургенев И. С. Полн. собр. соч. и писем. — М., 1982. — Т. 10.

91. Сенека. Письма Луциллию // Сенека. Марк Аврелий. Наедине с собой. — Симферополь, 1998.

92. Евангелие от Матфея.