Денумеральні утворення – як один із секторів лексико-семантичного поля квантитативності

Кількісні характеристики навколишнього світу є основою формування філософських, логічних і мовних категорій кількості, характер яких обумовлюється поступовим пізнанням від простого до складного, від конкретного до абстрактного. Результати пізнання знаходять відображення у семантичних структурах квантитативних одиниць, які утворюють специфічну мовну підсистему певної субстанції, структури та функцій. Засоби вербалізації кількості детерміновані специфікою позначуваних предметів, типом мислення, інгерентними ознаками конкретної мови. Мовна категорія кількості багатоаспектна. Вона охоплює різні рівні іманентної системи. Кількісні відношення, об’єктивні й конкретні у своїй основі, в пізнавальній практиці відображаються як точно, так і приблизно, що обумовлено дієвістю цілого ряду факторів – просторово-часовими чинниками, метою, яку ставить перед собою дослідник, технологічними процесами та хистом мовця. Семантична девіація числівників та відчислівникових утворень осмислюється на матеріалі досліджуваних груп, їх системно-функціонального буття, еволюції від предметного до квантитативного та спустошеного значення, від повнозначного статусу до службового.

В англійській, українській та російській мовах існують спільні засоби квантифікації на морфемному, лексичному та граматичному рівнях, що свідчить про наявність лексико-семантичного поля кількості (ЛСПК). У ньому маркуються системні відношення, властиві навколишньому світу, когнітивному процесу, взаємообумовленості лінгвістичних і соціальних факторів. Конституентами ЛСПК виступають числівники, які виконують функцію позначення числових відношень об’єктивного світу.

Числівниковий корпус розростається за рахунок похідних одиниць – деривативів, які, зберігаючи сему числа, відкриті до формальної та семантичної девіацій. Перебуваючи в постійному русі, мова безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє сьогодення, минуле і майбутнє. Збагачення словника – один із найважливіших факторів розвитку мови та її динамічного характеру. Лексика мови знаходиться у стані безперервних змін, які підлягають діючим іманентним законам. Дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених свідчать про домінантність числівників у парадигматичній групі квантитативності як таких, що становлять, поряд із димензіональними одиницями, ядро ЛСПК. Основними ознаками ЛСПК є відкритість, об’ємність, взаємозалежність, гетерогенність одиниць. Поле кількості має складну структуру, яка полягає в багатоярусності та багатоаспектності. Семантична структура кількості обумовлюється реальними відношеннями предметів та явищ дійсності, а також – із досвідом пізнання кількості. ЛСПК базується на принципах включення, субординації, партитивності, опозиції, ієрархічності та взаємозалежності. Одиниці цього комплексу семантизують кількісне розрізнення предметів та явищ. Конституенти поля реалізують відношення прямого (число :: величина), непрямого (неточне число :: приблизне число; неточна величина :: приблизна величина) та узагальнювального контрасту (кількість :: число; кількість :: величина). Багатоаспектність ЛСПК обумовлюється реальними відношеннями предметів та явищ матеріального світу, специфікою пізнання та мовною нормою (див. рис. 1).

Категорія кількості допомагає розпізнати когнітивні аспекти, закономірності відображення кількісних відношень – онтологію, статус та функціонування конституентів мовного поля кількості. У лексико-семантичному полі кількості реєструються не лише засоби вираження кількісного змісту, а й об’єктивується пізнання кількісних відношень реального світу. Пізнання світу людиною полягає у його впорядкованості, в основі якої знаходиться універсальна бінарна опозиція, що спрацьовує міждисциплінарно – у логіці, мисленні та лінгвістиці. Серед бінарних опозицій виокремлюються кількість-нумеральність, нумеральність-димензіональність, дискретність-недискретність, числівники (нумеральні слова) – денумеративи.

Рисунок 1 – Лексико-семантичне поле кількості

Числівники англійської мови займають домінантне положення в лексико-семантичному полі кількості, що об’єктивується їх регулярною співвіднесеністю з натуральним рядом чисел, можливістю позначення різних величин, що використовуються при прямій та опосередкованій лічбі, при позначенні точних, приблизних та невизначених квантитативних оцінок. Дистинктивними ознаками числівників є їх семантична наповненість числовим змістом. Числівники англійської мови можуть замінювати лічильні слова, що пояснюється обмеженим узусом останніх. Числівники не мають морфологічних показників, вагомою є синтаксична реалізація вихідних та похідних одиниць. Основа денумератива – його обов’язкова стабільна, структурна частина, що входить до всього корпусу денумеративів, з якими пов’язане інгерентне значення числівника.

Людський розум потребує осмислення послідовного глибоко логічного тлумачення корелюючої опозиції числівник :: денумеральні утворення, їх представлення у підсистемах систем, довідниках, лексикографічних джерелах, а також – у функціональній представленості на матеріалі комунікативних одиниць в англомовних художніх текстах та їх фрагментах. Специфіка числівників полягає у позначенні поняття числа як одного із атрибутів хронотипу. Семантична унікальність парадигми числівників виявляється у реалізації базової неускладненої семи числа. Парадигматична представленість числівників полягає в їх включенні в систему квантитативних протиставлень з денумеративами, лічильними словами та мезуративами. Опозиція числівники :: денумеративи характеризується властивим для неї складом відмітних ознак. Загальним для числівників і денумеративів є те, що вони реалізують загальнокатегоріальну сему кількості. Відмітними рисами числівників є їх високочастотність, неускладненість опорної семи числа, специфічні валентнісні характеристики. Денумеративним утворенням притаманні пролонгована форма та ускладнена семантика. Денумеративи перебувають у субординаційній залежності, утворюють лексичний ряд, формальним центром якого є корінь числівника, а значеннєвим – сема числа.

Функціонування одиниць номінацій числа базується на їх здатності віддзеркалювати динаміку розвитку мови, тобто розкривати її потенційні можливості у процесі реального використання. Беруться до уваги не лише функціональні характеристики мовних одиниць, а й пов’язані з ними структурні особливості англійської мови. Функціональний потенціал мовних одиниць не завжди узуально представлений, тому для повної наукової картини важливим є питання поведінки мовних одиниць у тексті, у нашому випадку – в художній прозі. У матеріально-практичній діяльності запити комунікантів забезпечуються лінгвальними структурами, функціонування яких обумовлене дієвістю екстралінгвальних факторів. Таким чином, за А. Є. Левицьким, функціональна переорієнтація передбачає зміну категоріальної семантики мовних одиниць, а також її синтаксичних та прагматичних функцій – заміну лінгвістичного статусу. Ці зміни уможливлюються багатими потенційними можливостями одиниць сучасної англійської мови, змінами як таких, що відбуваються у фонології, стилістиці, словоутворенні та семантиці.

Вивчення квантитативних одиниць є вельми значущим та актуальним із різних причин:

· як частина природної лексики, що є найуніверсальнішим засобом позначення кількісних ознак;

· як ментальний фонд лексичного корпусу на позначення ознак дискретних одиниць;

· як універсальне явище мовної системи.

На часі існує дві проблеми: як визначити приналежність денумеральних утворень до певної категорії та як визначити шляхи їх утворення. Із сорокових років минулого століття ця проблема залишається актуальною з огляду на появу нових одиниць. Традиційне бачення частин мови простежується у працях учених В. В. Виноградова, Л. В. Щерби. У роботах С. О. Кубрякової, О. О. Леонтьєва, І. І. Мещанінова велика увага приділяється опису частиномовної динаміки, використанню різних функцій у мовленні та тексті.

Традиційним способом класифікації лексикону є його членування на частини мови, які називаються об’єктивними категоріями. Частини мови – одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії, стани, ознаки, виявляє відмінності в реальному світі та здійснює його категоризацію. Саме поняття “частини мови” походить від грецького терміна, де перший елемент означає частини, другий – речення, висловлення, мова, тобто частини мови розумілися як певні блоки мовлення.

Частини мови, незважаючи на існуючі відмінності у самих принципах їх виділення, є стабільними категоріями, що характеризуються об’єктивними показниками.

Категоризація – складний процес омовлення когнітивних процесів, їх представлення у мовній картині світу, у категоріях різних рівнів для репрезентації здобутків наївної та наукової картин світу. Членування на частини мови – давній спосіб класифікації лексикону. Цей процес, на думку Левицького А. Е., є об’єктивним на противагу суб’єктивному. Пор. феномен модальності, часової віднесеності, службові слова, артиклі.

До цього часу актуальними є питання частиномовного членування словникового корпусу, критеріїв категоризації, перегрупування та переосмислення. Частини мови, за традицією, виокремлюються за лексико-граматичними критеріями, за спільністю категоріальної семантики слів, їх морфологічної та синтаксичної природи (значення, форми та функції).

Матеріалізація (омовлення) соціальної та психологічної діяльності людини свідчить про обумовленість граматичної структури мови гносеологічними аспектами мислення. Пор. явище одиничності та множинності: англ. – a book is interesting, two books are interesting, many a book has been bought by me.

В онтогенезі послідовність процесів вербокреації є значущою для розпізнання частиномовних феноменів. Пор. епідигматичну природу числівникового кластера, напр.: англ. – one (Num) → alone (Adj) → alonely (Adv).

Ключовими критеріями частиномовної ідентифікації, за О. С. Кубряковою, є ономасіологічні аспекти у частиномовному просторі:

· наявність інтегративних категорій;

· різна інтерпретація понятійного буття;

· обумовленість змісту слова його функціями;

· наявність функціонально-семантичних груп в основі виокремлення слова;

· залежність функції від структур мислення;

· виникнення частин мови в акті комунікації.

Питання про критерії виділення частин мови належить до “вічних” проблем. Вчення про частини мови займає центральне місце в науці про мову. Частини мови – одні з найважливіших категорій морфології та граматики взагалі. Частини мови корелюють між собою та мають численні зв’язки і відношення. У частиномовній представленості відображається структура мови. Класифікація мовних одиниць на частини мови – це послідовна й усебічна характеристика будови мови. Деякі лінгвісти стверджують, що виділення частин мови здійснюється за семантичним критерієм.

Проблему розподілу слів на класи намагалися вирішити вчені різних епох. Першими стосовно розподілу мовного матеріалу на частини мови були греки Демокріт і Платон. Давньогрецький філософ Аристотель поділяв слова на чотири групи: ім’я, дієслово, член (вигук), сполучник (зв’язка). Російський учений Михайло Ломоносов у російській мові виокремлював десять частин мови: ім’я, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник, вигук. Наприкінці XIX століття О. Потебня виокремлював семантичний та морфологічний критерії класифікації частин мови. Сучасні українські граматисти користуються гетерогенною системою трьох критеріїв – семантичного, морфологічного, синтаксичного. І. Р. Вихованець виокремив лише чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово та прислівник. В. О. Винник виділив і числівник за семантичною ознакою. Граматисти за семантичним критерієм на перше місце ставлять ономасіологічну властивість слів, а не синтаксичну функцію. Автори класифікації не відносять займенники до частин мови, тому що вони виконують лише дейктичну функцію, що, на їхню думку, недостатньо для виділення частин мови. Прийнятою на часі є класифікація частин мови за такими ознаками: категоріальні значення, морфологічні категорії, синтаксичні властивості та словотвірні виміри. За цими ознаками виокремлюється дванадцять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, слова категорії стану, модальні слова, прийменник, сполучник, частку та вигук.

Вчення про частини мови пройшло чотири етапи, за свідченнями вчених:

1) до-граматичний період, коли мовні одиниці, що ввійшли згодом до складу частин мови, були відібрані у неграматичному контексті на основі семантичного значення окремих слів;

2) граматичний період, коли граматична система “елементів речення” створилася на основі логічного вчення;

3) морфологічний період розподілу частин мови за формальною ознакою;

4) канонізацію критеріїв частин мови: ім’я, дієслово, сполучник, прикметник, займенник, прийменник та прислівник.

Поняття “частина мови” означає клас слів, співвіднесений із визначеною семантикою і водночас, як її більшою абстракцією, – з логічною категорією. Частини мови – це структурно-семантичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними й морфологічними ознаками, а також – єдністю основних синтаксичних функцій. Семантичне навантаження частин мови – це узагальнене вираження предметності (субстанції), дії (процесу), предметної ознаки (атрибута), ознаки ознак (адверба). Категоріальне значення об’єднує слова з однотипним семантичним, лексичним значенням в окрему групу й одночасно виокремлює її від групи слів з іншим лексичним значенням. Категоріальне значення мають усі частини мови, воно є ознакою, на основі якої всі слова мови групують у класи, паритетні між собою в комунікативному, когнітивному та структурному відношенні. Вони виконують рівнозначні, однаково важливі для мовлення функції. Морфологічна аломорфність проявляється у характері граматичних форм і граматичних категорій, у типах словотвору та словозміни.

В англійській мові граматичне оформлення слова здійснюється, головним чином, синтаксичним способом. Ті частини мови, які більшою мірою зберегли свої флексії, менше залежать від зовнішніх засобів, ніж ті частини мови, які не зберегли або майже не зберегли флексій і тому змушені постійно взаємодіяти із зовнішніми засобами виявлення значення. Через це й межі між окремими частинами мови в англійській мові не є чіткими і сталими. Морфологічне оформлення слова в англійській мові значно бідніше, тому в ній великої ваги набуває синтаксичне оформлення слів. Через це перехід слів в інші частини мови, тобто творення нових слів – омонімів, що належать до іншої частини мови, ніж вихідне слово, належить до найпродуктивніших видів збагачення словникового складу. Внаслідок цього окремі частини мови не мають чітких меж.

Кодухов В. І. відмічає, що частини мови – це загальні лексико-граматичні класи слів, що відрізняються граматичним значенням, морфологічною структурою (інвентарем словоформ і парадигм), особливостями словотвору та синтаксичними функціями. Кожне слово позначене приналежністю до певної частини мови, але не кожному слову притаманні всі характеристики визначеної частини мови.

Семантичною ознакою частини мови є її загальне значення. Синтаксична ознака – це її звичайна первинна синтаксична функція, яка є більш рухливою, ніж семантична. Завдяки цьому виокремлюються синтаксичні деривати частин мови, тобто словоформи, що вживаються у вторинній функції. Словотворча ознака частини мови – це набір словотворчих моделей та інвентар словотворчих засобів поповнення лексики певної частини мови, а також – це здатність виокремлювати основи для поповнення лексики інших частин мови.

Усі частини мови, як зазначав В. В. Виноградов, між собою генетично пов’язані і взаємозумовлені: прислівник сформувався на основі прикметника; слова категорії стану – на основі іменників, прикметників та прислівників.

Однією із частин мови є числівник, в основі якого лежить сема числа. І. Р. Вихованець зазначає, що числівник виражає абстрактне число (два плюс три – п’ять), кількість предметів (два студенти), або їх порядок за рахунком (другий студент). Числівники перших двох типів мають назву кількісних, числівники третьої групи – порядкових. І. К. Білодід називає числівники повнозначною змінною частиною мови, що означає кількість однорідних предметів, кількість частин від цілого предмета або абстрактно-математичну кількість. П. С. Дудик відмічає, що числівник є повнозначною частиною мови, категоріальним значенням якої є вказівка на кількість предметів і порядок їх під час лічби. Сучасний білоруський мовознавець А. Супрун числівником називає клас повнозначних слів, які означають число, кількість, міру і пов’язані з числом у розумові категорії порядку при лічбі, кратності, сукупності. Дехто з мовознавців не вважає числівник окремою частиною мови. О. Пєшковський серед числових лексем розглядав одні як числівникові іменники – три, шість, вісім; другі – як числівникові прикметники – третій, сьомий, восьмий; треті – як числівникові прислівники – тричі, удвох. Є. Курилович та І. Вихованець називають їх числовими словами. І. Мещанінов виокремлює числівник на базі семантичної ознаки і вважає його повнозначною частиною мови, що означає кількість предметів (певну або точно не визначену) та абстрактно-математичну кількість.

Числівники, що означають кількість предметів та кількість частин від цілого предмета, вживаються при іменниках (два зошити, шість студентів, дві третіх склянки), а у тих випадках, коли числівник виражає абстрактно-математичну кількість, він вживається без означуваного слова (три помножити на два – шість, три четвертих поділити на вісім).

Кожній мові притаманна парадигма числівників, статус яких із давніх-давен є дискусійним з огляду на його витоки та функціонування. Його витоки вивчалися як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, про що свідчать дефініції числівників у науковій літературі. Поліаспектність цих квантитативних одиниць є очевидною з огляду на їх тлумачення та коментування. Науковці розміщували досліджувані слова у різних частиномовних категоріях, а саме серед прикметників, серед займенників. Ці слова мають декілька позначень. О. Есперсен називає числівники “займенниками”, “лічильними словами”, “кількісними словами”. Н. Мейзон поряд із “кількісними займенниками” вживає термін “вказівні займенники”. О. Кверк для позначення числівників використовує терміни “премодифікатор” та “квантифікатор”.

Таким чином, самостійність числівників дискутується у зарубіжній англістиці, вони “розміщуються” серед інших частин мови як спеціальні підкласи. Різноманітність термінів на позначення числівників свідчить про гетерогенність лінгвістичного об’єкта, про малодослідженість квантитативних одиниць та їх основного прошарку – числівників (див. табл. 1).

Таблиця 1 – Метазнаки на позначення числівників у зарубіжній англістиці

Однокомпонентні позначення числівників	Полікомпонентні позначення числівників
Adjectives (L. Soudek, H. Palmer, C. T. Onions), Cardinals(R. J. Kispert); Numerals (W. R. Lee, O. A. Hill, S. Potter); Modifiers (C. Bache, Quirk, O. A. Hill); Pronouns (S. Ramsey)	Words of number (O. Jespersen); Limiting adjectives (W. G. Crouch); Cardinal adjectives (C. P. Mason); Adjectives of quantity (C.Daniel); Cardinal numeral adjectives (G. O. Curme); Cardinal number (Quirk, P. Roberts); Number adjectives (A. C. Baugh); Adjectival words, expressions of substance (C. P. Mason)

Російським та українським науковцям належить пріоритет у виділенні числівників як спеціального об’єкта дослідження. Починаючи з М. В. Ломоносова вчені розглядають числівники як окрему парадигму. А. Х. Востоков поділяв числівники на кількісні та порядкові прикметники. Н. І. Греч визнавав специфіку числівників, але вважав, що числівники не є автономною частиною мови та відносив кількісні числівники до іменників, порядкові, збірні, а також слова один, два, три, чотири, обоє та півтора – до прикметників. Г. П. Павський визнав статус числівників, вивчав їх похідні слова, особливо відчислівникові іменники.

Значна увага у науковому дискурсі фокусується на питанні автономності числівників, їх самостійності як частини мови. Особливу думку про природу числівників висловив О. М. Пєшковський, який до “лічильних слів” відніс й іменники, і числівники, називаючи останні “дефектними іменниками”, які втратили субстантивність. Для вивчення лінгвістичної природи числівників ідентифікація їх диференційних та інтегральних рис із іншими словами має велике значення для порівняння числівників з тими словами, ознаки яких зробили це порівняння можливим.

Займенники, серед яких “розташовуються” числівники, істотно відрізняються від останніх. Як семіотичні дейктичні знаки займенники виконують функцію заміщення при повторному зазначенні референтів. Числівники, на відміну від займенників, є основними знаками позначення числових понять, мають приватну групу замінників, серед яких – лічильні слова. Автономність числівника проявляється в актуалізації тільки числового змісту, за межами контексту, і як займенники конституативно орієнтовані, залежать від семантики оточуючих слів: субстантивність виражають іменники, ознаку – замінники прикметників. Наявність постійної опорної семи числа відрізняє числівники як від займенників, так і від інших слів. Числівники семантизують нумеральність – диференційну ознаку, яка регулярно та стабільно реалізується у словосполученнях з іменниками або без них – в еліптованих конструюваннях. Числівники, на відміну від займенників, характеризуються наскрізною квантитативною семантикою, мають широке представлення у сфері нумерального та денумерального словотворення (за винятком службових слів).

Числівники належать до одиниць високої абстракції. Вони не виражають якісної сутності об’єктів на парадигматичному рівні, але, як і прикметники, на синтагматичному рівні семантизують якість. Спільним для числівників та прикметників є відіменникове походження. Вихідні зв’язки прикметників мотивуються вихідним значенням іменникових номінацій. Прикметники ословлюють ознаки денотатів, до номінації яких прилягає ад’єктив. Позначаючи якість, ознаку або відношення до ознаки об’єкта, прикметники реалізують семантичне прирощення до іменника та виконують функцію характеризації. На відміну від прикметників досліджувані числівники виражають квантитативну представленість реального світу, позначають результати когнітивної діяльності. Їм (числівникам), на відміну від прикметників, притаманна атракція до одиничних предметів, їх квалітативних ознак, маркером яких є їх дискретність. Числова репрезентація об’єктів, їх частин та співвідношень – функція числівників. Значення прикметників – якість, ознака; значення числівників – кількість, нумеральність. Прикметники, маючи розмиту сферу значень, вступають у гетерогенні зв’язки і є конституентами різних семантичних полів. Числівники – носії семи нумеральності – займають центральне місце у мовному полі кількості. Спільність квантитативної функції числівників та окремих прикметників вказує на їх адгерентність до мовного поля кількості, але не до однієї частини мови.

“Розташування” числівників серед лічильних іменників потребує окремого коментування. На відміну від іменників із числовою семантикою числівники характеризуються ригористичним співвідношенням із натуральним рядом чисел. Лічильні іменники типу англ. brace, pair, couple є лексичними паралелями числівників, проте вживання лічильних слів обмежене, вони належать до сфери загальновживаної лексики. Субстантивовані числівники типу англ. thousands, hundreds мають формальні показники іменників, що відбивають епідигматичну силу числівників, їх предметні витоки, що повторюються у денумеративах. В англійській мові поширеним є перехід слів із однієї частини мови в іншу – явище конверсії, що потребує особливої уваги. Однак визначити частину мови певного слова можна лише у словосполученні чи реченні.

Автономність числівників стає очевидною при порівнянні їх із прислівниками, в основі порівняння яких є спільна функція означення: прислівник реалізує ознаку ознаки дії або стану, числівник – квантитативну ознаку референта. Ознака, яку виражає прислівник, співвідноситься з ознакою дії, а ознака, яку виражає числівник, – співвіднесеність із конкретним денотатом. Крім того, прислівник може модифікувати ознаку, яку виражає числівник. Семантизація кількісних значень числівниками та окремими прислівниками свідчить про спільність функцій, а не про єдину частиномовну категорію.

“Розміщення” числівників серед різних класів слів призводить до розмивання формально-структурних меж лексико-граматичних категорій різних частин мови.