Філософський зміст проблеми культури
Термін «культура» (від латів. cultura – обробіток, виховання, розвиток, шанування) спочатку означав цілеспрямовану дію на природу: обробіток (культивування) грунту, а так само виховання людини. Філософи XVI-XVIII ст. (Френсис Бекон, Томас Гоббс, Жан Жак Руссо, Вольтер і ін.) розглядали культуру як якусь специфічну, автономну і самоценную сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їх розумінні – прагнення спорудити будівлю Розуму. Іммануїл Кант, німецький філософ XVIII ст., розрізняв культуру уміння і культуру дисципліни. І. Кант обмежував поняття культури межами науки і мистецтва. Зігмунд Фрейд, західний філософ ХХ ст., поклав початок тому напряму в культурології, який пов'язаний з вивченням взаємин особи і культури, в концепціях фрейдизму і неофрейдизма, культура розглядається як продукт сублімації, тобто одухотворення, а в психоаналізі Фрейда – перетворення в духовну діяльність несвідомих психічних процесів, закріплених в знаковій формі. Сучасне ж розуміння культури вбирає в себе систему матеріальних і духовних цінностей, способів їх створення, формування людини, здатної освоювати досвід попередніх поколінь і сучасників і використовувати його для створення нових цінностей. Культура цілісна; вона має складну будову, елементи якої виділяються по різних підставах. Як суспільне явище культура виконує численні функції. Вона включає пізнавальну діяльність людини, виконує інформативну функцію, будучи засобом передачі соціального досвіду і освоєння культури інших народів. Розвиток культури з необхідністю обумовлений її комунікацією з іншими культурами. Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, що визначають що існує або повинно існувати у всіх без виключення випадках (в протилежність закону, який говорить лише про той, що існує і відбувається, і правилу, яке може бути виконане, а може бути, і не виконано), сформувалися в конкретній цивілізації, а також створює власні норми і цінності, поширюючи їх вплив на всі сфери життя і діяльності людини. Найважливіша функція культури – людинотворча: індивід ставати особою в процесі оволодіння культурою. Оскільки культура є нормативно регульованою діяльністю, вона предстає як область виробництва цінностей.
Охарактеризуйте особиві-сть співвідношення філософії і науки?
Філософія як знання загального близька з такою формою суп.свідомості як наука (відображають світ у загальних поняттях).Зближує н.і ф.і те,що ф.,як і наука,прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх,виразити їх у теоретичній формі. Спільним є і те, що і у ф. і у н. є певна послідовність, раціональний спосіб пояснення питань,проблем.Така близькість ф.і н.є об’єктивним грунтом їх тісної взаємодії. Проте,не зважаючи на сказане, вони є різними(хай близькими й тісно взаємодіючими) формами суп.свідомості. Відмінність: Знання,які дає наука є об’єктивними(доведені), наука прагне довести свої дані експериментально, н. прагне до ущільнення знань,коли попередні дані можуть бути відкинуті, на відміну від ф., наука носить поступальний характер (від попереднього знання до наст.,і т.д.), а ф-ія –колоподібний хар-ер. Початкова філософія і була наукою, а потім вона відгалузилась від науки. Адже на перших етапах свого існування ф. являла собою «сукупне знання» про світ,яке містило в собі елементи фіз.,хім.,біол.та ін.знань,котрі згодом «відпочковувались» (в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації) від філ. «загалу»,перетв.на самостійні галузі наукового знання. Розділяючи «мудрість» (ф) і «знання» (н.),античні мислителі вказували на їх якісну несумісність. «Нагромадження знання не навсає мудрості»,заув.Геракліт ще у 6 ст.до н.е.
Філософія і світогляд?
Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.
Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу.
Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.
Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність.
Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).
63.Який зміст ми вкладаємо в поняття „віра“, „знання“,
Мудрість“?
Віра — у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але опирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри.
Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя.Науковому знанню властиві логічна обгрунтованість, доведеність, відтворення результатів,прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.
Знання́ — суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.
Знання́ у широкому сенсі - сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень.
Знання́ у вузькому сенсі — дані, інформація.
Знання́ (предмету) — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.
Знання́ в теорії штучного інтелекту — сукупність даних (у індивідума, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань від даних полягає в їх активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень.
Мудрість (грец. Σοφία) — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Це — розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий розум, що опирається на життєвий досвід. Здатність знаходити рішення різних проблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніх логічних операцій і розуміння онтології того що відбувається.
Статус мудрості чи розсудливості як чесноти визнається в культурних, філософських та релігійних джерелах. В таких жанрах усної і літературної творчості як Афоризм, Приказка, Приповість, Притча знайшла своє відображення квінтесенція народної мудрості.
Поняття «розум» не є синонімом поняття мудрість. Розумна людина не є обов'язково мудрою, але мудрий вже підрозумовує під собою розумний.
Термін «Філософія» перекладається з давньонегрецької як любов до мудрості.