Тематика і поетика лірики труверів

Поява куртуазної лірики в землях Північної Франції не можна пояснити

лише прямим впливом літератури Провансу. Трубадури були безсумнівно

добре відомі при північно-французьких дворах, а з 1137 по 1152 р.

французькою королевою (дружиною Людовіка VII) була онученяти першого

провансальського поета Гільема Аквітанського. Однак у Північній Франції

в лицарської поезії минулого і свої джерела для виникнення - найбагатша

фольклорна основа, що відбилася в народній ліриці (так називані

«травневі пісні», «пісні швачок», пісні про хрестові походи і т.д.),

розвинута традиція героїчного епосу, породженого в дружинному середовищі

і слухача, що привчив, до наспівності зв'язаних асонансами віршів, що

зміцнювалася й ускладнювалася придворна культура. Тому зв'язок між

поезією трубадурів і лірикою труверів (так називалися на Півночі Франції

куртуазні поети) не тільки чи, бути може, не стільки генетична, скільки

типологічна. Це не виходить, звичайно, що трувери у своїх шуканнях

зовсім незалежні від трубадурів. Стрімкий розквіт у середині XII

сторіччя поезії труверів може бути пояснений саме тим, що

північно-французькі поети змогли плідно використовувати найбагатший

досвід, накопичений на той час поетами Півдня.

Поезія труверів не була, однак, повторенням на іншому ґрунті досвіду

трубадурів. Відзначимо насамперед більше тяжіння північно-французьких

поетів до сильних феодальних центрів, яких не було в Провансі. Крім

королівського домену, такими притягальними пунктами, де поет знаходив

притулок і винагороду за свою творчість, були культурні центри Блуа - на

південно-заході, і Шампані - на південно-сході. Таким же найважливішим

культурним центром був двір, що кочує, англійських Плантагенетів. Про

нього варто сказати особливо. Генріх II Плантагенет і його діти Генріх

Молодший і Ричард Левине Серце по мові і по вихованню належали

романській культурі. Усі вони говорили французькою мовою, розбирали

по-латинському, розуміли по-провансальськи і по-італійськи. Англійська

мова в їх оточенні була не в ходу. Тому двір Плантагенетів із

загальноєвропейським авантюристичним розмахом їх територіальних домагань

став провідником французької поезії й в Англії, де куртуазна лірика

рідною мовою дала лише спізнілі і кволі втечі. У своїй більшості

вони були не воїнами, а кліриками, тобто латиністами, книгарями. Саме в

такій якості вони супроводжували своїх коронованих заступників у лихих

феодальних авантюрах. У походах у їхнього стегна висів не меч, а

чорнильниця, рука стискала не спис, а перо. Таким чином, трувери

належали до того клану правознавців (так званих «легістів»), спираючи на

який французькі королі терпляче і невтомно округляли свій родовий домен.

Латинська освіченість труверів виявилася в тій ролі, яку грала в їх

поетиці антична спадщина. Овідій, правда «моралізований», спрощений і не

до кінця зрозумілий, був для труверів основним авторитетом. Ученість

позначилася в північно-французьких поетів і в більшій, у порівнянні з

трубадурами, риторичності їхньої лірики. Труверами була створена

своєрідна, заснована на складних алегоріях і персоніфікаціях любовна

міфологія, у термінах якої описувалося любовне почуття і взаємини поета

і дами. Поезія набувала багатошаровості та багато змістовності. Опис

весняного ранку, щебету птахів, шелеста листя ставало символом і

позначенням психологічної ситуації, а не тільки і не стільки картиною

природи, що пробуджується. Символічний і ситуаційний зміст здобували в

лірику труверів квіти і дерева, тварини і птахи, сторони світу і

годинник дня. На цьому умовному барвистому тлі, що знайшло яскраву

паралель навіть не в книжковій мініатюрі, а в прийомах ілюмінування

рукописного листа, з'являлися ще більш умовні фігури Любові і Бажання,

Надії та Вболівання, Доброти і Заздрості.

Поезія ставала не тільки символічною, але і дидактичною, йдучи в умовну

любовну казуїстику. Так з'являються численні «любовні бестіарії», де з

великим ліричним підйомом описуються персоніфіковані почуття як деякі

фантастичні тварини, що населяють не менш фантастичні ліси і доли, чи ж

де як любовні символи зображуються усілякі тварини, як реальні, так і

міфічні, на чолі з настільки шанованим у французькому куртуазному

середовищі єдинорогом.

Трувери на всілякі лади розробляли мотив любовного трикутника, але

персонажі тут були зовсім не ті, що в провансальської альбі. Поет і його

Дама залишалися. Але замість суворого чоловіка з'являвся символічний,

умовний Ворог, що заважає щастю закоханих. Утім, поява цього Ворога у

відомій мірі навіть нелогічна: любов трувера завжди нерозділена, чиста і

сервільна. Саме тут, тобто в лірику труверів, повною мірою одержує

розробку куртуазний кодекс служіння Дамі, аналогічний феодальному

«васеляжу».

Особливе місце в ліриці труверів займають пісні про Хрестові походи. У

них висувається на перший план не християнська ідея відвоювання труни

господньої, а настільки зрозумілий усім мотив змушеної розлуки зі своєю

милою. Узагалі лише в тих випадках, коли ліричний порив трувера

диктувався реальною дійсністю, виникав добуток великих думок і почуттів.

Такі, наприклад, деякі вірші Ричарда Левине Серце, створені в

австрійському полоні (у герцога Леопольда). Такі ж рвучкі і жагучі пісні

Тибо Шампанського (1201-1253), цього палкого хрестоносця і невдачливого

короля Наварри. Такі поети, як Блондель де Нель (друга половина XII ст.)

чи Брюле (початок XIII ст.), що безсумнівно володіли самобутнім і

сильним поетичним талантом, виявилися у своїй творчості скованими

умовностями куртуазної поезії.

Інше, чим у Провансу, було співвідношення лірики труверів і поезії

міського стану. З одного боку, куртуазна поезія випробувала безсумнівний

вплив останньої - хоча б завдяки тому, що багато труверів пройшли через

період школярського бродяжництва, а отже, були добре знайомі з лірикою

вагантів, зв'язаної багато в чому саме з міськими культурними

традиціями. Але, з іншого боку, саме в силу того, що міська література в

Північній Франції була дуже самобутня і різноманітна, куртуазна лірика

відчутна протистояла їй, але протистояла не зовні, а внутрішньо.

Невиразністю цієї реально існувала опозиції випливає, бути може,

пояснити і ту дивну легкість, з який поет-городянин Жан де Мін

(Клопинель) підхопив і продовжив обірвані на півслові алегоричні

хитросплетення «Романа про Розу» трувера Гильома де Лорриса. З цього ж

складного взаємодії-протистояння народився поетичний синтез чудових

французьких поетів XIV ст. Гільома де Машо і Есташа Дешана.

Труверів знали, читали і поважали у всій Європі. Їх спадщину знав Данте,

не пройшов повз лірику труверів і Петрарка. Їхнє значення залишалося б -

і в національних рамках, і в рамках загальноєвропейських - лише

спонукальним, не звернися вони до жанру роману. Саме тут повною мірою

розкрилася їх поетична майстерність, глибина розуміння ними їхніх

сучасників морально-етичних проблем, що хвилювали.

3. Представлення про любов у творчості труверів

Трувери і трубадури розділяють те саме поняття про куртуазну любов -

служіння дамі, що володіє феодальною владою, але це не заважає труверам

істотно відрізнятися від своїх учителів.

Головні риси любові в труверів полягають у наступному: елемент

лицарського характеру, культура і жіноче виховання. Усе це було лише

намічене в трубадурів, а повний розвиток одержало в поезії труверів.

Елемент лицарського характеру з'єднує в собі деякі риси епічного героя, єднує в собі деякі риси епічного героя,

такі як хоробрість і зневага до смерті і страждань, і поняття

"чемності": великодушність, захист шляхетних ідеалів (la largesse),

відраза до жадібності. Тому не дивно, що з'являється раніше невідоме

сполучення хоробрості і чемності; трувер сподівається одержати

прихильність своєї дами за допомогою сили власної руки. Андреас

Капелланус у своїй книзі De arte honeste amandi (Про мистецтво чемної

любові), написаної при дворі Марії Шампанської, затверджує це поняття в

такий спосіб: "вище усього, хоробрість чоловіків породжує любов у жінок

і тримає їх у бажанні любити".

Елемент культури розвився завдяки культурному відродженню 12 століття.

Відкриті були древня класична література, і з її ж були узяті ідеї

Овідія про любов, і багато сюжетів, розвиті в куртуазній літературі

(Еней, Троянська війна, і т.д.). Психологічні спостереження дають

ретельний аналіз пристрастей, детальний опис ознак любові і т.д.

Третій з вищезгаданих елементів труверської лірики - це увага до

жіночого виховання: усе більш вишукане утворення літературних персонажів

спонукує аристократів випливати цим ідеалам.

Ці три ідеали утворять, по поняттях труверів, куртуазну любов. Але,

крім того, куртуазність перетворюється в деяку одержимість, що годується

власними стражданнями.

Дама, по природі своєї, повинна бути зарозумілої і холодної, жорстокий і

відчуженої стосовно свого трувера: для нього, тільки смерть може

закінчити борошна. Однак дама (верх жорстокості!), замість того, щоб

дозволити вмерти закоханому в неї трувера, прагне віддалити його від

себе, тільки збільшуючи його страждання.

Є ще одна риса куртуазності, що здобуває величезну важливість:

"закоханий" сам вибирає собі даму, що звичайно займає набагато більш

високе положення в суспільстві, чим сам трувер. Тим самим, трувер сам

прирікає себе на страждання, і цілком усвідомлено, але, з іншого боку,

це повинно надихнути трувера на удосконалювання себе, щоб добратися до

цієї дами.

Відстань між дамою і трувером - відстань і в моральному змісті:

любов - це найкоротша дорога до Бога, тому що вважалося, що жінка - це

посередник між людьми і Богом, одним словом, "ангел".

З іншого боку, один раз зізнавшись у любові дамі, поет вступає в інший

світ, з якого не можна вийти: що зроблено, те зроблено, і навіть

жорстокість дами не означає повороту назад. Закоханий повинний

знаходитися, у будь-якому випадку, поруч з дамою. Тому не треба

дивуватися таким вираженням, як "любов без каяття" і "любов до кінця",

часті в поезії трубадурів.