Ой то ж не зоря — дівчина моя

З новенькими та відерцями

По водицю йшла.

МЕТАФОРА(від гр. metaphora — перенесен-

ня) — один з основних тропів, уподібнення одних

предметів і явищ іншим за певними схожими

ознаками. Наприклад: «За думою дума роєм ви-

літає» (Т. Шевченко). Тут плин думок уподібню-

ється летові рою бджіл. Різновидами метафори

є уособлення і символ. В уособленні

неживому

предмету надаються властивості живої істоти (ін-

коли вживається термін персоніфікація).

Верба слуха соловейка,

Дивиться в криницю.

(Т. Шевченко)

Вже червоніють помідори,

І ходить осінь по траві.

(М. Рильський)

СИМВОЛ— традиційне, усталене, постій-

не уподібнення: червона калина — дівчина, дуб

зелений — хлопець, чайка — удова та ін. Мета-

фори бувають прості й розгорнуті або багатоком-

понентні. Останні широко представлені в «Слові

про похід Ігорів».

Солнце ему грозою путь заступаше,

Нощь стонущи ему грозою птиц убуди;

Свист зверин вста,

Збися див, кличет верху древа,

Велит послушати земли незнаеме...

ПЕРСОНІФІКА5ЦІЯ(від лат. persona — осо-

ба і facio — роблю) — вид метафори, надання

предметам, явищам природи і тваринам власти-

востей людини. «Плачуть голі дерева, плачуть

солом’яні стріхи...» (М. Коцюбинський).

«Плака-

ла осінь, плачуть в полі тополі, шепотіли лани»

(А. Панів). Часто вживається в казках, байках,

легендах.

АЛЕГОРІЯ(від гр. allos — інше і agoreuo —

говорю) — іносказання, троп, у якому ідеї, дум-

ки, абстрактні поняття через уподібнення пере-

даються в конкретних образах. Алегорія — це

розгорнута метафора. Алегорична мова харак-

терна для байок, казок про тварин, притч, за-

гадок тощо. Часто використовується письменниками

в умовах політичної цензури для__

утвердження певних ідей, викриття негативних

суспільних явищ.

МЕТОНІМІЯ(від гр. metonimia — перейменування)

— вид тропу, заміна назви пред-

мета іншою на підставі суміжних зв’язків. Ме-

тонімія має багато різновидів. 1) Заміна назви

твору ім’ям автора: читаю Шевченка, вивчаю

Грушевського.2) Заміна назви людей назвою

країни, міста, певного місця: гомоніла Украї-

на, Київ святкує, театр готує виставу.3) Заміна

назви предмета одним із його атрибутів: чорні

бушлати піднялися в атаку.4) Заміна назви речі

назвою матеріалу, з якого вона зроблена: жінка

вся в золоті, машина їде по асфальту.5) Замі-

на назви дії назвою знаряддя дії: гостре перо

сатирика; завершили розгром танки.6) Заміна

назви посуду назвою його вмісту: з’їсти тарілку,

випити склянку.7) Заміна назви

речі назвою

людини: машиніст зупинився в степу, водій під-

Віз мене до хати.

СИНЕКДОХА(від гр. synekdoche — співвід-

несення) — один із видів тропу, оснований на

зміні назв предметів за кількісною ознакою.

1) Заміна множини на однину:

На бій за волю сміло йди,

Ворожі пута розривай.

І всіх трудящих вже буди:

«Вставай, робітнику, вставай!»

(М. Тарновський)

2) Заміна однини на множину:

Мивсі в пісенному розгоні,

Мивсі в веселому вині.

(В. Бобинський)

3) Заміна видового поняття родовим: мій добрий

звір(собака).

4) Заміна родового поняття видовим: бережи

копійку(гроші).

Синекдоха є різновидом метонімії. Часто

синекдохою вважають заміну назви предмета

частиною.

ГІПЕРБОЛА(від гр. hyperbole — перебіль-

шення) — вид тропу, в основі якого лежить над-

мірне перебільшення тих чи інших властивостей

зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпер-

бола сприяє глибокому й виразному розкриттю

суттєвого й типового. Часто вживається в народ-

ній поезії для характеристики героїчних подій,

билинних богатирів, негативних героїв. Вико-

ристовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні

рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачи-

ти такого завбільшки,

Як комбайн, тільки трохи

Довшого».

ОКСИМОРОН(від гр. oxymoron, oxys —

дотепний, moros — безглуздий) — вид тропу,

в якому поєднуються протилежні за значенням

поняття, внаслідок чого виникає якісно нове ви-

значення предмета (живий труп, розумний ду-

рень, гарячий сніг).

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить.

(Т. Шевченко)

СИМВОЛ(від гр. symbolon — умовний

знак) — у філософському

розумінні — пред-

метний чи мовний знак, широке узагальнення

сутності речей і явищ як результат пізнавальної

діяльності людини. Символ є таким же давнім,

як і людська свідомість, оскільки символізація,

в основі якої лежить уподібнення, правила за

основний

засіб пізнання світу. Міфологічні об-

рази богів і героїв були символами людей та їх-

ніх стосунків. Давньогрецький філософ Платон

вважав, що в космосі вічно живуть ідеї — сим-

воли речей матеріального світу. Символізація

випливає із самої природи літератури як форми

художнього пізнання істини. Ф. Шеллінг стверджував,

що поетична творчість є «одвічна сим-

волізація». Будь-який образ є символом більшої

чи меншої міри узагальнення, і, навпаки, вся-

кий символ в літературі є образом. Конкретний

образ і глибинний сенс його виступають в струк-

турі символу як два полюси. Переходячи в сим-

вол, образ втрачає конкретність, але залишаєть-

ся його глибинний зміст. Таким є «вічні образи»

Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста. Ознаки

символу — загальнозначущість смислу, неви-

значеність, багатозначність. Проблема симво-

лу — одна із надзвичайно важливих у філософії

та естетиці. У сучасних міфофілосовських тео-

ріях (Е. Кассірер, К. Юнг та ін.) простежується

тенденція ототожнення символу й міфу. В літе-

ратурознавстві символ розглядається як один

із тропів — уподібнення, яке набуло постійного

значення: червона калина— дівчина, сокіл—

парубок, чайка— вдова. Але образи-символи

можуть нести в собі і більш конкретне узагаль-

нення: Каменярі, Вічний революціонер, Найми-

тиу І. Франка, марево(Fata morgana) у М. Ко-

цюбинського, рушнику А. Малишка та ін.

АФОРИЗМ(від гр. aphorismos — визначення)

— лаконічний, відточений вислів,

у якому узагальнено якусь оригінальну думку. Народ-

ні афоризми — прислів’я, приказки. Авторські

афоризми — крилаті слова, що належать пись-

менникам, філософам, іншим відомим людям.

Види комічного

ГУ5МОР(від англ. humour — причуда, норов;

лат. humor — волога) — різновид комічного, зо-

браження життя у беззлобно-добродушному,

жартівливому тоні. На відміну від сатири, яка

відзначається заперечним пафосом, гумор не за-

перечує зображуване, а піддає осміянню лише

певні його сторони. Гумор властивий багатьом

жанрам українського фольклору (анекдоти,

приказки, коломийки, пісні тощо). Майстри

гумору — І. Котляревський,

М. Гоголь, Л. Глі-

бов, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник,

П. Глазовий та ін.

ІРО5НІЯ(від гр. eironeia — глузування, уда-

ваність) — один із різновидів комічного, при-

хована насмішка або стилістичний прийом,

коли особа чи явище удавано схвалюються чи

осуджуються з метою досягти протилежно-

го ефекту. Ознака іронії — подвійний

смисл,

причому істинним є не прямо висловлений,

а протилежний.

Це правду ви кажете, пане!

Усі босоногі й голодні —

П’яниці, ледащо, злодії

І люди ні на що не годні...

(А. Бобенко)

САТИ5РА(від лат. satura — суміш) — 1) Вид

ліричної поезії в античній

літературі та літерату-

рі класицизму, вірш, що висміює певні негативні

явища. 2) Твори різних жанрів, в яких у гострій

формі викриваються негативні суспільні явища.

Сатира засуджує старе, історично приречене,

показує його внутрішню нікчемність і виражає

нові потреби суспільного розвитку. Тому вона

завжди була могутньою зброєю політичної бо-

ротьби. Визначні

письменники-сатирики різних

часів Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Свіфт, Воль-

тер, Г. Гейне, М. Салтиков-Щедрін, М. Гоголь,

В. Маяковський

та ін. В українській літерату-

рі — Т. Шевченко, І. Котляревський,

І. Франко,

Остап Вишня, С. Олійник та ін.

ІНВЕКТИ5ВА(від. лат. invehi — кидатися,

нападати) — вид сатири, поширений в літерату-

рі та ораторському мистецтві в епоху античності,

різке викривальне висміювання певної особи

чи групи осіб. Видатними майстрами

інвективи

в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал

та ін. Як оригінальний жанр інвектива увійшла

до новітньої літератури. Значне місце

посідає

у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших

українських

письменників.

САРКА5ЗМ(від гр. sarkasmos — терзання) —

зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненави-

сті і презирства до зображуваних явищ чи осіб.

Яскравий приклад сарказму — поема Т. Шев-

ченка «Кавказ

», у якій затавровано можновлад-

ців.

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті!

ГРОТЕ5СК(від фр. grotesque — смішний, не-

звичайний; іт. grotta — грот, печера) — тип ху-

дожньої образності, в основі якого лежить край-

ня міра умовності у відтворенні життя, коли

зображувана дійсність постає

неймовірною, ано-

мальною, дивною. Для гротеску характерне на-

вмисне карикатурне спотворення форм і сутності

предметів, поєднання реального і фантастично-

го, трагічного і комічного, нормального і абсурд-

ного. Як засіб художнього

узагальнення гротеск

розкриває алогізм життєвих явищ, а отже, ши-

роко застосовується в сатиричних творах. Тер-

мін походить від химерних малюнків, знайде-

них Рафаелем (XVI ст.) у підземних римських

гротах. Зразки гротеску в літературі — «Гарган-

тюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, «Ніс» М. Гоголя,

«Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна,

поема «Сон» Т. Шевченка, «Доктор Бессервіс-

сер» І. Франка та ін.

БУРЛЕ5СК(від іт. burla — жарт) — гумо-

ристична переробка певного твору, що харак-

теризується невідповідністю змісту формі:

«високий», героїко-патріотичний зміст переда-

ється зниженим, іноді вульгаризованим стилем,

і навпаки — буденний, «низький» — високим,

піднесено-героїчним. Яскравий зразок — поема

І. Котляревського «Енеїда», яка була пере-

робкою однойменної епічної поеми римського

поета Вергілія. Зберігається основний сюжет

оригіналу, але в образах богів, греків та тро-

янців відтворено типові українські

характери.

Подібні твори відомі з античних часів. Елемен-

ти бурлеску присутні в українських

обрядових

іграх та піснях. Значного поширення набув бур-

леск у XVII—XVIII ст. у творах семінаристів та

мандрівних дяків, у шкільній драмі та вертепі.

У них домінує церковна тематика, часто гумор

поєднується із сатирою. Від тих часів дійшло чи-

мало анонімних і авторських

творів. Засоби бур-

леску використовували у своїй творчості Т. Шев-

ченко (поема «Сон»), С. Руданський, П. Куліш,

Л. Глібов та ін.

БУФОНА5ДА(від іт. buffonata — блазенство,

комічна витівка) — вид гумору в театраль-

них виставах, що ґрунтуеться на гротескових

прийомах грубого комізму. Веде початок від на-

родного театру (італійська комедія масок, російський

театр скоморохів, українські інтермедії та

ін.). Елементи буфонади зустрічаються в п’єсах

В. Шекспіра, П. Кальдерона, Ж. Б. Мольєра,

М. Гоголя, Г. Квітки-

Основ’яненка, М. Кропив-

ницького. Як самостійний жанр існує в цирко-

вих виставах, інколи використовується драма-

тургами («Фараони» О. Коломійця).

Поетичний синтаксис

ІНВЕ5РСІЯ(від. лат. inversio — перестанов-

ка) — одна з фігур поетичної

мови, порушення

традиційного порядку слів у реченні з метою

виділення найзначущого слова. Наприклад:

Наши рекомендации