Особливості складання списку використаних джерел

Список використаних джерел– це елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліотечних показників повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін.

Найчастіше списки літератури будуються у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні роботи), за алфавітним принципом або у хронологічному порядку. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

Список використаних джерелскладають відповідно до вимог чинних нормативних документів (ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація, скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила", ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання" і вимог ВАК України). Приклади оформлення бібліографічних описів зазначено в дод.Е.

На перше місце списку літератури виносяться документальні джерела офіційного характеру:

- Конституція України;

- закони України;

- міжнародні правові акти;

- укази Президента України;

- постанови та рішення Верховної Ради України;

- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.

Інша література подається нижче в алфавітному порядку за прізвищами перших авторів. Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць і вихідних даних видавництв. Бібліографічний опис самостійних видань (книг, наукових монографій, брошур, довідкових видань, збірників документів, збірників статей, збірників статистичних матеріалів та ін.) супроводжується такою інформацією:

- прізвище та ініціали авторів;

- повна назва друкованого видання;

- місце видання (іноді дозволяється вказувати лише першу букву назви таких міст: Київ - К., Москва - М., Харків - X.);

- назва видавництва;

- рік видання;

- кількісна характеристика (загальний обсяг).

1. Якщо відомості про автора відсутні (наприклад, у збірнику документів чи статей), то бібліографічний опис подається за назвою. Відомості про осіб, які брали участь у виданні книги (редактор, укладач, перекладач та ін.) подаються з додатковими відомостями про назву. Якщо авторів декілька, то вказуються прізвища та ініціали лише двох з них (через кому, в алфавітному порядку), а після цього — "та ін." (в російськомовному виданні, відповідно - "и др.").

Якщо до списку використаних джерел включається стаття чи інша публікація (замітка, повідомлення, документ тощо) з періодичного видання чи збірника, то вказуються її перша й остання сторінки (через тире). Назва статті відокремлюється від назви збірника чи періодичного видання двома нахиленими управо рисками. При бібліографічному описі збірника видавництво не вказується, а при описі періодичного видання, крім автора статті, назви статті та назви газети чи журналу, подаються рік видання, номер (чи випуск) видання і сторінки, де розміщено матеріал. При описі газети після року видання вказується ще й дата видання, а номер видання береться в дужки.

Вимоги щодо бібліографічного опису іномовних видань в цілому такі ж самі, як і до вітчизняних видань.

6.8. Анотаціядо дипломної роботи подається в кінці роботи в стислому вигляді обсягом 2-3 сторінки друкованого тексту. Текст інформації в анотації зазначається двома мовами – українською та іноземною (англійською, німецькою, французькою тощо).