Страхування від нещасних випадків

9.1. Страхування від нещасних випадків,
його основні види та форми здійснення

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з ХІХ століття, хоч згадки про таке страхування були ще в XVII—XVIII століттях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХХ століття.

Об’єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її части­ни). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України «Про страхування» чітко визначає види та поняття добровільного і обов’язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

· індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

· колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування від нещасних випадків може мати обов’язкову або добровільну форму.

Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

9.2. Обов’язкове особисте страхування
від нещасних випадків

Законодавчими актами визначається перелік об’єктів обов’яз­кового особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов’язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов’язкового страхування.

Обов’язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на обов’язкове державне й обов’язкове.

До 2001 року в Україні обов’язкове державне особисте страхування охоплювало:

· військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори;

· осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

· медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов’язків;

· працівників митних органів;

· працівників прокуратури;

· народних депутатів;

· службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

· службових осіб державних податкових інспекцій;

· службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

· посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівель­ного контролю;

· спортсменів вищих категорій;

· працівників державної лісової охорони;

· суддів;

· донорів крові і (або) її компонентів.

Необхідність проведення обов’язкового державного особистого страхування працівників правоохоронних органів, військово­службовців та працівників інших відомств була зумовлена потребою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов’язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

Досвід проведення такого страхування засвідчив недосконалість умов його проведення та низьку ефективність. Тому Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”» доручено Кабінету Міністрів України подати до Вер­ховної Ради України проект Закону України, яким передбачити заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційних виплат з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. До прийняття такого закону стосовно цих категорій працівників діють норми, встановлені законами України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання державного захисту цих категорій працівників.

Новою редакцією Закону України «Про страхування» обов’яз­ковими видами особистого страхування в Україні визначено:

· страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

· страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

· страхування спортсменів вищої категорії;

· страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

· страхування від нещасних випадків на транспорті;

· страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

· страхування життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

· страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

· страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіантів.

Обов’язковому особистому страхуванню медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імунодефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

Розмір страхової суми, що підлягає виплаті при інфікуванні застрахованого вірусом імунодефіциту людини або настанні інвалідності внаслідок захворювання на СНІД, регламентується розміром мінімальних заробітних плат, а в разі смерті застрахованого працівника внаслідок захворювання на СНІД його спадкоємцям виплачується страхова сума залежно від розміру грошового утримання померлого за останньою займаною ним посадою.

Особливість обов’язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюється з метою захисту їхнього життя та здоров’я під час виконання ними своїх обов’язків.

Державне обов’язкове страхування спортсменів вищої категорії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і проводиться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготовки або участі в змаганнях, а також утрати застрахованим працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й особливий порядок формування страхових платежів.

Страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті застрахованого залежно від розміру грошового утримання за останньою посадою, що її обіймав застрахований, а в разі втрати ним працездатності або встановлення йому інвалідності страхові суми виплачуються в розмірі, який визначається з розрахунку середньої заробітної плати пропорційно до терміну втрати працездатності чи залежно від встановленої групи інвалідності.

Обов’язкове державне страхування інших категорій здійсню­ється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов’язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов’язків. Розмір страхової суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

До особливої категорії обов’язкового страхування відноситься обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Це пов’язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов’язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

· пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

· працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

— водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

— машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники (бригадири) поїздів;

— поїздові електромонтери;

— кондуктори;

— працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць рухомого складу;

— механіки (начальники) рефрижераторних секцій (поїздів);

— працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки, а водії — тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками з цього виду страхування виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв — юридичні особи і громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності — власники транспортних засобів, які страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Страховий платіж становить для пасажирів при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області в розмірі до двох відсотків, а на маршрутах приміського сполучення — до п’яти відсотків вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Страхову суму встановлено в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До страхових випадків належать:

¨ загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

¨ одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

¨ тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Розмір виплати страхової суми залежить від ступеня втрати працездатності чи смерті застрахованого.

Особисте страхування на повітряному транспорті здійснюється за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов’язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіаційний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

Незважаючи на те, що Законом України «Про страхування» передбачено обов’язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій та умов страхування.

Виплата страхової суми здійснюється в строки, визначені компетентним органом, після отримання страховиком всіх необхідних документів.

Суттєві зміни в розвиток страхової справи в Україні вносить прийнятий у 1999 році Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який введено в дію 1 квітня 2001 року.

Особливістю Закону є те, що він визначає особливу правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі за­страхованих на виробництві.

Не можна не звернути увагу на те, що цей Закон дублює багато положень і визначень Закону України «Про страхування». Особливо це стосується суб’єктів та об’єктів страхування від нещасного випадку. Водночас він визначає єдиного страховика — Фонд соціального страхування від нещасних випадків, що суперечить Закону України «Про страхування». Неузгодженість багатьох інших положень цих законів є однією із головних причин перенесення термінів впровадження Закону України. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що призвело до значних невиправданих витрат із його впровадженням та виконанням.

9.3. Індивідуальне та колективне
добровільне страхування
від нещасних випадків

Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров’ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов’язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

В Україні добровільне страхування від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування здійснює більшість страхових компаній, занесених до Державного реє­стру страховиків. Розглянемо основи проведення добровільного страхування від нещасних випадків з урахуванням досвіду Національної акціонерної страхової компанії (НАСК) «Оранта», яка здійснює цей вид страхування близько 80 років і пройшла всі етапи його становлення і розвитку. До речі, її досвід запозичили й багато молодих страховиків.

При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності в Україні умови страхування від нещасних випадків змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням як змін законодавчої бази, так і реального стану економіки та інфляційних процесів, що відбувалися в державі.

Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, запровадження нової грошової одиниці гривні та прийняття низки законодавчих актів зумовило нові зміни в проведенні добровільного страхування від нещасних випадків.

Тепер добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі умов та правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств. Особливі умови можуть застосовуватися в разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціалізованих навчальних закладів на випадок травми внаслідок нещасного випадку, а також військовослужбовців. Вони відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих.

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахо­ваних осіб), які можуть набувати прав та обов’язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:

· обмеження терміну страхування;

· обмеження віку страхувальників;

· обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;

· настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);

· пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування;

· обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

· обумовлений термін виплати страхової суми;

· визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

Страхові випадки. До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

При цьому нещасний випадок тлумачиться як несподівана непередбачувана подія, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження або внаслідок якої настав розлад здоров’я або смерть застрахованого і яка підтверджена медичним закладом. За умовами НАСК «Оранта» це такі події:

а) травма;

б) утоплення;

в) опіки, ураження блискавкою або електричним струмом;

г) обмороження, переохолодження;

д) випадкове гостре отруєння хімічними речовинами (промис­ловими або побутовими), ліками;

є) укуси тварин, отруйних комах, змій.

Кожна страхова компанія визначає свій перелік страхових подій. В одних він може бути ширшим, в інших навпаки — порівняно обмеженим.

Обмеження страхування. Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, інваліди І та непрацюючі інваліди ІІ групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД. Є вікові обмеження.

Правила страхування також обумовлюють випадки, що не належать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застрахованого у зв’язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого, причиною якого стали його дії, пов’язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння; травми або смерть, пов’язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень, та інші.

Групи ризику страхування. Професія, при визначенні групи ризику, є вирішальною. Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що розглядається, таких груп, наприклад, три.

Перша група — службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов’язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та комунального господарства; педагогічний персонал поза­шкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група — решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військово­службовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група — особи, праця яких пов’язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, автомотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості (особи, які виконують роботи в підземних умовах, бурильники нафтових і газових свердловин; ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба; працівники, пов’язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов’язана з мисливством, рибальством у морях і океанах, верхолазними, покрівельними роботами; монтажники бетонних, залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і воднорятувальних станцій).

Тарифні ставки. Тарифи при страхуванні громадян від нещасних випадків, що сталися як під час виконання застрахованим своїх службових обов’язків, так і поза роботою, застосовуються залежно від групи ризику, до якої належить застрахований та виду страхування (повний страховий захист, чи захист лише на виробництві). Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 1,5 %.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхувальника — юридичної особи — може надаватися групова знижка обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих.

У разі страхування дітей віком до 16 років може застосовуватися спеціальний тариф. Коли йдеться про страхування туристів і осіб, котрі їх супроводжують, а також спортсменів, договори можуть укладатись на термін до 1 року з відповідними коригуваннями тарифу. Залежно від ступеня ризику застосовуються як підвищувальні, так і знижувальні коефіцієнти.

Особливості укладання договору страхування громадян від нещасних випадків.Факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування і видається після сплати страхувальником страхового платежу шляхом безготівкових розрахунків — через бухгалтерію підприємства чи організації, з рахунку в установі банку або готівкою — до каси страховика або страховому агентові.

Якщо страхувальник — юридична особа, то оформлюється договір страхування відповідної форми у двох примірниках. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування, із зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. Один примірник договору зберігається у страхувальника, другий — у страховика. За згодою між страхувальником і страховиком страховий поліс може видаватись кожному за-
страхованому.

Якщо страхувальник — фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика.

Договір страхування укладається на обумовлений термін — в основному це — один рік, але термін може бути більшим або меншим.

Страхувальникам, яким протягом дії договору страхування, укладеного на термін один рік, не проводилися виплати за страховими випадками, при укладанні нового договору на такий самий термін страховий платіж може зменшуватись. Така пільга стимулює безперервний страховий захист.

Договір страхування набирає чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика або не раніше наступного дня після сплати платежу готівкою страховому агентові (інспекторові), і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в договорі страхування (страховому полісі) — як закінчення дії договору страхування.

Крім закінчення терміну дії договору його дія припиняється також у разі:

· виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

· несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

· виїзду застрахованого на постійне місце проживання за межі України;

· смерті застрахованого;

· ліквідації страховика — юридичної особи в порядку, установленому законодавством України;

· прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

· інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

Порядок проведення страхових виплат.Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв’язку зі страховим випадком подаються такі документи:

· заява встановленої форми;

· страхове свідоцтво (договір чи поліс);

· свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті;

· довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров’я застрахованої особи;

· акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку;

· паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу);

· для спадкоємців — також свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою.

Термін виплати страхової суми обумовлюється правилами (умовами) страхування. В більшості це — шестиденний або семиденний строк.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

У разі травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку виплата проводиться у відсотковому відношенні відповідно до таблиці розмірів страхових виплат у зв’язку із страховими випадками. Страхова виплата в розмірі 100 %, відповідно до зазначеної таблиці, проводиться у деяких випадках при ушкодженні нервової системи, спинного мозку, очей, органів травлення, що призвело до тяжких наслідків та при ампутації верхньої кінцівки чи кисті або єдиної нижньої кінцівки.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхування; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

На таких же умовах здійснюється добровільне страхування від нещасних випадків дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів і військовослужбовців, але з урахуванням певних особливостей. Їх особливості полягають ось у чому.

У разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів, застрахованими можуть бути діти віком від 6 до 17 років, а страхувальниками — як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від строку страхування. Може надаватись також знижка розміру страхового тарифу.

У разі страхування військовослужбовців застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа, котру призвано на строкову службу до Збройних сил України, інших військових формувань, що передбачені чинним законодавством України, а також фізична особа, яка навчається у військовому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України або у вищому навчальному закладі, який має військовий підрозділ. Також може бути застрахованою інша особа, яка входить до офіцерського складу Збройних сил України або інших військових формувань і проходить строкову службу чи понадстрокову або за контрактом. Розмір страхової ставки залежить від програми страхового захисту.

Останнім часом широкого застосування набуло добровільне страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання («асистанс»), чи надання іншої допомоги.

Особливістю цього страхування є те, що укладені договори страхування можуть бути комплексними і діють за межами України та не розповсюджуються на країну постійного проживання застрахованого або країну, громадянином якої він є.

Найважливішим елементом страхування громадян, що виїжджають за межі України, є страхування невідкладної допомоги, де мова йде не просто про відшкодування збитку, а про надання послуги в формі негайної допомоги. Останнім часом до цього може залучатись і технічна допомога на дорогах при поломці автомобіля.

Із цього можна дійти висновку, що страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, може здійснюватись у двох формах: компенсаційній або сервісній.

У першому випадку йдеться про те, що страхувальник самостійно оплачує медичні послуги, а при поверненні до своєї країни на підставі поданих документів отримує від страховика відшкодування витрат, включених до страхового покриття, що не завжди влаштовує страхувальника.

Саме тому більшого поширення набуло страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, у сервісній формі.

Гарантом цієї форми страхового захисту громадян є можливість цілодобового зв’язку з оперативним центром і наявність у розпорядженні оперативного центру розгалуженої мережі постачальників послуг, які можуть забезпечити страху­вальників повним комплексом послуг — від невідкладної допомоги та госпіталізації до повернення у свою країну. Звичайно, оперативні центри і постачальники послуг утримуються не кожною страховою компанією, а обмеженою кількістю вузькоспеціалізованих організацій — страхових або сервісних компаній.

Стосунки, у тому числі й розподіл витрат між страховиком і компанією — організатором надання послуг, визначається на дого­вірних умовах, де передбачається як оплата за надані послуги організатору, так і порядок оплати медичних послуг.

Розмір страхової суми встановлюється в твердій валюті за згодою між страхувальником і страховиком.

Розмір страхового внеску визначається за тарифними ставками страховика, які залежать від строку страхування, набору страхових випадків, географічної зони та страхової суми.

При страхуванні туристів можуть застосовуватись знижені тарифні ставки. Це обумовлюється меншим обсягом гарантій, що їм надаються.

Особливістю страхування власників кредитних карток є те, що застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа — власник пластикової банківської картки, незалежно від громадянства та віку, а розмір страхової суми та платежу залежить від типу картки. При цьому для власника кожної картки обумовлений певний набір страхових подій.

Розділ 10

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ