Методи оцінки кредитоспроможності клієнта

КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ – це спроможність і бажання позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі і у визначений строк розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями виключено грошовими коштами, що генеруються ним в ході своєї діяльності.

З метою управління кр.ризиками банки мають проводити оцінку кр/спром. позич-ка як на стадії прийняття ріш. про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення % і заборг-ті за кредитом.

Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особл-тей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо. Методи оцінки можуть викор-тися паралельно або частково доповнюючи один одного.

Метод коефіцієнтів – передбачає оцінку фін.стану позич-ка за доп. фін. пок-ків, на підставі яких можна зробити припущення про спром-ть майб. позич-ка розрах-ся за своїми борг. зобов-ми.

Фін.коеф-ти, які викор. при оцінці кр/спром. поділ. на такі групи:

1) Пок-ки ліквідності - дають змогу оцінити кр/спром. підпр-ва залежно від структури його активів, величина яких співвіднос. із зобов’яз. підпр-ва, вказуючи на лікв-ть його балансу: К-т миттєвої лікв., К-т поточної лікв., К-т заг. лікв.

2) Пок-ки фін.стійкості/платоспром-ті - відображають стр-ру капіталу, співвід-ня власних і залучених коштів у форм-ні рес-в підпр-ва, з’ясовуючи його зал-ть від тих чи ін. джерел коштів, а відповідно, і спром-ть погашати заборг-ть: К-т автономності, К-т фін.зал-ті/концентрації позикового капіталу, К-т незал-ті, К-т маневреності власних коштів.

3) Пок-ки оборотності/ділової акт-ті - дають змогу виявити де і з яких причин виникло сповільнення, або зниження ефект-ті обор. коштів: К-т обор-ті активів, К-т обор-ті матер. запасів, К-т обор-ті дебітор. заборг-ті, К-т обор-ті кред. заборг-ті.

4) Пок-ки рентаб-ті - не мають певних стандартів, їх викор-ть у динаміці і для порівняння з аналог. пок-ками ін. підпр-в даної галузі господар-ня: К-т рентаб-ті підпр-ва, К-т рентаб-ті реаліз. продукції, К-т рентаб-ті акціонер. капіталу, К-т рентаб-тя активів, К-т рентаб-ті витрат. Чим вищими є значення усіх пок-ків рентаб-ті, тим більш ефективною вважається фін. робота підпр-ва.

5) К-ти обслуг.боргу/кред.навантаження - розрах. як співвіднош. доходів позич-ка до прибутку позичкка і платежів, що йдуть на обслуг. кредиту. Чим довший строк кредиту, тим менше повинно бути кред. навант-ня.

Метод аналіз грош. потоків – мета: аналіз фін.стійкості і прибутковості підр-ва. Грош.потік хар-зує ступінь самофін-ня підпр-ва, його фін.силу та фін. потенціал. Стабільність ГП – фін.стійкість, чистого ГП – прибутковість.

Аналіз гр.потоків дає змогу з’ясувати наскільки підпр-во здатне еф-но орг-ти упр-ня ГП, так щоб у будь-який момент в розпорядженні було необх. к-ть грош.коштів.

Інформ.базою для проведення аналізу ГП є Звіт про рух грош.коштів, який форм-ся за сферами д-ті підпр-ва: операційна(поточна), інвест., фін.

Різниця між притоком і відтоком грош.коштів визначає заг. ГП і хар-зує кред/спром-ть підпр-ва. Для аналізу ГП беруть дані за кілька періодів. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фін.стійкість, а отже і кред/спром-ть. Коливання ж величини заг. ГП (короткочасні перевищення притоку над відтоком) говорить про нижчий рейтинг кред/спром-ті позч-ка. А стійке перевищ. відтоку над притоком є свідченням некред/спром-ті позич-ка.

М. експ. оцінок зводиться до суб'єкт. оцінки експертами ймовірності погашення позич-ком заборг-ті за кредитом у вст-ний строк.

Рейтинг. методика оцінки КС позич-ка, орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних (суб'єкт.) характеристик клієнта. Визначення рейтинг. оцінки, на відміну від м. коеф-тів, дає можл-ть врахувати пок-ки суб'єкт. характеру (репутацію, кредитну історію позич-ка та ін.). Рейтинг. методики форм-ся з урахуванням підходу конкр. банку до оцінки рівня кр.ризику і можуть суттєво відрізнятися у різних банків залежно від кр.політики, стратег.планів і заг.вимог до якості кр.портфля.

Методика кред. скорингу. Під час оцін-ня кр/спром. позич-ка банк викор-вує 3 балансові пок-ки – ефект-ть капіталу, рівень лікв-ті та акціон. капітал, розрахованих на основі бухг. звітності, на основі чого потім визначається клас клієнта. Пок-ки зваж-ся за ступенем значущості, і, залежно від набраних балів, підпр-во потрапляє в одну з чотирьох груп ризику. Також аналіз-ся якісні чинники: аналіз і прогноз розвитку галузі; технол. нововведення в галузі; положення підпр-ва на ринку галузі; оцінка рівня менеджменту; асортимент продукції, що випускається; конкуренція; бар’єри щодо вступу до галузі; адміністр. регул-ня; диверсифікація діяльності; стр-ра власності, ступінь зал-ті від власників; стр-ра витрат. Крім того, урахов-ся кільк. чинники: пок-ки грош. потоку і лікв-ті; стр-ра капіталу підпр-ва (пок-ки левериджу, довгостр. джерела фін-ня, пок-ки прибутк-ті; фін. незалежність).

21. Особливості споживчого кредиту.

Споживчими кредитами прийнято, як правило, називати позики, надані населенню. При цьому їхній споживчий характер визначається ціллю (об'єктом кредитування) надання позики. По своїй суті – це продаж торгівельними підприємствами споживчих товарів з відстрочкою платежу або надання банками позичок на придбання споживчих товарів, а також на оплату різного роду витрат приватного характеру.

Таким чином, на відміну від інших кредитів, об’єктом споживчого кредиту можуть бути як товари, послуги, так і гроші. Товарами, що реалізуються в кредит, є предмети споживання тривалого користування.

Суб'єктами кредиту, з одного боку, виступають кредитори, у даному випадку – це банки, спеціальні установи споживчого кредиту, магазини, ощадкаси й інші підприємства, а з іншого боку – позичальники – фізичні особи.

Банки можуть надавати кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктами кредитування.

Споживчий кредит має ряд специфічних особливостей:

- цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає в кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від кредитів, що надаються суб'єктам господарювання для госп одарських цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

- споживчий кредит населення отримує з метою задоволення споживчих потреб, а не для отримання доходів

- споживчий кредит одержують, як правило, фізичні особи.

- повернення запозиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їхнього надходження чи нагромадження.

- споживчий кредит є способом задоволення споживчих потреб, тобто особистих, індивідуальних потреб людей.

- усі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем

– підвищенню життєвого рівня населення (насамперед, з низьким і середнім рівнем доходу), утвердженню принципів соціальної справедливості

- споживчі кредитні відносини спрямовані на кінцеве споживання

- погашення кредиту здійснюється за рахунок нагромаджених особистих коштів, а не за рахунок їх вивільнення

В рамках оцінки кредитного ризику провадиться аналіз кредитоспроможності позичальника.

Кредит надається в розмірі, що не перевищує сукупного річного доходу (згідно поданих клієнтом документів) плюс сума відсотку від вартості товару (ця сума є першим внеском клієнта і повинна бути зарахована на позиковий рахунок клієнта у день перерахування коштів банком торгівельному підприємству)

22. Оцінка кредитоспроможності фізичних осіб.

Мета оцінки споживчого кредиту - визначити ризики, зв'язані з позичанням приватним особам. Ці ризики значним образом відрізняються від ризиків комерційних позичок. Більшість споживчих позичок досить не великі по розмірах. Але постійні витрати обслуговування споживчих позичок досить великі, щоб знизити вартість обробки, банкам необхідно залучати значні обсяги позичок. А це означає, що банку приходиться мати справи з великою кількістю індивідуальних позичальників різного характеру і з різними фінансовими можливостями.

У більшості західних країн аналіз кредитоспроможності індивідуального клієнта проводиться по наступних напрямках:

1. особисті якості потенційного позичальника (чесність, серйозність намірів, характеристика як гарного працівника і т.і.);

2. доход клієнта, аналіз сукупного доходу родини. При цьому вважається, що витрати клієнта на погашення позички не повинні перевищувати третьої частини місячних доходів клієнта;

3. накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

4. коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та процентами/комісіями за ним). Часто визн. сімейний дохід. Чистий реальний доход = сума доходів – сума витрат;

5. забезпечення позички, включаючи аналіз рухомого і нерухомого майна.

Через високий обсяг персонального кредитування і порівняльної суми кожної позички, більшість банків не можуть собі дозволити провести оцінку заяв на надання позички, розглядаючи кожний запит в індивідуальному порядку.

Існує, крім оцінки фінансового стану позичальника, ще оцінка репутації клієнта – метод кредитного скорингу. Цей метод полягає в визначенні репутації клієнта шляхом тестування. Згідно цьому методу виділяється група факторів, які дозволяють з достатньою ймовірністю визначити ступінь кредитного ризику при наданні споживчого кредиту. Питання стосуються майна клієнта, його кваліфікації, терміну роботи у останнього роботодавця, сфери зайнятості, віку, сімейного стану, місця проживання, кількості утриманців, кредитної історії клієнта. За кожен вибраний позичальником варіант відповіді йому нараховуються бали. Загальна сума балів є рейтингом позичальника і є підставою для прийняття рішення про можливість кредитування.

В даний час в Україні визначена практика оцінки кредиту існує, але в основному вона носить формальний (документарный) характер. Для з'ясування кредитоспроможності позичальника кредитний працівник аналізує доходи і витрати клієнта. Доходи, як правило, визначаються по 3 напрямкам: доходи від заробітної плати, від заощаджень і капітальних вкладень, інші доходи. До основних статей витрат позичальника відносяться: виплата прибуткового й іншого податків, аліменти, щомісячні або квартальні платежі по раніше отриманих позичках, виплати по страхуванню життя і майна, комунальні платежі і т.д

23. Застава як вид забезпечення. Види застав.

Згідно з Законом України "Про заставу" застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, в силу якого кредитор (заставодавець) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Важливою характеристикою застави є забезпечувальна функція, тобто можливість кредитора реалізувати предмет застави з наступним задоволенням своїх вимог до боржника.

Предметом застави може бути майно (в тому числі й майнові права), яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Це правило ґрунтується на необхідності забезпечити можливість при невиконанні позичальником своїх зобов'язань реалізувати заставлене майно і за рахунок отриманих коштів забезпечити банку повернення боргу.

Законом України “Про заставу” передбачаються наступні види застав:

1. Іпотека – застава нерухомого майна. Надійність іпотеки пояснюється перш за все характером нерухомості - це майно, вартість якого має відносно довгостроковий характер;

2. Застава товарів в обороті й переробці; Особливістю цього виду застави є те, що предмет застави знаходиться не тільки у повному володінні, а й у повному користуванні і розпорядженні заставодавця. Тобто, дане майно може (повинно) бути реалізоване чи перероблене для підтримки поточної діяльності позичальника.

3. Застава рухомого майна; Існують 2 різновиди застави рухомого майна:

Заклад - коли майно, що передається в заставу, передається заставодавцем у володіння заставодержателю.

Тверда застава - коли заставлене майно залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя.

4. Застава майнових прав; Предметом застави прав можуть бути будь які майнові права (вимоги), за виключенням вимог, нерозривно пов'язаних з особистістю кредитора, що носять особистий характер.

5. Застава цінних паперів. Предметом застави є будь-які цінні папери, в тому числі векселі, які можуть бути передані заставодержателю шляхом індосаменту, передачі на відповідальне зберігання заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або іншого банку.

В заставу приймаються всі цінні папери, що створюють певні зобов'язання (облігації, ощадні сертифікати, векселі) чи надають право власності на певне майно (акції).

Предметом застави не може бути: 1. Національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені до державного реєстру національного культурного надбання; 2. Майно вилучене з обігу; 3. Вимоги, які носять особистий характер (право на отримання пенсії, з/п, відшкодування завданої шкоди); 4. Об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена; 5. Майнові комплекси державних підприємств, що знаходяться в процесі корпоратизації; 6. Майно і кошти благодійних організацій; 7. Права, які не передаються (авторське право); 8. Речі, які неможливо відчужити (паспорт).

24. Порука як вид забезпечення.

Порука – вид забезпечення, при якому поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останньою свого зобов’язання в повному обсязі або частково. За своєю суттю порука є фінансовою послугою. Якщо юр.ос. надає послуги поруки за певну плату та систематично (більше 3 р. на рік) або укладає угоди на суму більше ніж на 80 тис.грн. по 1й угоді, то в цьому випадку порука вважається фінансовою послугою з усіма її наслідками. При цьому юр ос має знаходитись на обліку в Держ фін послуг.

Для поруки обов’язковим є укладання договору. Наявність кредитного договору є обов’язковою, оскільки порука є акцесорним зобов’язанням, тобто додатковим до кредитного (основного) зобов’язання. Поручитель разом із позичальником є солідарними боржниками перед банком. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник. В договорі поруки може бути встановлений ліміт відповідальності поручителя.

До поручителя, який виконав зобов’язання переходять всі права кредитора по кредитному обсязі, в тому обсязі, в якому поручитель задовольнив умови банку.

У випадку пред’явлення вимог до поручителя останній має право захищатися від позову кредитора всіма способами, якими міг би користуватися боржник.

Договір поруки припиняється у разі:

- Припинення основного зобовязання

- зміни зобов’язання без згоди поручителя, в наслідок чого, збільшується обсяг відповідальності;

- переведення боргу на іншу особу;

- закінчення строку дії поруки. якщо строк не встановлено, то порука припиняється якщо кредитор протягом 6 міс. від дня настання строку зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя;

- по кредитах до запитання договір поруки припиняється якщо кредитор протягом 1 р. не пред’явить вимогу до поручителя.

Часові межі договору поруки – порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання зобов’язань не пред’явить вимоги до поручителя. Для онкольних кредитів протягом 1 року від дня укладання договору поруки.
25. Гарантія як вид забезпечення.

Гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов’язань при якому одна особа – гарант приймає на себе зобов’язання нести майнову відповідальність перед кредитором іншої особи. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарантія завжди є фінансовою послугою, це не акцесорний вид забезпечення (тобто юридично гарантія не пов’язана з кредитним договором). Гарантами можуть бути виключно фін.установи.

Гарантії можна класифікувати за різними ознаками:

1. Залежно від забезпеченості гарантії можуть бути:

- забезпечені;

- незабезпечені.

Банківським установам, як правило, необхідно вимагати забезпеченої гарантії, тобто звичайної застави, яка періодично контролюється банком так само, як і за інших заставних операцій.

2. За повнотою покриття кредиту розрізняють:

- обмежені (надаються на певну частку кредиту);

- необмежені (надаються на всю суму кредиту).

За необмеженої гарантії гарант зобов'язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, додатково не забезпечуються.

3. Залежно від суб'єктів, що надають гарантії, можна виділити гарантії, які надаються;

- банківськими установами;

-небанківськими фінансово-кредитними установами;

- страховими компаніями.

Гарантами можуть бути суб'єкти, які мають стійке фінансове становище. Фінансовий стан гаранта, його репутація та ділові зв'язки повинні перевірятися банківськими установами для визначення можливості повернення кредитних коштів при настанні гарантійного випадку.

4. Залежно від можливості внесення змін до гарантії виділяють:

- відкличну гарантію;

- безвідкличну гарантію, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

За укр. законодавством гарант як і поручитель набуває права регресу, якщо виконав зобов’язання.

Використовується при міжнародному кредитуванні.

+ швидке використання

- додаткові витрати для позичальника

Неустойка, пеня, штраф.

Відповідно до ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання.

У відповідності до Цивільного Кодексу України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання. Неустойка відноситься до персонального забезпечення, що надається самим позичальником.

Існує три форми неустойки: власне неустойка, штраф і пеня.

Власне неустойка - це стягнена з боржника сума, яка визначається в процентному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штраф - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в обумовленому розмірі або в процентному відношенні до вартості робіт (послуг) та передбачена, як правило, на випадок невиконання обов'язку здійснити конкретну дію, яка є складовою частиною загального зобов'язання.

Пеня - це встановлена законом або договором на випадок прострочення виконання боржником зобов'язання грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в процентному відношенні до суми простроченого платежу або невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

За своєю природою неустойка може бути договірною або законною. При договірній неустойці угода повинна бути укладена в письмовій формі, тобто конкретні розміри і види неустойки обумовлюються в кредитному договорі.

За видами законодавство поділяє неустойку на залікову, виключну, штрафну і альтернативну:

– Залікова – зараховується при стягненні збитків.

– Виключна – стягується неустойка без стягнення збитків.

– Штрафна – стягується разом із збитками.

– Альтернативна – при порушенні умов договору потерпіла сторона вправі вимагати або стягнення неустойки, або збитків.

Право на неустойку виникає незалежно від настання збитків у кредитора. Кредитор не має права на неустойку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов’язання і не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають значення. % на неустойку не нараховуються.