Сутність та місце змін у фінансово-промисловій сфері

Вагомим завданням держави є забезпечення єдності складових системи державного фінансового регулювання, таким чином, щоб реалізація заходів регулювання не обмежувала операційну незалежність Центрального банку та дозволяла проводити доволі адаптивне податкове та боргове регулювання.
Інститут бюджетного регулювання має ґрунтуватися на сукупності форм, засобів, механізмів формування та реалізації завдань бюджетної політики, які визначають умови взаємовідносин учасників бюджетного процесу. Методи, інструменти, важелі бюджетного регулювання визначають можливість кількісного і якісного впливу інституту бюджету на соціальне та економічне середовище. При цьому кількісний вплив характеризується обсягом і показниками перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджетну та податкову систему.

Основною метою бюджетного регулювання є розробка і проведення збалансованої фінансово-бюджетної політики, в тому числі, у сфері доходів, видатків бюджету, міжбюджетних відносин, дефіциту (профіциту) бюджету, державного боргу, спрямованої на активізацію економічного зростання [7].

Реалізація заходів бюджетного регулювання має визначатись з урахуванням циклічності динаміки економіки та рівня стійкості системи державних фінансів, суттєве зменшення якої може призвести до ускладнення проведення ефективного бюджетного регулювання для позитивного впливу на економічні та соціальні процеси.

Доцільним є спрямування заходів митного, податкового, бюджетного регулювання у період постстабілізаційного відновлення на зниження податкового навантаження на інноваційну та високотехнологічну діяльність, виділення бюджетних асигнувань на підтримку критично значущих для становлення високотехнологічного укладу економіки бюджетних видатків, в тому числі науку, освіту, оборону, охорону здоров'я. При цьому збільшення фінансування слід концентрувати на перспективні напрями розвитку технологічного укладу, в яких вітчизняні виробники та організації мають конкурентні переваги. З огляду на зазначене, важливою складової бюджетного регулювання повинна стати орієнтація державних закупівель на придбання високотехнологічної продукції вітчизняного виробництва. Одним із важливих заходів бюджетного регулювання є виділення видатків бюджету на модернізацію транспортної, телекомунікаційної, енергетичної та житлово-комунальної інфраструктури з метою забезпечення сприятливих умов для підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання та зростання рівня їх ділової активності. Необхідним та актуальним є поглиблення та активізація заходів державно-приватного партнерства у сфері реалізації вищезгаданих проектів.

Інструменти грошово-кредитного регулювання повинні забезпечити відповідну грошову пропозицію для розширеного відтворення розвитку економіки. Необхідним є створення загальноприйнятого як у розвинутих країнах світу емісійного механізму рефінансування Центральним банком комерційних банків під збільшення їх кредитних вимог до підприємств реального сектора і в міру зростання фінансових потреб економіки. Реалізація зазначеного потребує часткової зміни доступу комерційних банків до рефінансування зі боку державного регулятора із зобов'язаннями щодо цільового використання одержуваних від держави кредитних ресурсів для кредитного фінансування економіки. Доцільним є здійснення рефінансування під заставу облігацій платоспроможних підприємств та співфінансування державних програм економічного та соціального розвитку, використання механізму надання державних гарантій з урахуванням обмежень, що закріплені Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Спираючись на зарубіжний досвід, можна констатувати, що розвиток економіки залежить від функціонування інституту власності, пропорцій державної та приватної форм власності у загальній структурі. Власність є базовим елементом інституційного середовища економіки, на якому ґрунтується сукупність суспільних відносин та визначається структура, склад, способи взаємодії та реалізації основних елементів даного середовища. Різноманіття форм власності зумовлює існування та розвиток таких економічних категорій як підприємництво, ринок, конкуренція, економічна свобода, державне фінансове регулювання.

Важливою умовою функціонування інституційного середовища, досягнення належного рівня ефективності діяльності економічних агентів є чітке визначення прав власності. Розробка відповідних нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні відносини, їх дотримання, а також становлення інститутів захисту прав власності сприяють скороченню величини трансакційних витрат, в результаті чого збільшується обсяг валового внутрішнього продукту та торговельного обороту, посилюється дієвість алокації та перерозподілу фінансових ресурсів.

Існування різних форм власності, в тому числі і державної, у довгостроковій перспективі сприяє зниженню рівня трансакційних витрат, що пов'язані з певними видами діяльності. Інститут державної власності забезпечує режим виняткового доступу до певних видів ресурсів, що відповідає колективним інтересам суспільства в цілому. З огляду на зазначене, видається важливим досягнення компромісу в суспільстві щодо спільних прав на використання даних ресурсів, що передбачає розробку механізму реалізації управління у конкретних формах та методах прийняття рішень щодо використання відповідного ресурсу державної власності ‒ голосування, одноосібне розпорядження, делегування повноважень управління кваліфікованому менеджменту. В той же час, допускається можливість створення підприємств змішаної форми власності, проте співвласники не матимуть одноосібного права розпоряджатись ресурсами.
Серед робіт, у яких досліджуються генезис правових систем та їх вплив на характер майнових відносин та роль інституту власності в забезпечення економічного розвитку слід виділити праці Р. Ла Порта, Ф. Лопес-де-Сіланеса, А. Шляйфер. Науковці відводять важливу роль незалежності судових органів у реалізації принципів забезпечення захисту майнових прав інвесторів, приведені дослідження підтверджують тезу про те, що в країнах, де судові органи володіють порівняно більшою незалежністю, повніше захищені права власності та забезпечені кращі умови для інтенсивного економічного зростання країни.

Було зроблено відповідні висновки, що по-перше: інститут власності є інструментом довгострокового розвитку економіки; зростання показника питомої ваги приватної власності у загальній структурі власності позитивно впливає у середньому та довгостроковому періоді на обсяг інвестицій та ефективність фінансової системи; вагомою передумовою функціонування інституту власності є обмеження повноважень виконавчої та законодавчої влади у сфері майнових відносин, забезпечення довіри до державного механізму регулювання; корупція державних чиновників знижує можливості для зміцнення ринкових інститутів і конкурентних механізмів в економіці [10].

Професор Гарвардського університету Роберт Барро зазначає, що частка державного споживання у валовому внутрішньому продукті є одним із десяти найбільш важливих показників, які впливають на середньорічні темпи економічного зростання. У своєму дослідженні він здійснив оцінку впливу факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання у довгостроковому періоді більш аніж для 80 країн. Він дійшов висновку, що надмірна концентрація валового внутрішнього продукту через систему державних фінансів доволі негативно позначається на стані економіки. Крім того, було виділено й інші несприятливі ефекти державного фінансового регулювання [9].

За останнє століття суттєво було змінено підходи щодо частки державних підприємств та активів держави у загальній структурі власності. Загальний тренд свідчить про поступове скорочення частки державної форми власності, однак зафіксовано тенденції до зростання кількості державних підприємств та питомої ваги державної власності в залежності від соціально-економічних умов. Водночас, процеси приватизації та дерегуляції, що здійснювались у розвинутих країнах впродовж останніх десятиліть сприяли більш інтенсивному науково-технічному прогресу в таких галузях економіки, як телекомунікації, авіаційний транспорт, виробництво електроенергії та газу. Активізація конкурентних сил випадках посилювала тенденцію до формування інноваційної моделі економіки.

Разом з тим, слід констатувати, що відповідні процеси дерегуляції, особливо у фінансовій сфері, значним чином сприяли появі спекулятивних «бульбашок» та поглибили негативні наслідки фінансово-економічної рецесії 2008‒2009 років. Із початком становлення власної фінансової системи України, питання інституту власності стало одним з найбільш вагомих. На початковому етапі трансформації економіки держава, домінувала державна власність. Згодом було ініційовано та розпочато процеси роздержавлення та приватизації, що суттєво змінило структуру власності загалом. На сучасному етапі економічного розвитку, у країні домінує приватна власність, водночас у власності держави перебуває понад 3200 підприємств, значна частка яких є збитковими. Видається доцільним формування єдиної системи фінансового контролю для державних підприємств, підвищення загальної ефективності діяльності держави як власника активів та управлінського суб'єкта, що спрямовано на посилення рівня конкурентоспроможності країни в сучасній глобалізованій економіці. З метою підвищення дієвості функціонування підприємств державної та комунальної форм власності доцільним є посилення прозорості їх функціонування.

Висновок

Інституційне середовище має досить вагоме значення для розвитку економіки. Проведення інституційних змін сприятиме підвищенню дієвості механізмів управління державними фінансами в системі соціально-економічного розвитку держави. В умовах сьогодення модель економічного зростання країни повинна поєднувати інноваційні та соціальні фінансово-бюджетні складові, що забезпечить якісне функціонування системи державних фінансів. Необхідним є використання інструментів та важелів фінансової політики не тільки для досягнення короткострокової макроекономічної стабілізації, але й для створення сприятливих умов для забезпечення економічного розвитку на довгостроковій основі. З метою реалізації зазначеного слід поступово змінювати структуру державних видатків, в тому числі бюджетних шляхом зростання частки продуктивних видатків та обмеження непродуктивних при підвищенні якісного рівня функціонування бюджетних інститутів. Заходи державного фінансового регулювання щодо стимулювання економічного зростання повинні бути спрямовані, насамперед, на збільшення обсягів і підвищення якості факторів виробництва, зокрема людського капіталу.

Доцільним є спрямування заходів митного, податкового, бюджетного регулювання у період постстабілізаційного відновлення на зниження податкового навантаження на інноваційну та високотехнологічну діяльність, виділення бюджетних асигнувань на підтримку критично значущих для становлення високотехнологічного укладу економіки бюджетних видатків, в тому числі науку, освіту, оборону, охорону здоров'я.

У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, діалектичний, порівняльний, факторний, логічний, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження.
Результати роботи. Розкрито інституційне забезпечення системи державного фінансового регулювання економіки. Обґрунтовано роль держави в інституційній системі, визначено напрями удосконалення регуляторного механізму фінансової політики.

Визначено доцільність посилення кореляції та взаємоузгодженості грошово-кредитного та бюджетного регулювання, в тому числі в інституційному аспекті. Висвітлено основні детермінанти економічного зростання держави в середньо та довгостроковій перспективі. Визначено пріоритетні напрями удосконалення фінансового регулювання економічного та соціального розвитку.


Наши рекомендации