Сучасна західна економічна теорія.

Вона є представленою багатьма напрямами, школами і течіями. Стрижнем кожної з них є трактування ролі та значення, співвідношення і взаємодії в сучасному господарстві ринку і держави. Відповідно окреслилися основні напрями сучасної західної економічної думки – неокласицизм, кейнсіанство та інституціоналізм.

- Неокласичний напрям виходить із основного положення про ринок та конкуренцію як про природні умови функціонування та розвитку капіталістичної економіки. Представники його вважають, що ринковий механізм є найефективнішим способом саморегуляції економіки, рівноваги виробництва і споживання, попиту і пропозиції; що державне втручання в економіку небажане і може призвести до її дисгармонізації, порушення нормального функціонування, зниження економічної ефективності. Не покладаючись повністю на всесилля ринку як регулятора економіки, ідеологи цього напрямку визнають можливим державне втручання в економку, але воно має бути гнучким та обережним. Неокласичний напрям був заснований працями Маршалла (1842-1924), у межах цього напряму у 60-80 роки 20 століття поширились теорії монетаризму (Фрідмен, Кейган), раціонального очікування (Лукас, Сарджент, Барро) та економіки пропозиції (Лаффер, Гілбер, Еванс).

- Кейнсіанство одержало свою назву від прізвища англійського економіста Джона Кейнса (1863-1946), головна праця якого «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей! (1936) стала «біблією» кейнсіанства.

На відміну від мікроекономічного підходу, Кейнс сформулював макроекономічний (аналіз взаємозумовленості сукупних показників – національного доходу, інвестицій, споживання, заощадження тощо), довівши, що загальний обсяг зайнятості визначається схильністю до споживання, граничною ефективністю капіталовкладень і нормою відсотка. На його думку, ринковий механізм не здатний самотужки усувати кризи та безробіття, тому необхідне державне регулювання економіки. Отже, кейнсіанство - це теорія державно-монополістичної економіки. Вона зорієнтована на підтримання «ефективного» попиту та «повної» зайнятості за рахунок збільшення витрат держави, обмеження заробітної плати, інфляційної та циклічної податкової політики.

- Інституціоналізм розглядає економіку як складну систему, в якій взаємодіють економічні, політичні та соціально-психологічні фактори. Об’єктами досліджень є «інститути» - корпорації, профспілки, держава, сім’я, правові установи, різні морально-етичні та психологічні явища. Аналіз зосереджується на еволюції суспільної психології без урахування дії економічних законів. Існує багато модифікацій інституціоналізму: соціально-психологічний (Веблен, США); соціально-правовий (Коммонс, США); кон’юнктурний (Мітчел, США). Останніми десятиріччями 20 століття розвинувся новий напрям – неоінституціоналізм. Предметом його дослідження стала теорія трансакційних витрат, економічна теорія власності (Коуз, США), теорія суспільного вибору (Б`юкенен, США).

- Економічний лібералізм в 20 сторіччі відзначився працями видатного англійського економіста Хаєка (1889-1992), який критикував тоталітаризм, з яким зіткнулося багато країн в 20 сторіччі, відстоював ідею згубності втручання в порядок ринку, що сформувався спонтанно, захищав принципи економічної свободи.

Таким чином, економічна теорія пройшла складний творчий шлях, вона змінювалась відповідно до тих змін, що відбувалися в економіці.

Сам термін “економіка” походить з грецького “oiconomia” (“ойкос” – дім, хазяйство, “номос” – вчення, закон). В первісному розумінні то була наука про управління домашнім господарством. Вперше цей термін було вжито в ІІІ ст.. до н.е. давньогрецьким мислителем Ксенофонтом при описанні організації господарства в умовах рабовласництва.

В подальші роки було знищено економічну замкнутість рабовласницьких та феодальних хазяйств та сформовано єдиний національний ринок. З’явилася потреба в більш широкому тлумаченні поняття “економіка”. Тому в 1615 р. французький вчений А.Монкрет‘єн вводить в обіг новий термін “політична економія”, що означає “мистецтво державного управління господарством”. Тим самим він загостряв увагу на необхідності створення державної національної економічної політики у зв’язку із зростанням ролі держави в процесі первинного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі.

Термін “політична економія” був найбільш вживаним до 20 ст., коли був відтиснений новим терміном “економікс” після виходу в світ праці англійського економіста А.Маршала «Принципи економікс».

У сучасному розумінні термін “економіка” означає важливішу сферу суспільного життя, в якій на основі використання різних ресурсів здійснюються виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система виробничих сил та економічних відносин.

В залежності від ступеню розвитку суспільного розподілу праці економіка є системою сфер, галузей народного господарства, видів виробництва. Економіка – це також і система економічних наук, що вивчають всі елементи економічної система, де економічна теорія є теоретичною основою всіх цих наук. Під економічною системою розуміють сукупність усіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, що є направленими на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, а також на регулювання цій діяльності згідно з метою розвитку суспільства.

Загальними елементами економічної системи є:

1) виробничі сили,

2) техніко-економічні відносини,

3) організаційно-економічні відносини,

4) економічні відносини власності,

5) господарчій механізм.

Виробничі сили у поєднанні з техніко-економічними відносинами складають технологічний спосіб виробництва. Техніко-економічні відносини та відносини власності складають сукупність економічних відносин. Виробничі сили в сукупності з відносинами власності складають суспільний спосіб виробництва.