Визначення мотивації з різних літературних джерел.

Джерело	Визначення
1.Економіка підприємства.Навч. посібник./ І.М.Бойчик. – К.: Аті-ка, 2013. – 480 с. [15, с.64].	Мотива́ція (з лат. movere) — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.
2.Практикум з економіки підприємства./ Т.П.Макаровська. – К., 2014. [55, с.84].	Мотива́ція — це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства.
3. Економіка праці: Навч. посібник./ Г.Т. Завіновська – К.: КНЕУ, 2013. [32, с.114].	Мотивація — це те, що знаходиться в людини "всередині".
4.Основи підприємництва./З.С. Варналій– К.: Знання-Прес, 2013. – 239 с. [45, с.84].	Мотивація — це один з важливих факторів підвищення ефективності діяльності усієї організації, адже процес діяльності організації можна добре спланувати і організувати, але якщо працівники цієї організації не відповідально ставляться до своїх обов'язків і не зацікавлені особисто у розв'язанні проблем і задач, що постали перед організацією, то результати контролю і підбиття підсумків не будуть втішними.
5.Економіка підприємства:Навч.-метод.посіб. / Харківський національний економічний ун-т./ М.В. Афанасьєв— Х.: ВД«Інжек», 2012.— 320 с. [66, с.44].	Мотивація — головний показник професійної майстерності доброго керівника організації.
6.Основи економіки праці./ Д.П.Богиня, О.А. Грішнова– К.: Знання-Прес, 2013. – 312 с. [22, с.44].	Мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації.

В цілому ж, врахування сутності мотиваційного механізму є передумовою вірного вибору керівником раціонального способу стимулювання праці, а також адекватного визначення ступеня та швидкості його впливу на працівників.

Мотивація в свою чергу є поштовхом до збільшення обсягів виробництва та продуктивності праці.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних ресурсів відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці, має назву "продуктивні сили". До цієї системи належать працівники; засоби праці; предмети праці; використовувані сили природи; наука як специфічна продуктивна сила, особливий фактор; форми і методи організації виробництва; інформація. Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання науково-технічної революції (НТР), тобто з середини 50-х років, а інформація з середини 70-х років, тобто з початку другого етапу НТР. Головною продуктивною силою суспільства є працівники виробничої та невиробничої сфери [16, с.284].

Водночас головним критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистісних (людини) і речових (засобів виробництва) факторів виробництва є найважливішою умовою зростання продуктивності праці, національного багатства. Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності[35, с.84].

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця. Розглянувши таблицю 1.1.2. ми дізнаємося як різні автори розуміють продуктивність праці.

Таблиця 1.1.2.