Еволюція товарного виробництва

Товарне виробництво зароджується ще в первісній общині й певного розвитку досягає в рабовласницькому суспільстві. Отже, коли ми говоримо про натуральний характер рабовласницьких господарств, то це не означає, що вони повністю були замкнуті, ізольовані й що жодна частина їхньої продукції не надходила в сферу обміну. Об'єктивні умови розвитку суспільства поступово розкривали кордони натурального господарства, втягуючи його в нові економічні зв'язки, які набирали товарної форми. І, в першу чергу, такою умовою було поглиблення суспільного поділу праці, яке вело до зростання ефективності виробництва. Отже, не розвиток приватної власності, яка, навпаки, автономізує господарства, а саме суспільний поділ праці, який не залежить

купувати відра, глечики, мідний посуд, ключі з запорами, коши­ками, ремні, мотузки... Важливу роль у розвитку товарних відно­син у рабовласницьку епоху відіграло поглиблення спеціалізації та збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва.

Хто ж виступав основним суб'єктом виникаючих товарних від­носин, праобразом теперішніх бізнесменів? Виробництвом продуктів для продажу займалися дрібні власники (селяни та ремісники), а також рабовласники. Причому, з розвитком рабовласницького виробництва рабовласники збільшували обсяг продукції на продаж

Все більше залучення товаровиробників у товарні відносини, в ринок породило ряд суперечностей. А саме: а)роздвоєність товаро­виробника на виробника товару та його продавця; б)необхідність поділу затрат на виробництво та реалізацію. Як ці суперечності додалися? Спочатку, щоб не витрачати спеціально час на збут товарів (і тим самим зменшувати час виробництва товарів), товаро­виробники пристосовували свої операції на ринку до святкових днів. Але з розширенням товарних відносин збільшувалася праця та витрати, пов'язані зі збутом товарів. Все це врешті решт приве­ло до того, що з середовища товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так, ще в рабовла­сницькому суспільстві виникає купецький капітал. З появою класу купців, які займалися лише торгівлею, відбувся третій великий суспільний поділ праці. В античному суспільстві купець­кий капітал досяг високого ступеня свого розвитку. Вже в кінці 5 ст. до н. е. він охопив усю посередницьку торгівлю. В окремих випадках торгівля стає спеціальністю цілих народів (наприклад, фінікіян)!44!.

Діяльність купецького капіталу сприяла тому, що почало роз­виватися виробництво заради отримання грошей, а це неминуче вело до подальшого розширення товарно-грошових відносин і підривало основи натурального господарства, яке все ще залишало­ся панівним в умовах рабовласницького ладу. Становлення товар­ного виробництва та товарного обігу в умовах рабовласництва викликало розвиток грошового обігу, функцій грошей. Особливого значення набувають такі функції грошей, як засіб обігу, засіб платежу та світові гроші. Все це приводить до того, що поруч з товарно-грошовим капіталом з'являється грошово-торговий капі­тал, широко розвивається міняльна справа, зберігання грошей, посередництво в платежах. З'являється праобраз майбутнього банківського капіталу - капітал лихварський. Але в той же час, як зазначалося вище, товарне виробництво та породжені ним купецький і лихварський капітали виступали лише придатками, обслуговували натуральне в своїй основі рабовласницьке виробниц­тво. Тобто, товарне виробництво було лише придатком до натура­льного, носило підпорядкований, обмежений характер. І причиною того були особливості рабовласницького ладу: а)відносно низький рівень розвитку суспільного поділу праці; б)панування сільського господарства; в)рабовласницька форма власності.

М-iJ Фінікія - стародавня країна на Східному узбережжі Середземного моря. Вела активну морську та сухопутну торгівлю. У 332 р. до н. е. завойована О. Маке­донським.

Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства до феодалізму на перших порах (ранній феодалізм) дещо загальмували розвиток товарно-грошових відносин і цим самим затримали процес витіснення натурального господарства. Воно, як і в рабовласницькому суспільстві, продовжувало посідати панівне становище. Особисте споживання феодалів (поміщиків) і кріпосних селян, а також виробниче споживання забезпечувалися майже повністю за рахунок продукту, що створювався в межах феодального маєтку. Селянин і його сім'я виготовляли в своєму господарстві для власного споживання майже всі необхідні продук­ти, а також і ремісницькі вироби. Товарне ж виробництво, як і в рабовласницькому суспільстві, носило підпорядкований характер, являло собою лише окремий устрій феодальної економіки.

Проте об'єктивні процеси розвитку товарних відносин вже зу­пинити було неможливо. Особливо ці процеси поширилися в результаті переходу у взаємовідносинах між феодалами та кріпос­ними селянами від натуральної ренти до грошової. Селяни змушені були виготовлені ними продукти продавати на ринку й розплачу­ватися з поміщиками (феодалами) грішми. Це, з одного боку, збільшувало абсолютну кількість продуктів, що виготовлялись для продажу, а з іншого, надавало товарного характеру селянському господарству. В результаті розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку та міськими ремісниками, з іншого, формуються внутрішні ринки. З допомогою торгівлі встановлюють­ся й зміцнюються економічні зв'язки між сільськогосподарським і ремісничим виробництвами. Подальшого розвитку набувають торговий і лихварський капітали, характерною особливістю яких було те, що вони не були пов'язані безпосередньо з виробництвом (бо виконували лише посередницькі функції), а джерелом свого прибутку мали додатковий, іноді необхідний продукт, створений селянами та ремісниками. Значного розвитку при феодалізмі набуває й міжнародна торгівля. До II ст. активну роль у ній відігравали арабські та візантійські купці. Але, починаючи з II ст., все більшу роль у міжнародній торгівлі починають відігравати купці європейські. Великими торговими центрами стають міста Венеція, Генуя та інші.

Торговельні зв'язки між містами, між містом і селом, між різ­ними країнами поступово стають більш широкими та більш регулярними. Сильний поштовх розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями (Америка, Індія). В резуль­таті цих процесів уже в 15-16 ст. товарно-грошові відносини досить

глибоко проникли в економіку не лише міста, але й села. Існуван­ня за цих умов цехового ремесла та натуральних феодальних господарств ставало все більш несумісним з потребами економічно­го розвитку. Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу з його суворою регламентацією обсягу й технології виробництва, з цеховою монополією обмежувала мож­ливості значного й послідовного прогресу техніки виробництва, збільшення обсягів товарної продукції. Феодальне сільське госпо­дарство з роздрібненим надільним землекористуванням, підпоряд­куванням феодальній общині перешкоджало зростанню продуктив­ності праці й укрупненню розмірів господарства. Всі ці елементи натурального господарства обмежували місткість внутрішнього ринку, гальмували розвиток товарного обміну. Об'єктивні процеси розвитку продуктивних сил, що виразилося в розвитку товарно-грошових відносин, прийшли в протиріччя з існуючою феодальною формою організації виробництва у вигляді натурального господарс­тва. Виникає суспільна потреба в ліквідації 'феодальних виробни­чих відносин і заміні їх новими, які б відповідали рівню й харак­теру зростаючих продуктивних сил.

Який же можна зробити висновок із здійсненого історичного екскурсу?

1. Товарне виробництво, ринок існували не завжди. Вони ви­никають лише на певному етапі розвитку людського суспільства.

2. Товарне виробництво, ринок не є породженням капіталісти­чного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому й феодальному суспільствах.

3. Товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують ка­піталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умови.

Розрізняють два типи товарного виробниц­тва: просте та капіталістичне. Просте харак­терне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товарови­робниками - ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця й обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характе­ром. Проте з часом в міру розвитку продуктивних сил, коли з'являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета вироб­ництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сім'ї, то тепер нею стала нажива, збагачен-

ня. Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне, характерними рисами якого є: велика приватна власність на засоби виробництва, наймана праця та мета - збага­чення.

Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істо­тні відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи . їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіта­лістичне - на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його сім'ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, незважаючи на ці відмінності, просте ^товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економі­чну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним пунктом.

В силу яких же факторів відбуваєть­ся перетворення однієї суспільної форми в іншу (тобто простого товарного вироб­ництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва, основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність -міус приватною та суспільною працею. Що це за суперечність? Річ у тім, що будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи в своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного вироб­ництва він виробляє продукт не для себе, а щоб продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби (чужі) будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на нього. Попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому, цей попит може бути меншим або більшим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може або виграти або програти, залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок,

стають один до одного у відносини конкуренції: кожен намагається дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилен­ня сильного та падіння слабшого, збагачення меншості й зубожіння маси. В остаточному підсумку це' приводить до перетворення маси самостійних виробників на найманих працівників, а багатьох дрібних підприємств і закладів у результаті концентрації та центра­лізації - в невелику купку великих підприємств. Так поступово просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне.

Ще на один дуже важливий аспект слід звернути увагу в світлі тих тенден­цій, які проявляються зараз у нашій економічній політиці. Мова йде про посилене пропагування та впровадження дрібнотоварної приватної власності в різних галузях виробництва. Видається^ це як магістральний шлях розвитку вітчизняної економіки.

Слід зазначити, що виникнення капіталістичного товарного виробництва привело до розкладу приватної власності на два види:

а) трудову (дрібнотоварну) приватну власність - власність самих працівників, основану на особистій їхній праці;

б) нетрудову (велику) капіталістичну власність, основану на найманій праці. Ця власність належить власникам капіталу.

Власність дрібних товаровиробників представлена в основному ремісничими та напівкустарними промисловими підприємствами, сімейними фірмами в сфері послуг, сільському господарстві і т. д. Загальною тенденцією в розвитку цього типу приватної власності на сучасному етапі в країнах Заходу є постійне послаблення її позицій. Так, у США навіть у такій сфері виробництва, як переро­бна промисловість, де біля третини підприємств є дрібнотоварни­ми, питома вага їх на товарному ринку не перевищує одного відсотка. Отже, повернення до дрібної приватної власності у виробництві - це крок назад, крок всупереч основним тенденціям розвитку світової економіки.

Далі. В умовах великого й складного виробництва починають діяти дві прямо протилежні тенденції. З одного боку, товарне виробництво неухильно розширяється. Це зумовлено: поглиблен­ням поділу праці, подальшою спеціалізацією суспільної праці (окремі виробничі функції, наприклад, перетворюються в само­стійні виробництва); збільшенням кількості відокремлених товаро­виробників (у США, наприклад, за період з 1974-81 pp. кількість підприємств зросла майже на 8 млн.), абсолютним зростанням населення, його потреб і т.д. З іншого боку, відбувається обмежен­ня сфери стихійного регулювання економіки ринковим механізмом (конкуренцією, попитом і пропозицією), тому що велике, масштаб-

не виробництво не може ефективно функціонувати без свідомого централізованого координування. Це давно було помічено на Заході, і перехід до державно-монополістичного капіталізму був нічим іншим, як переходом від стихійного ринкового регулювання економіки до спроб її державного регулювання. Широкого застосу­вання набула контрактна система, при якій виробництво ведеться в розрахунку на заздалегідь відомий ринок, на конкретного спожи­вача. Отже, стихія й тут обмежена. Значна частина товарів складає внутрішньо-фірмовий оборот, що передбачає їх плановий, а не стихійний розподіл. Таким чином, хоча товарне виробництво в сучасній світовій економіці, як і раніше, є панівною формою суспільного виробництва, механізм його впливу на суспільний прогрес суттєво змінився, про що мова піде в наступних темах. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, слід враховувати ці нові тенденції в характері функціонування сучасного товарного виробництва.

ВИСНОВКИ

1. Просте товарне виробництво, основане на приватній власнос­ті на засоби виробництва, неодмінно трансформується в капіталіс­тичне тому, що вони однорідні за своєю економічною основою.

2. Капіталістичне товарне виробництво, виникнувши на базі приватної власності, привело до її розкладу на трудову і нетрудову. Це стало основою поляризації суспільства на різні маєткові групи й ^агострення соціальних конфліктів.

3. Прийшовши на зміну натуральному виробництву як більш прогресивна форма господарювання, товарна економіка з часом теж зазнає змін. На певному етапі розвитку суспільного виробниц­тва (в міру його укрупнення та ускладнення) формуються об'єктивні умови, які передбачають необхідність доповнення стихійного ринкового механізму регулювання економіки свідомим централізованим,

4. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, необхідно йти не шляхом формування ринкової економіки капіталістичного типу ( в розвинутих країнах це пройдений етап), а створювати ринкову економіку соціального типу, що забезпечить просування вперед, а не повернення назад, в епоху первісного нагромадження капіталу.