Тема : Соціальне партнерство
1. Сутність соц.парнерства. Його система та принципи
Соц партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, проф..спілками – з одного боку, роботодавцями та обєднаннями з другого і державою та органами місцевого самоврядування з 3го.
Ці взаємозв’язки полягають у взаємних консультаціях, переговорах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.
До системи соціального партнерства відносяться:
1) Рівні соц. партнерства : міжнародний (мегаекономічний), національний ( макроекономічний), галузевий і регіональний ( мезоекономічний ), виробничий (мікроекономічний);
2) Суб’єкти соц. партнерства: держави та міжнародні організації; представники уряду, організацій роботодавців та профспілок; представники організацій роботодавців та профспілок, органів регіонального самоврядування; роботодавець, комітет профспілки, працівники;
3) Предмет соц. партнерства: гарантії та захист прав людини у сфері праці, сприяння колективно-договірному процесу; умови, принципи, норми реалізації соц.-економічної політики і трудових відносин; галузеві (регіональні) тарифні умови оплати праці, зайнятості, норм праці та ін.; кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи;
4) Нормативно-правове забезпечення: конвенції та рекомендації МОП та ін.; державні закони, нормативні акти уряду; міжгалузеві та галузеві (регіональні) нормативно-методичні матеріали; нормативні матеріали, норми, статути, положення, трудові угоди і договори;
5) Форми функціонування: спільні консультації; колективні договори; укладання договорів та угод; погодження на вищому рівні соц.-економ. політики; спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм; організація примирних та арбітражних процедур; участь найманих працівників в управлінні в-вом; участь працівників сторін у роботі органів соц. партнерства; спільне управління фондами соц. страхування; участь найманих працівників у доходах; розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами; обмін потрібною інфо; контроль за виконанням спільних домовленостей та ін.
2. Субєкти соц..парнерства та їх роль в його системі
Субєктами соц. партнерства є :
- Держава та органи місцевого самоврядування
- Наймані працівники, трудові колективи і проф..спілки
- Роботодавці та їх обєднання
Основні функції держави в системі соц..парнерства: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна.
Професійна спілка – це добровільна громадська організація громадян пов’язаних спільними проф. та виробн.. інтересами за родом їх діяльності, яка створюється з метою представництва і захисту їх соц- труд прав та інтересів.
3. Регулювання СТВ методами соц..парнерства
Система нових СТВ може формуватися або стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямоване формування СТВ адекватних соц. – орієнтованій ринковій економіці має здійснюватись на основі системи заходів громадського і державного регулювання
Регулювання трудових відносин поділяється на дві групи:
1. Заходи й інструменти регулювання:
- Громадські: прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для суб’єктів соц.-труд відносин; ідентифікація соц.-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів СТВ; створення єдиної системи показників моніторингу СТВ; визначення джерел інфо і створення єдиного інфо фонду СТВ; вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного і зарубіжного досвіду з метою застосування його у формуванні нової системи СТВ;
- Державні: створення системи програмно-нормативної регламентації СТВ на принципах демократизації і регіоналізації; законодавчо-правова й економічно-нормативна база регулювання СТВ;
- Державні програми: національні, регіональні, галузеві, часткові.
2. Форми та методи громадського і державного регулювання:
- Соц партнерство: генеральна угода, галузеві угоди, спеціальні ( регіональні) угоди, колективні договори на підприємствах, індивідуальні трудові угоди;
- Адміністративні методи (пряме регулювання) : адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи та ін.), організаційні ( створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм);
- Економічні методи ( опосередковане регулювання): дотації, пільги, держ. замовлення; прискорена амортизація; фінансово-кредитні і податкові пільги; пряма фінансова допомога для реалізації держ. програм.
4. Колективні договори і угоди як основа соц. партнерства
Нормативно-правовими актами передбачається, що система соц. партнерства включає проведення переговорів між зацікавленими соц.. інститутами та групами сусп.., укладання угод і колективних договорів , при цьому угоди укладаються на держ, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.
Широкі можливості для захисту соц.-економічних інтересів на під-ві надає укладання колективного договору між роботодавцем і найманими працівниками. Колективні договори укладаються на під-вах, в організаціях незалежно від форм господарства і власності, які використовують найману працю та мають право юридичної особи.
Функції колективного договору:
- Захист інтересів обох сторін труд. Відносин ( роботодавц. І найманими працівниками)
- Організація труд. Відносин ( планування в-ва, витрат на прибуток, гарантування працівникам належних умов праці, тривалості відпустки, робочого часу та наявності додаткових пільг)
- Забезпечення стабільності трудових відносин шляхом визначення у трудовому договорі процедур погодження інтересів роботодавця і працівника.
Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі мають встановлюватись взаємні зобов’язання сторін щродо регулювання виробничих, трудових, соц.-економічних відносин, зокрема:
1) Змін в організації в-ва і праці
2) Забезпечення продуктивності зайнятості
3) Нормування оплати праці ( встановлення форм, систем та розмірів ЗП та інших видів труд виплат)
4) Встановлення гарантій компенсації пільг
5) Участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку під-ва
6) Режим роботи, тривалості робочого дня і відпочинку
7) Гарантії діяльності профспілкової та інших представницьких організацій трудящих
Таким чином, умови колективних договорів і угод укладених відповідно до чинного законодавства є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються та сторін, які їх уклали.
Колективний договір:
Мета– регулювання СТВ і узгодження соц.-економічних інтересів найманих прац та власників.
Форма– прийняття сторонами взаємних зобов’язань.
Сфера укладання – під-ва, установи і організації незалежно від форм власності й господарювання. Структурні підрозділи підприємств ( відповідно до законодавства).
Право на ведення переговорів від імені працівника – профспілка, а за наявності кількох профспілок їх спільний представницький орган; інший орган трудового колективу, наділений ним відповідними повноваженнями.
Підготовка проекту колективного договору та ведення переговорів – робоча комісія з паритетної кількості представників сторін, наділених відповідними повноваженнями. Тривалість переговорів законом не обмежена.
Зміст колективного договору – визначається сторонами самостійно, в межах їх компетенції та норм законів.
Укладання колективного договору – схвалення проекту колективного договору на загальних зборах (конференції) трудового колективу (понад 50% голосів).
Сфера поширення – на всіх працівників під-ва, незалежно від того, чи є вони членами профспілки чи ні.
Термін дії – законодавством не встановлений, визначається сторонами спільно. У разі зміни власника діє до укладання нового колективного договору, але не більш одного року.
Колективні угоди
Рівні укладання:
- Національний ( генеральна угода): всеукраїнські професійні спілки, обєднання проф. спілок; власники, обєднання власників, на підприємствах яких зайнято понад 50% найманих працівників держави;
- Галузевий ( галузева угода) : проф. спілки чи обєднання галузевих ( фахових) профспілок або інші представницькі організації трудящих, які мають відповідні повноваження; власники, обєднання власників, які мають повноваження на укладання угоди та реалізації її норм для більшості під-в, що входять у сферу дії.
- Регіональний ( регіональна угода) : регіональні обєднання профспілок чи інші вповноваженні трудовими колективами органи; місцеві органи державної влади або регіональні обєднання підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження.
Сфера регулювання( по тем же уровням, єто что б понятней біло):
- Принципи і норми реалізації соц.-економічної політики і трудових відосин, розвиток соц. партнерства.
- Галузеві норми й мінімальні гарантії у сфері праці, зайнятості. Специфічні умови для професійних груп і категорій працівників.
- Норми соц. захисту працівників під-в, що випливають з повноважень місцевих органів влади.
Принцип колективної угоди:
- Установлення вищих норм, ніж передбачено законодавством;
- Якщо новий закон встановлює вищі норми, ніж угода, то діє закон
- Галузева, регіональна угода не може містити норми, які б погіршували становище трудящих порівняно з нормами генеральної угоди
Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.
До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;
батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.
Класифікація зайнятості за такими ознаками
За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють:зайнятість за наймом і самостійна зайнятість (підприємництво).
За формами власності підприємств розрізняють:зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.
За мірою відповідності економіки і людини:продуктивна, раціональна, ефективна
За мірою охоплення ЕАН: неповна і повна
За кількістю характеристик неповного робочого часу:неповний роб час, тиждень, поділ робочих місць, неоплачувані відпустки
повна зайнятість - це повне залучення людей до праці,, а здатність суспільства забезпечити робочих місць, а забезпечення тих осіб які бажають працювати.
За легітимністю працевлаштування розрізняють :
формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість
неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці),
стандартна(постійна робота, повна зайнятість)
нестандартна(робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота, нетоварна зайнятість-має місце коли продуктивність праці споживання само особою або членами сімї, пошиття одягу для себе)
На макроекономічному рівні ефективність зайнятості оцінюється за допомогою таких груп показників:
1)пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі в суспільно корисній діяльності;
2) рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображається з одного боку , потребу громадян у оплачувальності роботи а з іншого потребу суспільного господарства у працівниках.
3) структура розподілу працівників по галузях економіки, яка є пропорцією розподілу трудового потенціалу за видами діяльності;
4) професійно-кваліфікаційна структура працюючих, яка відображає їх розподіл за професійно-кваліфікаційними групами і відображають міру збалансованої підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікаційних працівниках.
безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Безробітними можна класифікувати:
За повнотою обліку: реальне і офіційне
За формою вияву: відкрите і приховане
За поширеністю: загальне, галузеве і рагіональне
За причинами виникнення:циклічне, сезонне, фрикційне, структурне
За поширеністю: професійна, етнічне, молодіжне,жіноче, серед соц. Груп населення.
Основні форми прихованого безробіття:
-надлишок чисельності працюючих, які одержують повну з-п
-утримання на підпр.осіб що працюють в умовах неповного робочого часу і отримують повну з-п
-оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;
-наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).
Рівель економічної активності:
Реан=(Чеан/Чн15-70)*100%
Чеан – чисельність економ. активн. населення, чол.
Чн15-70- чисельність у віці 15-70р., чол.
Рівень зайнятості:
Рз=(Чз-Чн15-70)*100%
Чз- чисельність зайнятих, чол.
Рівень безробіття:
Рб=(Чб-Чеан)*100%
Чб-чисельність безробітних, чол.
Метою державної політики у сфері зайнятості є створення умов для забезпечення повної, продуктивної та вільно-обраної зайнятості і зменшення безробіття.
Державна політики зайнятості ґрунтується на таких принципах:
-Забезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності у відповідності зі здібностями і професійною підготовкою з урахуванням власних інтересів і суспільних потреб;
-Сприяння в забезпеченні ефективної зайнятості, скорочення безробіття, створення нових робочих місць, умов для розвитку підприємництва й індивідуальної трудової діяльності;
-пріорітетність забезпечення повної продуктивності та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соц.-екон політичної держави
-відповідальність держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення.