Види цін та їх класифікація

Класифікація цін і тарифів здійснюється залежно від багатьох факторів та обставин, які дозволяють виокремлювати деякі їхні групи за нижченаведеними ознаками.

Виходячи з норми частини третьої ст. 189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльнос­ті вільні, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Таким чином, за способом встановлення цін і тарифів залежно від впливу держави, останні поділяються на:

—вільні ціни і тарифи;

— державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільна ціна це є по суті ціна, яка формується на ринку під впливом попиту та про­позиції незалежно від влади держави.

Вільні ціни можуть бути договірними та такими, що вста­новлюються суб'єктами господарювання самостійно. Договір­ними є ціни, що встановлюються за згодою сторін та які зазвичай фіксуються в письмовій формі. При їх визначенні враховується новизна товару, його корисність, якість, доступність до придбання на ринку (рівень пропозиції), структура ринку, інші обставини.

Ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами господа­рювання, інакше називаються ціни виробника. Зокрема, у вну­трішньогосподарських відносинах (відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання; відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами) вільні ціни встановлюються також за рішенням суб'єкта господарювання, що має наслідком необхідність застосування та додержання таким структурним підрозділом встановлених суб'єктом господарювання, в структурі якого діє такий підрозділ, вільних цін на продукцію (роботи, послуги).

Варто сказати, щодо цін, які встановлюються суб'єктами госпо­дарювання за їх самостійним рішенням, можливо віднести випадки встановлення цін суб'єктами господарювання в сфері публічних зобов'язань, які, за правилами ст. 178 ГК України, відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язані здійснювати ви­конання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не мають права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у них такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 3 ст. 178 ГК України визначено, що Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недій­сними. Прикладом такого регулювання в господарських відносинах є Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р.№ 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».

Зазначене стосовно публічних зобов'язань суб'єктів господа­рювання однаковою мірою стосується і державних фіксованих та регульованих цін у тих випадках, коли відповідні зобов'язання виникають вже в сфері дії державних фіксованих і регульованих цін. Для прикладу регламентації відносин, що виникають у межах існування вказаних цін, можливо навести такий нормативний акт, як Постанова КМУ від 08.12.2006 р. № 1697 «Про заходи щодо по­дальшого вдосконалення механізму забезпечення природним газом вітчизняних споживачів».

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Державні ціни поділяються на дві групи: фіксовані та регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни прямо встановлюються державою в особі строго визначених державних органів, перелік яких встановлений Поста­новою КМУ від 25.12.96р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Фіксовані ціни не можуть бути збіль­шені або зменшені суб'єктами господарювання.

Регульовані ціни — це граничні рівні цін або граничні відхилен­ня від державних фіксованих цін. Регульовані ціни можуть бути максимально граничними або мінімально граничними.

За частиною другою ст. 191 ГК України державні ціни встанов­люються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарюван­ня — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних моно­полій, при прийнятті рішень щодо регулювання цін у відповідній сфері відносин враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, надану об'єднаннями споживачів та іншими заінтересованими особами. Порядок оприлюднення інформації та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб'єктів при­родних монополій визначається тими органами, на які покладається затвердження або регулювання цін (тарифів).

Зокрема, особливий порядок передбачено в Положенні про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо- технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженому Постановою КМУ від 22.02.95 р. № 135.

Окрім цього, державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продук­цію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

Відповідно до частини 5 ст. 191 ГК України, державне регулю­вання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: - фіксованих державних та комунальних цін;

— граничних рівнів цін;

— граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород;

— граничних нормативів рентабельності;

— обов'язкового декларування зміни цін.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Урядом України можуть вводитись інші методи державного регу­лювання цін і тарифів.

Отже, узагальнюючи, можна визначити, що державні ціни вста­новлюються на: а) ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін; б) продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення; в) продукцію (по­слуги) суб'єктів господарювання — природних монополістів; г)на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Свої особливості має ціноутворення при здійсненні експортно- імпортних операцій. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 189 ГК України та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зов­нішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Тривалий час регулювання цін при експортно-імпортних опера­ціях здійснювалося із застосуванням індикативних цін відповідно до Указу Президента України від 10.02.96 р. № 124/96 «Про за­ходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності». Індикативні ціни на товари затверджувалися Мінекономіки України, а їх застосування було обов'язковим для суб'єктів ЗЕД.

Однак, беручи до уваги те, що індикативні ціни не відповідали правилам Світової організації торгівлі (СОТ), членом якої стала Україна, Указом Президента України від 05.08.2008 р. № 686/2008 вказаний вище нормативний акт скасовано. Отже, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають контрактні ціни, виходячи з договірних засад з урахуванням попиту та пропозиції, а також факторів недопущення застосування до них антидемпінгових санкцій.

Залежно від кола суб'єктів реалізації продукції та обсягів такої реалізації всі ціни поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни — ціни виробників продукції, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію (оптовими партіями) оптово-збутовим організаціям або іншим підприємствам. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток і по­даток на додану вартість.

Роздрібні ціни — це ціни, за якими товари реалізуються в роз­дрібній мережі населенню, підприємствам та організаціям, що є кінцевими споживачами товару. За роздрібними цінами продукція вибуває зі сфери обігу та споживається в домашньому господарстві або виробництві. Склад роздрібної ціни характеризується наступ­ними елементами: оптовою ціною промисловості та торговою надбавкою (націнка) чи торговельною скидкою. В свою чергу торгова надбавка складається з витрат торгових організацій та їх прибутку з метою здійснення господарської діяльності. ,

Залежно від сфери обслуговування товарного обігу, ціни поді­ляються на такі основні види:

— оптові ціни на продукцію промисловості;

— ціни на будівельну продукцію;

— закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

— тарифи вантажного та пасажирського транспорту;

— роздрібні ціни для населення;

—тарифи на комунальні та побутові послуги;

— ціни, які обслуговують зовнішньоекономічний обіг;

— та інші.

Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію являють собою оптові ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція сільськогосподарським підприємствам, фермерам та на­селенню. На практиці закупівельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, в яких вра­ховані ціни та кількість продукції, реалізованої різними каналами продажу (заготівельним організаціям, за прямими зв'язками з роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни — договірні (вільні) ціни, які встановлюються залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

За своєю структурою закупівельна ціна складається, по-перше, з собівартості, по-друге, з норм прибутку, які необхідні для продов­ження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових від­носин не тільки простого, але і розширеного відтворення.

Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за переміщення вантажів та пасажирів, що стягується транспортни­ми організаціями з відправників вантажу та за перевезення населен­ня. Складові елементи тарифу — витрати та прибуток транспортних організацій, а також податкові зобов'язання (в тому числі податок на додану вартість).

Тарифи на комунальні та побутові послуги — це плата за по­слуги, що надаються населенню комунальними та побутовими службами. До них можуть бути віднесені: ціни на послуги за водо­постачання, каналізацію, опалення житла, телефонний зв'язок; ціни на ремонт одягу, послуги хімчистки, прасувальних підпри­ємств, тощо. Наведені ціни, власне, як і вищеперелічені, визнача­ються затратами, які складають собівартість, та рівнем прибутку, необхідного для забезпечення існування таких організацій.

Отже, види цін є вкрай різноманітними та відрізняються залежно від багатьох обставин своєї економічної та правової природи, що і зумовлює подальшу специфіку їхнього нормативного врегулювання, якість, ефективність та обґрунтованість якого в свою чергу має ви­рішальне значення для належного та стабільного розвитку ринкової економіки вашої держави.