Інституціональні засади ведення колективних договорів.

У комплексі заходів, що безпосередньо пов’язані з укладенням колективного договору, вкрай важлива роль належить колективним переговорам.

Колективні переговори за своїм функціональним призначенням є процедурою узгодження інтересів сторін. Основні етапи переговорів визначено Законом України «Про колективні договори і угоди», що повною мірою відповідають чинним міжнародним нормам, зокрема Конвенції МОП № 154 про колективні переговори (1981 р.).

Процес переговорів та укладення колективного договору здійснюється за процедурою, в якій можна виокремити чотири послідовні стадії:

1) визначення сфери дії колективного договору та взаємне визнання сторін учасників переговорів як повноправних партнерів; (означає чітке окреслення колективу працівників, від імені яких ведуться переговори. При цьому береться до уваги спільність інтересів працівників, зміст конкретних завдань, які необхідно вирішити в процесі переговорів. Складником першої стадії переговорів є також взаємне визнання сторін-учасників переговорів)

2) підготовка й подання вимог працівників (проведення порівняльного аналізу заробітної плати з урахуванням регіонального розташування, галузевої належності підприємства, що дає змогу визначити орієнтовні ціни послуг із праці; Під час опрацювання вимог працівників важливе значення має надаватися проведенню опитування членів профспілок);

3) безпосередній процес переговорів (після того як вимоги з боку працівників у стратегічному плані сформовано, можна приступати до встановленої законом процедури переговорів; зміст основних прикладних аспектів процедури ведення переговорів. Сторона, яка одержала повідомлення, має в семиденний строк розпочати переговори (ст. 10 чинного Закону). Невиконання цього обов’язку тягне за собою встановлену Законом відповідальність (ст. 17). Як правило, перша зустріч представників роботодавця та працівників має на меті створення комісії для ведення переговорів і підготовки проекту договору. Після створення спільної комісії має бути визначено орієнтовні терміни переговорів, місце їх проведення, коло питань, що підлягають обговоренню. Після створення спільної комісії має бути визначено орієнтовні терміни переговорів, місце їх проведення, коло питань, що підлягають обговоренню; якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин,то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про терміни відновлення переговорів.).

4) укладення договору та його реєстрація (Відповідно до чинного законодавства переговори закінчуються складанням проекту колективного договору, який підлягає обов’язковому обговоренню працівниками в підрозділах підприємства, після чого комісія доопрацьовує проект з урахуванням зауважень, доповнень, пропозицій. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується вповноваженими представниками сторін не пізніше як через п’ять днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу).

Виробнича демократія.

Особлива роль у формуванні та розвитку соціально відповідальної діяльності належить упровадженню сучасних форм виробничої демократії.

У найбільш загальному вигляді розвиток виробничої демократії може реалізуватися за двома напрямами:

а) застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; б) участь персоналу організацій у розподілі результатів виробництва.

Потреба в щонайширшому розвитку виробничої демократії обумовлена також низкою інших причин економічного характеру, серед яких виокремимо:

нагальну потребу для суб’єктів господарювання підвищення своєї конкурентоспроможності, що потребує залучення персоналу до опрацювання й реалі-

зації організаційно-управлінських рішень;

необхідність зменшення для власників капіталу економічних «видатків»

соціально-трудових конфліктів;

підвищення значення персоналу в системі «людина – техніка».

Існує й суто ідеологічна, соціальна, спрямованість розвитку різних форм ви-

робничої демократії. У цьому разі останні можуть мати на меті:

послаблення протистояння між власниками засобів виробництва й робочої

сили передаванням (відступленням) капіталом певних повноважень за збереження

свого домінантного стану на виробництві та в соціально-трудових відносинах;

досягнення соціального компромісу між працею та капіталом на підставі

задіяння різних форм погодження інтересів соціальних партнерів і поетапного переходу від конфронтаційного типу соціально-трудових відносин до змагально-партнерських;

оптимізацію відносин між працею та капіталом на принципах соціального партнерства.