Система управління персоналом на підприємстві.

Результативність (ефективність) господарювання на підприємстві великою мірою залежить від якості чинної системи управління персоналом.

Під системою управління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів (служб) підприємства, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем, перелік яких з короткою змістовою характеристикою наведено нижче.

Підсистеми управління персоналом:

Умови праці: виконання умов психофізіології, ергономіки та технічної естетики праці; охорона праці і техніка безпеки; охорона довкілля

Трудові відносини: аналіз і регулювання групових та особистих взаємовідносин; відносин керівництва; управління конфліктними ситуаціями; соціально-психологічна діагностика; взаємодія керівників із профспілками

Оформлення та облік кадрів: оформлення та облік приймання, звільнення і переведення; інформаційне забезпечення; професійна орієнтація; забезпечення зайнятості

Маркетинг, прогнозування і планування персоналу: розробка стратегії управління персоналом; аналіз ринку праці; прогнозування потреби; зв'язок із зовнішніми джерелами забезпечення; оцінка персоналу

Розвиток трудового потенціалу: техніко-економічне забезпечення; підвищення кваліфікації; робота з кадровим резервом; планування ділової кар'єри; адаптація нових працівників

Стимулювання праці: нормування й тарифікація праці; розробка системи оплати та морального заохочення праці; застосування форм участі в прибутку та капіталі; управління трудовою мотивацією

Надання юридичних послуг: вирішення правових питань трудових відносин; правове регулювання господарської діяльності; узгодження розпорядчих документів з управління персоналом

Створення необхідної соціальної інфраструктури: організація громадського харчування; управління житлово-побутовим обслуговуванням; забезпечення належних умов охорони здоров'я та відпочинку тощо.

Вибір і застосування організаційних структур управління: аналіз існуючої і проектування найбільш придатної для даного підприємства оргструктури управління; розробка штатного розпису (формуляру)

Найбільший успіх господарювання (діяльності) досягається тоді, коли всі функціональні підсистеми управління персоналом узгоджені в часі та просторі й застосовуються одночасно.

Практичне застосування належної системи управління персоналом має спиратись на сучасну концепцію та відповідну стратегію менеджменту. Одним з важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.

Тема 3.1 Планування діяльності підприємств.

План:

1. Роль, значення та необхідність планування в ринковій системі господарювання.

2. Методологічні основи планування. Принципи та методи планування.

3 Система планів на підприємстві.

3.1. Макроекономічне планування (програмування).

3.2. Прогнозування розвитку підприємств. Сутність і принципи прогнозування. Можливі методи прогнозування.

3.3. Стратегія розвитку підприємства. Стратегічне планування. Стратегічні альтернативи діяльності підприємства.

3.4. Сутність та значення поточного (тактичного) плану, його особливості, зміст та структура. Характеристика розділів плану економічного та соціального розвитку підприємства.

3.5. Бізнес-план, його функції і цілі. Структура та методологія розробки бізнес-плану. Значення бізнес-плану в забезпеченні ефективності виробничої діяльності підприємств в умовах ринкової економіки.

4. Система оперативного планування на підприємстві в сучасних умовах господарювання. Задачі та зміст оперативного регулювання.

1. Роль, значення та необхідність планування в ринковій системі господарювання.

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванню цілей, визначенні найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановлення їх взаємодії.

Процес планування проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей;

2) визначення конкретних цілей на даний період із подальшою їхньою деталізацією;

3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство має відповідати на такі запитання:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- коли це буде зроблено і хто його робитиме?

- де це буде зроблено і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка слугує основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Найважливішою функцією управління підприєм­ством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також спо­собів досягнення таких цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонаправленості і скоординованності, що дає змогу найбільш повно й ефективно викорис­товувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішу­вати різноманітні завдання управління.

Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

- господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечен­ня високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

- виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства - випуск певної продукції на­лежної якості;

- науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

- соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріаль­них і духовних потреб працівників підприємства;

- екологічну— забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

2. Методологічні основи планування. Принципи та методи планування.

Планування є процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їхнього обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою.

Процес планування складається із таких етапів:

- визначення цілей планування;

- аналіз проблеми;

- пошук альтернатив;

- прогнозування;

- оцінка;

- прийняття планового рішення.

У практиці планування можна виділити три напрямки планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з них є:

- принцип єдності;

- принцип участі;

- принцип безперервності;

- принцип гнучкості.

• Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунту­вання цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяль­ності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пун­ктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

— господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечен­ня високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

— виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства — випуск певної продукції на­лежної якості;

— науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

— соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріаль­них і духовних потреб працівників підприємства;

— екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

• Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передба­чає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Системний підхід треба використовувати для обґрунтування й розв'я­зування планових завдань на будь-якому рівні управління. За до­помогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними на­слідками тощо. |

• Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістич­ності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервностіозначає:

— підтримування безперервної планової перспективи, форму­вання й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлі­нських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;

— взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

— своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економі­ка в цілому) та внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання.

• Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забез­печення оптиліальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потре­би, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, за­провадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і орга­нізаційних тощо.

• Важливою якісною характеристикою плану є його збалансо­ваність, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану. Збалансованість — це визначальна умова обгрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.

За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип зба­лансованості потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах гос­подарювання.

• Принцип адекватності системи плануваннящодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприєм­ства, його виробничої та організаційної структури, технологій і фак­торів виробництва, остільки методи планування, показники та роз­діли планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності — застосуванню поліпше­них або принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. У сучасних умовах у процесі планування широко використовуються різні методи обчислення планових показників, які об'єднанні у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні. Для визначення ступеня обґрунтованості показників застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

Вибираючи ці методи , необхідно виходити з певних вимог до них. Методи планування мають: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; по-друге, якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприєм­ницької мети — збільшення прибутку; по-третє, відповідати видо­вим ознакам плану, що розробляється.

Класифікаційні ознаки	Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану	• Ресурсний (за можливостями) • Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	• Естраполяційний • Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників	• Експериментально-статистичний (середніх показників) • Факторний • Нормативний
Узгодженість ресурсів та потреб	• Балансовий • Матричний
Варіантність планів	• Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій	• Ручний • Механізований • Автоматизований
Форма подання планових показників	• Табличний • Лінійно-графічний • Логіко-структурний (сітьовий)

Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов гос­подарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за моно­польного становища підприємства або за слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вихідною позицією, початко­вим моментом планування стають потреби ринку, попит на про­дукцію (послуги). Підприємство самостійно виконує цілепокладання, визначає мету (цілі) діяльності і для її досягнення формує відповідні плани.

За монопольного становища, браку загрози з боку конкурентів підприємство може сподіватися, що розвиток у май­бутньому відбуватиметься зі збереженням тих самих тенденцій. Відтак проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначають методом екстраполяції — на підставі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збе­режено в майбутньому.

Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передба­чає для встановлення планових показників використання фактич­них статистичних даних за попередні роки, середніх величин.

Більш обґрунтованим є факторний метод планування, згідно з яким пла­нові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників.

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у пла­новому періоді.

Ув'язування потреб із необхідними ресурсами для їхнього за­доволення найліпше забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показу­ють всі напрямки витрачання ресурсів згідно з потребами, а в дру­гій — джерела надходження цих ресурсів. Під час опрацювання балансу треба домогтися рівності між цими двома його частина­ми.

Матричний метод плану­вання є дальшим розвитком балансового методу і полягає в побу­дові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та по­казниками.

За сучасних умов господарювання на підприємствах треба розробляти не один, а кілька варіантів плану. Показники окремих розділів (найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомо­гою економіко-математичного моделювання.

3.1. Макроекономічне планування (програмування).

Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку національної економіки.Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання.

Головний зміст макроекономічного планування (програмування), що має суто індикативний характер, полягає у розробці і науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. На відміну від директивного індикативний план є орієнтовним: він охоплює систему необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих і взаємозв'язаних засобів опосередкованого (непрямого) впливу на суспільне виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізми та прямого впливу за допомогою державного підприємництва й розробки цільових комплексних програм.

Основні принципи індикативного макроекономічного планування такі:

• поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу та вибору способів цього впливу;

• інформування суб'єктів ринкових відносин про перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої відповідної орієнтації за вибору власних господарських рішень;

• застосування переважно непрямих (опосередкованих) регуляторів і нормативів, обов'язкових для усіх суб'єктів ринкових відносин;

• реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси та відповідні групи суб'єктів господарювання переважно через кошти державного бюджету.

Індикативні перспективні плани бажано складати на підставі довгострокових науково-технічних та соціально-економічних прогнозів як загальновизнаної форми аргументованого передбачення ймовірних тенденцій і напрямків розвитку науки, техніки, економіки, соціальних процесів.

В індикативному плані-прогнозі особливе місце мають зайняти програми, зміст та підходи до реалізації котрих докорінно відрізняються від таких документів, що розроблялися раніше. Основні принципи їхнього формування полягають у такому: 1) програми розробляються для кожної адміністративно-економічної одиниці; їх зорієнтовано на вирішення не глобальних, а конкретних територіальних завдань; 2) кожна програма є складовою частиною загальногосподарського плану відповідного регіону; 3) виконання програми має спиратись на визначені в плані фінансові, матеріальні й трудові ресурси; 4) кількість програм і обсяг реалізованих ними завдань встановлюються, виходячи з наявних реальних ресурсів.