Основні етапи розвитку світової економіки
ЛЕКЦІЯ № 1.
СВІТОВА ЕКОНОМІКА ТА МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
1. Поняття світової економіки.
2. Основні показники розвитку світової економіки.
3. Групи країн у світовій економіці.
4. Сутність та форми міжнародного поділу праці.
ЛІТЕРАТУРА1. Козак Ю., Лукяненко Д., Макогон Ю. та ін.Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.:ЦНЛ, 2004.- 672 с. (ст. 12-31.84 а, 2010. міка. Либідь,1996).2. Одягайло Б. Міжнародна економіка: навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 11-32).3. Румянцева А.Міжнародна економіка: навч. посіб. – К.: Знання,2006.- 479 с. (ст. 11-28).4. Старостіна А. Економіка зарубіжних країн: нав. посіб. - К.: Знання, 2009.- 454 с. (ст. 9-50).5. Бабенко В. Міжнародна економіка. – К.: Основа, 2010. – 184 с. (ст. 7-20).Поняття світової економіки
Дисципліна «Міжнародна економіка» належить до фундаментальних економічних дисциплін, спирається на теорію ринкової економіки і розвиває її, є сполучною ланкою між такими університетськими курсами як мікро- та макроекономіки, маркетинг, менеджмент, бух облік, банківська справа та інші.
Міжнародний поділ праці і міжнародна кооперація заклали основи для виникнення світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, які поступово виходили за національні межі.
Найперша стадія становлення товарного господарства, заснованого на поділі праці – найпростіша форма внутрішнього ринку (Стародавня Греція, Китай, Єгипет, Вавилон, Ефіопія, Північна Африка).
Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, при якій усе призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни.
Практично відразу після виникнення ринки стали спеціалізуватися (ринки праці, капіталу, роздрібні, торговельні), і частина ринку вже орієнтувалася на іноземного покупця (наприклад, центри работоргівлі - Афіни, Рим, Ліон, Венеція, пізніше – Ліверпуль, Нант, інші західноєвропейські міста)
Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
З XVI до середини XVIII століття мануфактура створювала умови для більш масштабного виробництва товарів, ринки стали розширюватися до регіональних, державних, міждержавних і світових масштабів. Виникли міжнародні ринки (Європа, Близький і Далекий Схід), торгівля стала носити двосторонній характер, Великі географічні відкриття дозволили вивозити товар у щойно відкриті землі.
Міжнародний ринок – частина національних ринків, що безпосередньо пов'язана з закордонними ринками.
У першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукції якої потрібний був всесвітній збут, тому відбулося переростання окремих центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок, що сформувався на рубежі XIX – XX ст.
Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на МПП та інших факторів виробництва.
Виникнення світового господарства пов’язують з розвиненою сферою міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технологій) та міжнародними формами виробництва.
Світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, які пов’язані між собою мобільними факторами виробництва і перебувають в тісній взаємодії та взаємозалежності.
У своєму становленні і розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Деякі дослідники відносять його виникнення ще до часів Римської імперії. Інші ведуть відлік функціонування світового господарства з часу Великих географічних відкриттів XV - XVI ст., що привели до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами. Але світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою застосування тільки купецького капіталу.
Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, у ході переростання капіталізму в монополістичний капіталізм.
Основні етапи розвитку світової економіки
| Номер етапу | Тривалість | Характеристика |
| I | XV – XVII ст. | Зародження світового капіталістичного ринку: Великі географічні відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період |
| II | XVIII – XIX ст. | Формування світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від мануфактурної до фабричної системи |
| III | кінець XIX – перша половина XX ст. | Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму |
| IV | з 50-х рр. XX ст. дотепер | Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації й інтеграції |
До особливостей сучасного стану розвитку світового господарства можна віднести такі процеси:
1. Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн, тобто зняття бар’єрів між країнами на шляху переміщення товарів, послуг і факторів виробництва. Лібералізація відбувається насамперед у межах Світової організації торгівлі на базі інтеграційних угрупувань.
2. Утвердження тенденції до уніфікації та стандартизації у різних соціально-економічних сферах, вироблення єдиних принципів економічної політики. Ширшого застосування набувають єдині стандарти у сферах технологій, екології, діяльності фінансових організацій, бухгалтерської та статистичної звітності. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової, бюджетної політики, до політики в галузі зайнятості тощо.
3. Стрімкий розвиток транс націоналізації виробництва. Міжнародна економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних підприємствах, які і визначають основні напрямки міжнародного руху факторів виробництва та міжнародної торгівлі. Саме їхній вплив часто є вирішальним у розвитку економічних та політичних процесів в окремих невеликих країнах. За даними ЮНКТАД за 2009р. ТНК навіть у період гострої фази світової фінансової та економічної кризи виробляли більше 10% СВП, реалізували біля третини всіх експортних операцій світу, кількість зайнятих працівників перевищила 78 млн. ч.
4. Подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя, який охоплює усі сфери – економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію і т.д. Глобалізація є наслідком транс націоналізації виробництва.
5. Посилення ролі міжнародних економічних і фінансових організацій. В системі управління світовою економікою поступово втрачається роль ООН. Натомість ви значнішою стає тріада: СОТ, МВФ, СБ.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це система стійких зв’язків між економічними суб’єктами з різних країн світу щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.
Міжнародна економічні відносини між окремими європейськими державами, а також у межах окремих регіонів (Європа – Північна Африка, Європа – Близький Схід та ін.) виникли давно. Ці відносини спочатку були винятково двосторонніми, вузькорегіональними. Справді, МЕВ стають лише з виникненням світового ринку та світового господарства.
До структури МЕВ входять: міжнародний поділ праці; міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний рух факторів виробництва (капіталів, робочої сили, технології); міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини; міжнародна економічна інтеграція.
Основними суб’єктами міжнародних економічних відносин є:
1. Фізичні особи – громадяни певної держави, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють відносини у міжнародній економічній сфері.
2. Юридичні особи – вітчизняні й іноземні підприємства та організації зі статусом юридичної особи. Специфічними суб’єктами МЕВ є міжнародні юридичні особи, а також транснаціональні компанії і транснаціональні корпорації (ТНК).
Транснаціональні компанії – підприємства, створені за законом певної країни, які мають власну «національність», але діють більш ніж в одній країні у формі агентств, відділень, філій.
Транснаціональні корпорації (ТНК) – підприємства, відділення та філії яких розташовані практично в усіх країнах світу, в економічному аспекті діють як єдиний механізм, а в юридичному сенсі є групою незалежних компаній. ТНК не мають «національності», їм властиві певні ознаки:
- єдина економічна система;
- група самостійних підприємств;
- поширення діяльності на території кількох держав;
- здійснення управління та контролю з єдиного центру;
- перебування корпорації поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій.
3. Держави – суверенні утворення, які через органи державної влади реалізують свій суверенітет на певній території. Особливістю держави як суб’єкта МЕВ є те, що вона реалізує свою участь у МЕВ і прямо (через господарську діяльність державних установ та підприємств), і опосередковано (формуючи умови для здійснення МЕВ фізичними і юридичними особами).
4. Міжнародні організації – суб’єкти міжнародного права, які беруть участь у МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їхньої діяльності, визначених статутними документами.
Об’єкти МЕВ – це те, на що спрямована господарська діяльність суб’єктів світової спільноти, тобто предмет їхніх господарських відносин.
Залежно від об’єкта виокремлюють такі основні форми МЕВ:
1. Міжнародна торгівля товарами і послугами.
2. Міжнародний рух факторів виробництва:
- капітал;
- робоча сила;
- технології.
3. Міжнародна торгівля фінансовими інструментами:
- валюта;
- цінні папери;
- деривативи;
- кредити;
- міжнародні розрахунки.
Ядром сучасних МЕВ є міжнародна економічна діяльність підприємств на світовому ринку, яка спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку. Вона здійснюється в таких формах:
1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків.
2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг - один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.
3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботи, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.
Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.
В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості:
- короткострокова оренда - рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року;
- середньострокова оренда - хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років;
- довгострокова оренда – лізинг, на термін більше трьох років, з правом наступного викупу.
4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.
МЕВ залежно від ступеня інтенсивності взаємодії суб’єктів МЕВ мають наступні рівні розвитку:
1. Економічні контакти – найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами , контрактами.
2. Економічна взаємодія – стійкі економічні взаємозв’язки на основі міжнародних економічних угод і контрактів, укладених на тривалий час.
3. Економічне співробітництво – міцні економічні взаємозв’язки на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених цілей та завдань, закріплених в угодах довгострокового характеру.
4. Економічна інтеграція – найвищий рівень розвитку МЕВ, характерний для державних утворень та багатьох суб’єктів міжнародного права. Економічна інтеграція передбачає взаємопереплетення економік держав-учасниць, проведення узгодженої економічної політики і у взаємних відносинах, і у відносинах з третіми країнами.
Принципи МЕВ
У Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ІV спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., задекларовані такі принципи організації МЕВ: - суверенітет; - територіальна цілісність і політична незалежність держав; - суверена рівність всіх держав; - ненапад та невтручання, мирне співіснування; - взаємна та справедлива вигода; - рівноправ’я та самовизначення народів; - мирне врегулювання суперечностей; - усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили; - добросовісне виконання міжнародних зобов’язань; - поважання прав і основних свобод людини; - відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу; - сприяння міжнародній соціальній справедливості; - міжнародне співробітництво з метою розвитку; - вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності України визначені у Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”:
· суверенітет народу України;
· свобода зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів;
· юридична рівність і недискримінація;
· верховенство закону;
· рівний захист інтересів українських та зарубіжних суб’єктів;
· еквівалентність обміну, недопустимість демпінгу…
Кожна держава має інститути, які прямо, чи побічно впливають на стан МЕВ. Серед таких інститутів:
- Міністерство іноземних справ - сприяє визначенню зовнішньоекономічних орієнтирів країни, забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів;
- Міністерство зовнішньої торгівлі - здійснює функції регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі; розробляє проекти торгових угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі; проводить переговори з іноземними державами; займається питаннями митної політики; видає експортні та імпортні ліцензії;
- Центральний банк країни - впливає на зовнішньоекономічну діяльність економічних суб’єктів валютно-фінансовими інструментами і насамперед, регулюванням курсу національної валюти. Останній безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.