Поняття світового господарства

Тема 1 . СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА. ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЕКОНОМІЧНІ ОЗНАКИ ТА КРИТЕРІЇ

ПЛАН

1. Поняття світового господарства

2. Загальне поняття “міжнародна економіка”

3. Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії.

Предметом курсу “міжнародна економіка” є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародним правовим нормам, економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є не одиничні, випадкові явища, процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються, повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

При вивченні міжнародної економіки користуються досягненнями різних напрямків економічної думки: марксистської, класичної, неокласичної, неокейнсіанської, монетаристської. Вчені дотримуються різних поглядів щодо чинників, які визначають місце країни в системі міжнародного поділу праці, ролі державної політики в регулюванні зовнішньоекономічної сфери тощо.

Теоретичною основою вивчення міжнародної економіки є політична економія, мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Можна поділити МЕС на такі групи, як високорозвинуті країни (країни великої сімки, Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та розвитку), середньорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим господарством; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси. Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні. Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області техніки, захисту навколишнього середовища. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ - це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь (рис. 1).



Рис. 1.1. Формування системи міжнародних економічних відносин

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.

Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини).

МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих регіонів (Європа - Північна Африка, Європа - Близький Схід та ін.) виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні відносини стають з виникненням світового господарства, появи взаємозалежності національних економік.

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Поняття світового господарства

Друга половина XX ст. характеризується подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв'язків між різноманітними країнами, поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн, що не взаємодіяли б між собою економічно, не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей. В даний час весь світ - арена взаємозалежної господарської діяльності людей. У економічній літературі й у повсякденній промові широко використовуються поняття "світова економіка", "світове (глобальне) господарство". Світ при усій своїй складності і суперечливості в економічному відношенні являє собою визначену цілісність, єдність.

Світова економіка розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні до­машніх господарств, фірм, підприємств, транснаціональних корпо­рацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має між­народне забарвлення.

Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство (СГ) - сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності.

В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних етапи цього розвитку:

1. Великі географічні відкриття ХУ-ХУІ століть - промислова революція (кінець 18 - початок 19 ст.).

2. Промислова революція - кінець ХІХ-початок ХХ ст.

3. Кінець ХІХ-початок ХХ ст. - 60-ті роки ХХ ст.

4. 60-ті роки ХХ ст. - теперішній час.

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:

лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами;

активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості та ін.;

розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн;

в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. Крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі - Міжнародний валютний фонд - Світовий банк;

подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза своїми межами. Ознаками такого прагнення є лібералізація, перехід від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку, зокрема для використання переваг великомасштабного спеціалізованого виробництва.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до таких наслідків: а) посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; б) зміни відносних цін; в) структурних зрушень. Не завжди лібералізація зовнішньоекономічних відносин країни із зовнішнім світом обумовлює підвищення ефективності функціонування національної економіки. Наприклад, в Чилі в результаті великомасштабної лібералізації, замість того, щоб модернізуватись, значна частина промислового сектору практично зникла.

У економічній літературі немає єдиного розуміння термінів «світова економіка», «світове господарство». Оскільки ці терміни мають широку сферу застосування, дослідники підкреслюють важливі з їхньої точки зору аспекти. У вітчизняній літературі можна виділити декілька підходів.

1. Світове господарство визначається як сукупність національних господарств, взаємопов`язаних системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин.

У цьому визначенні домінантами виступають національно відособлені країни поза залежністю від того, чи їх виробництво орієнтовано на внутрішній або зовнішній ринок. При такому підході затушовуються причини, що визначають взаємозв'язок, стан і перспективи розвитку світового господарства.

2. Світове господарство трактується як система міжнародних економічних взаємовідносин, як універсальний зв'язок між національними господарствами.

Подібної концепції дотримуються багато західних дослідників, зокрема, вважаючи, що міжнародна економічна система включає і торгівлю, і фінансові відносини, а також нерівний розподіл капітальних ресурсів і робочої сили. У даному випадку з поля зору дослідників випадає виробництво, яке багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв'язки.

3. Світове господарство визначається як економічна система, що самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин, у тій мірі, у якій ті національні господарства, що входять до світового господарства мають визначену сумісність на кожному з трьох названих рівнів.

У такому підході знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різноманітних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Це пояснюється тим, що кожному конкретному історичному етапу властиві визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально-економічної структури. Воно являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки їм регулюванням.

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Відносини між державами становлять міжнародний рівень, що регулюється міжнародними правилами і нормами. Відносини потоків, що виходять за межі національних меж, утворять транснаціональний рівень - сфера діяльності фірм і груп із їхніми внутрішніми системами інформації. До цій сфери включається також мережа потоків неформальної діяльності: торгівля наркотиками, зброєю, підпільна міграція. Множина елементів, із яких складається світова господарська система, діють там одночасно. Між центрами сили існують сутички, домовленості, об'єднання. У цілому світове господарство являє собою складне соціально-економічне утворення.

2. Загальне поняття "міжнародна (світова) економіка"

Формування світового господарства закономірно зумовило встановлення міждержавних зв'язків з їх характерними рисами, особливостями та зако­номірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні - це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче тракту­вання визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає зако­номірність взаємодії суб'єктів різних держав в міжнародному обміні това­рами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро-і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисципліна­ми, такими, як міжнародний маркетинг, фінанси, облік тощо дало змогу створити універсальну теорію міжнародної економіки, яка засто­совується у більшості країн світу і у сфері їх економічної взаємодії.

Предметом теорії міжнародної економіки є:

• закономірності функціонування і розвитку у міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

• закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

• інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, зокрема, її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

• тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механіз­мів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

• інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку та методи удосконалення.

Виникнення та існування світової економіки як системи спирається на таке:

1. Світова економіка як визначена система має цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на достатньо стійкому рівні. Тільки в цьому випадку можлива регулярна циркуляція відтвореного продукту в глобальному масштабі і забезпечуються постійна діяльність, життєздатність системи, її саморегуляція і розвиток.

Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами.

Глобальна (світова) економіка на початку III тисячоліття являє собою цілісну, диверсифіковану, багаторівневу, ієрархічну систему, що охоплює сукупність міжнародних форм науки, техніки й вироб­ництва, обігу різноманітних товарів та послуг. Її домінантними структурами є глобальні ринки, міжнародні комунікаційно-інфор­маційні системи, численні суб'єкти, що здійснюють міжнародну економічну політику.

Світова економіка становить одну з найскладніших органічних систем сучасності, адекватним теоретичним відображенням якої є універсальне, позитивне економічне знання, що розкриває світову економічну еволюцію. У її надрах визрівають та загострюються глибокі суперечності, що потребує формування від­повідних механізмів для координації та регулювання на найвищому міжнародному рівні.

Щодо суперечностей - економічна міць розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави - США, Японія і Німеччина із 9% населення планети - акумулюють половину світового прибутку і володіють більш ніж 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, об'єктивно вимагають узгодження національної економічної політики, ринкових перетворень зі світовою системою економічних координат. Пере­дусім це стосується структури економіки, стандартів продуктив­ності та якості, рівня людського розвитку, конкурентоспроможності товарів і послуг, науково-технологічного, інфраструктурного та інституціонального забезпечення ринкових реформ

2. Основу світової економіки як системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання.

Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав (в залежності від їхнього місця і ролі в цілому) впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Остання має й властиві їй як цілому визначені напрямки свого розвитку, але вона не розвивається поза національними господарствами.

3. Світова економіка як система має загальну ціль, що є рушійною силою розвитку світового господарства.

При однім підході вона повинна мати загальну ціль. У середині такої системи можуть існувати відособлені сектори - підсистеми, що володіють специфічними характеристиками, але проте підпорядковані єдиній меті. Інше розуміння системи виходить із того, що вона складається з ряду відособлених підсистем із різними і навіть протилежними цілями. Така структура систем може мати тимчасовий, перехідний характер, оскільки найбільш життєздатні підсистеми перетворюються або підкоряють своїм цілям інші. У противному випадку система розпадається.

4. Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного права, що регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами.

Дотримання встановлених конвенційних і звичайних норм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, яким займаються різноманітного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок.Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які “працюють” виключно на зовнішній ринок.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг - один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

Так, відомий виробник копіювальної техніки компанія “Ксерокс”, маючи надійну репутацію, створює в різних країнах мережу збутових підприємств для спільного просування на ринок різних послуг по копіюванню друкованих матеріалів. “Ксерокс” вимагає від національних партнерів суворого виконання технології надання послуг; фінансує купівлю або оренду партнерами приміщень; навчає місцевий персонал; контролює належне використання партнерами фірмової назви.

Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті. Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку.

3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.

В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості:

короткострокова оренда - рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року;

середньострокова оренда - хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років;

довгострокова оренда - на термін більше трьох років.

4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3) практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4).

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва - формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу - процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій. Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва. Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжна родної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним.

Вертикальне - спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій.

Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства) (рис. 3).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн (табл. 1), підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції. Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше - міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн. Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:



Рис. 1.3. Міжнародний поділ праці

Таблиця 1.2. Сучасна міжнародна спеціалізація промислово розвинутих країн

Основні галузі міжнародної спеціалізації Країни за рейтингом у світовій торгівлі, 1994 р.
США Німеччина Японія Франція Великобританія Італія Канада Гонконг Нідер-ланди Бельгія Сінга-пур Південна Корея Тайвань Іспанія Швей-царія Австра-лія Швеція
Загальне машинобудування                                  
Верстатобудування та інжиніринг                                  
Автомобілебудування                                  
Суднобудування                                  
Авіація, космос, оборона                                  
Електротехніка                                  
Електроніка                                  
Виробництво ЕОМ                                  
Виробництво побутових приладів                                  
Телекомунікації                                  
Інформатика                                  
Енергоресурси                                  
Нафтогазова                                  
Нафтопереробна                                  
Хімічна                                  
Фармацевтична                                  
Гірничорудна. Видобуток золота                                  
Чорна металургія                                  
Кольорова металургія                                  
Будівництво та виробництво будівельних матеріалів                                  
Лісна та целюлозно-паперова                                  
Виробництво меблів                                  
Легка                                  
Харчова                                  
Послуги                                  
Банківська справа                                  

Природно-географічні - відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

Соціально-економічні - характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат, масштаби виробництва, темпи створення об’єктів інфраструктури, особливості виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і ЗЕЗ, політичні фактори країн;

Науково-технологічний прогрес - розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Основними формами МЕВ є (рис. 4):

Міжнародна торгівля - обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами;

Міжнародний рух капіталу - переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням, динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин.



Рис. 1.4. Елементи системи міжнародних економічних відносин

Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ.

Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії (рис.4):

Економічні контакти - це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами;

Взаємодія - стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час;

Співробітництво - міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру;

Міжнародна економічна інтеграція - це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання.

Учасники міжнародних економічних відносин, діють як відносно незалежні суб’єкти. Але всі вони знаходяться під впливом середовища МЕВ, тобто різноманітних факторів (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного оточення і т. ін.), які потребують від діючих осіб корегування своїх дій. Кожний з суб’єктів МЕВ є “відкритою системою”, яка залежить від зовнішнього світу. Дія факторів може мати для різних суб’єктів різний характер впливу: прямий або побічний. Фактори прямого впливу - безпосередньо впливають на операції суб’єктів МЕВ, з одного боку, а з іншого — зазнають такої ж дії від учасників МЕВ (постачальники, трудові ресурси, законі та установи державного регулювання, споживачі, конкуренти). Фактори побічного впливу - не мають безпосереднього значення для функціонування суб’єктів МЕВ, але відбиваються на їх діях (стан економіки країни, міжнародні події, соціально-культурні фактори і т.д.). різноманітність зовнішніх факторів вимагає їх структуризації, підходи до якої можуть бути різними. Але найбільш доцільною є систематизація факторів за такими ознаками - політико-правові, економічні, соціально-культурні, інфраструктурні. Таким чином, під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники.

Особливостями середовища МЕВ є:

Взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища;

Відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування до них;

Динамічне протиріччя - з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем).

Характеризуючи фактори політико-правового середовища МЕВ, зазначимо, що взаємозв’язок політики та економіки у сфері МЕВ виявляється більш чітко, ніж у рамках національних економік. За політичних мотивів держави можуть, з одного боку, надавати одна одній преференції, інтегруватися, а з іншого - використовувати тарифні та нетарифні бар’єри, ембарго, бойкоти або блокади.

Для суб’єктів МЕВ важлива політична стабільність в країнах, де вони займаються економічною діяльністю. За сучасних умов досягнення абсолютної політичної стабільності неможливо, тому учасники МЕВ можуть стикатися з ризиком експропріації свого майна, припинення торговельних і валютно-фінансових операцій, загальною нестабільністю в тому чи іншому регіоні.

Підприємці, які виходять на зовнішній ринок, повинні враховувати правові норми, які регулюють підприємницьку діяльність в межах конкретного зарубіжного ринку; норми екології, контроль за дотриманням стандартів якості і безпеки товарів тощо.

Вивчення факторів економічного середовища вимагає від суб’єктів МЕВ уваги до загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів в ній, характеру витрат і заощаджень населення тощо.

Фактори соціально-культурного середовища МЕВ багато в чому визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках тощо. Економічна поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних, психологічних та інших особистих особливостях.

Соціальна поведінка людей визначається конкретними груповими нормами. Групи людей формуються внаслідок природжених факторів (стать, сім’я, вік, каста, етнос, раса, національність) або тих, що людина здобуває в процесі навчання, виховання тощо (релігія, політична орієнтація, професія). Існує наступна закономірність — чим більш розвиненим є суспільство, тим більше значення опановують фактори, надбані в процесі життя людини.

Сукупність норм, на яких базуються різні дії тієї чи іншої групи можна назвати культурою даної групи.

Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на розвиток всіх інших умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕВ є:

Міжнародний транспорт;

Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню відстаней у сучасному світі.

Основа розвитку інфраструктурного середовища МЕВ - інформаційно-комунікаційні системи. Інформаційно-комунікаційні системи - сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим сучасним фактором розвитку міжнародних економічних відносин, а з іншого - такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних економічних відносин.

В матеріальному вигляді інформаційно-комунікаційні системи в МЕВ - це мережі інформаційних агентств, що розташовані по всьому світу, які збирають інформацію, класифікують її, кодують та передають користувачам. Найбільш впливовими міжнародними інформаційними агентствами є: Рейтер, Доу-Джонс Телерейт, Блумберг. Агенція Рейтер цілодобово збирає данні та економічну інформацію в режимі реального часу із 180 міжнародних бірж, ринків цінних паперів та 4000 організацій в 80 країнах світу.

Наши рекомендации